Задумывались ли вы когда-нибудь какое количество информации о нас в интернете? Имя, фамилия, возраст, местонахождение, друзья… Все это мы ежедневно добровольно показываем своим подписчикам (а иногда и не только им). Ситуация ухудшается, когда информацию используют в своих целях недобросовестные люди, имеющие своей целью нанести вред (нравственной или материальной) своей жертве. Подростки для таких людей – легкая добыча: активные пользователи социальных сетей, доверчивые и открытые для общения.

Ирина Славинская в своей новой книге «Почти взрослая» (издательство Vivat), написанной для девочек-подростков, рассказывает, какую информацию следует излагать в социальные сети, а какую скрыть; как оградить себя от плохих последствий публичной жизни; покажет инструменты, которыми можно обнаруживать – стоит ли человек доверия к нему.

УРИВОК

РОЗДІЛ 4

ВІДВЕРТІСТЬ

Бувають ситуації, коли здається, що ти геть сама. Здається, що батьки не розуміють і що друзів поруч немає. Самотність тисне, і цю пару потрібно десь випускати. Ми всі маємо потребу комусь довіряти. Єдиний спосіб перевірити довіру та дізнатися, чи варто довіряти певній людині, — це відкритися їй і стежити за фідбеком, який ти отримуєш. Водночас існує й зловживання довірою. Як це розрізнити? Психологиня Катерина Гольцберг поділилася своїм лайфхаком: погана людина, коли хоче вчинити щось погане, обов’язково намагатиметься домовитися з тобою про повну конфіденційність. Мовляв, давай нікому не будемо про це говорити. Ти скажеш, що це схоже на стосунки з психологом або лікарем? Але насправді ні. Лікарі чи психологи мусять берегти твою таємницю. Натомість ти сама маєш право будь-кому розповісти про те, про що сама захочеш: поділитися враженнями чи описати, що відбувалося під час консультації. Зате дорослі зловмисники (навіть родичі чи близькі знайомі), забороняючи тобі про щось розповідати, можуть намагатися зловжити твоєю довірою та ізолювати тебе від інших. Із цих слів може починатися насильство.

Якщо це не мама чи тато, то це може бути бабуся, тітка, сусідка, старша сестра (і рідна, і двоюрідна чи троюрідна), хрещена, учителька чи шкільна психологиня, мама твоєї подружки, тренерка чи керівничка гуртка, куди ти ходиш,… хтось із тих, кого ти знаєш. Звичайно, не можна в одну мить легко з кимось подружитися, але придивися до оточення і подумай, до кого можеш звернутися по допомогу чи пораду, якщо з якихось причин не можеш звернутися до батьків. Зрозумій, що твоїм батькам теж буває страшно. Їх могли не навчити, як бути відвертими. Тому не вагайся розповісти батькам, що тобі цінна їхня довіра. Скажи прямо: «Я тобі довіряю». І попроси ставитися з розумінням до твоїх слів.

Відвертість і довіра — це безцінний дар. Проте іноді в нашому житті трапляються люди, які ним зловживають, наприклад, недостатньо дбають про твої таємниці. Чи навіть повертають їх проти тебе. Інколи може навіть здатися, що навколо нікому з близьких не можна довіряти. Так може виникнути спокуса поділитися своїм сокровенним у соцмережах. Що ж, не дивно. Пам’ятаєш, ми вже говорили про те, що соцмережі створено в такий спосіб, щоб у них хотілося проводити якнайбільше часу? Насправді соцмережі здизайновано так, щоб мені, тобі чи будь-кому іншому хотілося б там опублікувати щось таке відверте. Щиро про щось емоційне написала чи запостила фотку, а чи відео зняла — і можна пожинати плоди, збирати «лайки» та відчуття емоційної підтримки ззовні. Усім нам потрібно, щоб нас час від часу хтось гладив і психологічно підтримував. Однак тут буває і зворотний бік медалі.

У сторіз, наприклад, ми можемо навіть по двадцять разів на день публікувати ситуації з нашого щоденного життя. На таких відео чи фото часто буває видно час, місце та обставини нашого перебування в якомусь місці: школі, гуртку, в кіно, вдома. Завдяки таким публікаціям можна відстежити тенденції: де і як довго ти буваєш, чи ти там одна, а чи з кимось. Навіть про твої улюблені страви чи музичні гурти можна дізнатися саме з таких публікацій. На перший погляд, у таких постах і сторіз немає нічого страшного. Але от моя приятелька, правозахисниця Людмила Янкіна, одного разу, коли ми обговорювали тему відвертості в соцмережах, слушно зауважила, що цією онлайн-відвертістю можуть скористатися не надто доброчесні люди. Наприклад, у TikTok або інших соцмережах, у яких, як ти думаєш, немає дорослих, можна побачити дуже довірливі відео. Наприклад, там є публікації дівчат, які стрімлять свої монологи і на камеру в сльозах діляться сокровенними думками про стосунки з батьками, друзями, коханими, однокласниками.

Катерина Гольцберг пропонує для онлайн-активностей просте правило, яким послуговується сама, — «правило бігборда». Згідно з ним, варто розміщувати онлайн лише те, що було б не соромно під твоїм іменем повісити на великому борді. Можливо, це правило знадобиться й тобі для щоденного життя? Адже скриншоти не горять.… Звідки потреба граничної відвертості онлайн? Психологиня пояснює це «лайкозалежністю» підлітків. Проте «сердечка» в Instagram — це лише «сердечка». Вони не означають ні любові, ні популярності. Чи варто подумати про інші сфери, де можна отримати потрібну емоційну підтримку? Шкільна олімпіада? Спортивні змагання? Щирі розмови з подружками? З гранично відвертих публікацій не дуже порядні люди можуть дізнатися твої особисті таємниці і дослідити твої типові маршрути…. Так онлайн починає безпосередньо впливати на офлайн. І таємниця, розказана ніби «анонімно», у колі тих, хто тебе нібито й не знає, або ж у колі ефемерних «друзів», які друзями насправді не є, може виплисти в цілком реальних обставинах. Наприклад, якщо ти щедро ділишся геотегами свого перебування та фотографуєш місця, де регулярно буваєш, то саме в цих місцях тебе можна ніби «випадково» зустріти. Тобто потенційний переслідувач із соцмереж може отримати чимало інформації про твоє життя. Навіть про найінтимніші речі. Це допомагає йому вдати, що він має такі ж інтереси, і стимулювати твій до нього інтерес. Недоброчесні люди можуть зібрати в соцмережах інформацію про тебе, щоб зав’язати «випадкову» розмову в чаті. Мовляв, мені теж подобається ця музика, ця група, ця їжа, це кафе, цей фільм. Не кожне знайомство онлайн небезпечне. Проте воно може бути небезпечним. У чому небезпека? Звичайно, не обов’язково це фізичне насильство, але психологічне насильство може бути таким само болісним і неприємним, воно ранить не менше. В онлайн-просторі є ризики онлайн-булінгу чи переслідування. На жаль, зловмисниками можуть виявитися і однолітки, і дорослі. У 70 % випадків агресорами є знайомі, а не незнайомці.

Продовження читайте в книзі Ірини Славінської «майже доросла» (видавництво Vivat).