Успешная предпринимательница и автор бестселлера «Космос. Agile-дневник для личного развития» Екатерина Ленгольд уверена в том, что в бесконечной погоне за успехом главное – не потерять себя. Достичь баланса в жизни автору помогли agile-методология и собственная система 9-недельных спринтов. Практические советы, собранные в новой книге, касаются постановки целей, борьбы с прокрастинацией, формирования полезных привычек, организации сна, отдыха, питания и соблюдения эмоциональной гигиены.

Anywell публикует отрывок из книги.

Катерина Ленгольд


У всьому світі напередодні Нового року заведено давати собі грандіозні обіцянки на наступний рік: схуднути на десять кілограмів, привести до ладу здоров’я, відновити стосунки з  родичами, домогтися підвищення на роботі.

Ідея чудова, але з  реалізацією часто виникають проблеми: за статистикою, 80  % цих новорічних обіцянок з тріском провалюються вже до кінця лютого. Чому так відбувається?

Мозку складно фокусуватися на великих і  віддалених цілях. Дедлайн так далеко, що ми можемо безперешкодно відкладати дії на потім. У березні скажемо собі, що спортом можна почати займатися ближче до квітня, а в квітні перенести старт тренувань на травень. Зрештою, до Нового року ще купа часу! В  результаті, в  листопаді ми змушені собі зізнатися, що так і  не взялися до справи, але тепер уже пізно, до кінця року точно не встигнути досягти запланованого, тож можна й  не починати.


Щоб дедлайн став «чарівним стусаном», який мотивує до дії тут і  зараз, його слід ставити на короткий термін. Важливо, щоб ми відчували його тиск.

Тиск дедлайну — це коли ви маєте достатньо часу, щоб досягти поставленої мети (без режиму «аврал»), але при цьому розумієте: якщо будете байдикувати кілька днів поспіль, успіх проєкту виявиться під загрозою. Дедлайн має тримати в тонусі.

Зазвичай особисті цілі менш структуровані й  потребують більше часу, ніж завдання з розробки програмного забезпечення, тому подрібнювати їх на одно-двотижневі блоки, звичні для традиційного Agile, незручно.Після кількох експериментів (на собі й  оточенні) я обрала оптимальний інтервал для особистого планування — дев’ять тижнів. Це приблизно два місяці, тобто за рік можна виконати шість спринтів.

Дев’яти тижнів зазвичай достатньо, щоб провести досить великий експеримент, при цьому часовий діапазон добре відчувається: прокрастинувати ніколи, тому що дедлайн буквально за рогом.

НАГОРОДА ЗА УСПІХ

Існує не дуже пристойний, але вельми точний вислів, який пояснює те, як можна мотивувати себе й оточення: «Є два способи мотивації: морквина спереду і  морквина ззаду». Обидві морквини гарні по-своєму. Морквина ззаду  — це коли ми рухаємося вперед, побоюючись негативних наслідків. Дедлайн — один із варіантів такої мотивації. Уникаючи відчуття провини від невиконаних обіцянок, даних собі й  оточенню, ми припиняємо бити байдики й беремося до справи.


Морквина спереду, навпаки,— позитивна мотивація. Ми обіцяємо собі нагороду за успіх, і бажання отримати її мотивує на великі звершення. Комбінація двох морквин працює на славу. Виходить десятикратний синергійний ефект.

Нагорода, так само, як і цілі, має бути конкретною. Витратьте п’ять-десять хвилин, щоб детально описати вашу смачну «морквинку».

Останні кілька років я намагаюся не витрачати «морквини» на накопичення мотлоху. Замість речей я  дарую собі враження. Типовий приклад моєї «морквини» — це поїздка на вихідні з  друзями за місто, на природу. Але тут вибір за вами: нагородою може бути й омріяна пара туфельок, і черговий дуже потрібний ґаджет. Головне — щоб «морквина» була бажаною.


КЛЮЧОВА НАВИЧКА УСПІШНОЇ ЛЮДИНИ

Коли люди дізнаються, що я в 14 років уже навчалася в університеті, а  в 23 роки розвивала бізнес в  аерокосмічній компанії, нерідко спостерігаю таку реакцію.

— Варіант № 1. Бреше вона все. Нічого її слухати.

— Варіант № 2. Вона геній. У неї мозок особливий. Нічого її слухати.

Слово «бреше» я зазвичай навіть не коментую. Якщо брешу, то й брешу :-). Але друга реакція мене дуже засмучує. Тому що я не геній. Або не вундеркінд. Я не кокетую зараз. Я  навчалася і  працювала з  геніями і  знаю, що це таке. Це не мій випадок.

Є чимало досліджень факторів, які впливають на успіх у  навчанні, кар’єрі, науці, спорті, стосунках, зрештою. Здібності визначають не більше 30 % успіху. 30 %, Карле!

Що впливає найбільше? Упертість! Життя  — це не стометрівка. Це марафон. Уперед на довгій дистанції виходять не найбільш здібні, а ті, хто готовий рухатися далі, незважаючи на невдачі й «обставини, що склалися».

Я не найталановитіша. Я просто дуже вперта. Я не здаюся. Набиваю ґулі, навчаюся на них і  лечу (біжу/повзу) далі.Упертість  — це не те саме, що затятість. Затятість у  моєму розумінні  — це продовжувати бездумно битися головою об стіну, щоб потрапити до сусідньої кімнати, коли здоровий глузд підказує, що стіна твердіша за голову. Упертість — це коли, набивши ґулю, ви не здаєтеся і вирішуєте пошукати двері, вікно або принаймні динаміт.


Упертість можна й  потрібно тренувати. Що більше нею користуєшся, то вона витриваліша. Щоразу, коли ви перемагаєте своє «не хочу», вона стає сильнішою. Тільки так. Щодня. Навіть коли «муза не прийшла» і  справи хочеться перенести на завтра. Крок за кроком. Падіння за падінням. Спринт за спринтом.