В августе детское издательство Artbooks выпускает книгу для взрослых — «Управління гнівом: як реагувати на дитячі істерики». Её авторка — французская психологиня Мадлен Дени. Она рассказывает родителям о том, как и почему дети злятся и как реагировать на истерики.
Это учебник осознанности и спокойствия, который поможет переживать сложные моменты и родителям, и малышам. А также станет для взрослых инструкцией, как научить детей понимать свои эмоции и управлять ими.
Anywell публикует три отрывка из книги «Управління гнівом: як реагувати на дитячі істерики». Издательство уже принимает предзаказы на неё, и 17 августа первые экземпляры отправятся к читателям.
У кожному віці — свій гнів!
Знаючи етапи емоційного розвитку, ви зможете максимально спокійно сприймати перепади настрою вашого неслухняного малюка чи «їжакуватого» підлітка.
1–2 роки: Здатність дитини реагувати на емоції обмежується фізичними проявами: тупати ногами, кричати, кусатися.
2–3 роки: Дитина стикається з авторитетом батьків і випробовує їхню стійкість, на все відповідаючи «ні».
3–4 роки: Дитина вчиться говорити, тож може висловити своє роздратування вголос. Вона розуміє причини заборон.
4–5 роки: Спалахи гніву супроводжуються першими лайливими словами й агресивною поведінкою. Дитина мириться з тим, що не всі її потреби вволюються одразу.
6–7 роки: Дитина самостверджується, маючи на все власну точку зору. Вона починає розуміти, як стримувати свої емоції без допомоги батьків.
8–10 роки: Дитина починає жити в суспільстві й переживає свої перші конфлікти. Вона починає протиставляти батьківській точці зору власні переконання.
Читайте также: Отрывок из книги «Шпаргалка для родителей»: нужно ли давать детям выплакаться — в чём польза и вред?
Перед початком істерики
За перших ознак напруги спробуйте відволікти дитину грою або жартом — це допоможе їй не піддатися гніву.
Навчіть дитину справлятися з роздратуванням
- Не дозволяйте їй ламати предмети — втрутьтеся, запропонуйте інші варіанти розв’язати проблему. Дитина має навчитися виражати гнів не лише ударами.
- Запропонуйте їй допомогу, але не перестарайтеся, щоб не перетворитися для дитини на «інструмент боротьби з невдоволенням». Дитина має вчитися самостійності.
- Коли дитина усвідомила, що сталося, ще кілька разів поставте її в ситуацію, яка спричинила конфлікт.
- Не змушуйте дитину занадто часто стикатися з невдачами, даючи їй завдання, які перевищують її можливості.
- У віці 1–3 років будь-яка спроба іншої дитини взяти участь у грі сприймається як агресія. Ви можете грати роль посередника, втручаючись у ситуацію, коли бачите, що от-от вибухне істерика.
Не порушуйте ритм життя дитини
Тривожність підживлює гнів, тож малюки потребують спокійного життя. Подбайте про це, дотримуючись їхніх звичок, особливо режиму пробудження та засинання, навіть у вихідні.
Читайте также: Как говорить с детьми об аутизме?
Чому деякі діти віком від 1 до 3 років поводяться, здавалося б, агресивніше, ніж їхні однолітки?
Марі-Ноель Тарді, дитяча лікарка-психіатр
У віці двох років усі діти проходять через потужний етап спротиву. Він починається, коли малюк вчиться ходити самостійно, і закінчується, коли дитина дізнається про статеві відмінності між хлопчиками та дівчатками — це пробуджує в ній надзвичайну цікавість і відволікає від інших думок. Дитина позиціонує себе як окрему особистість із власною волею. Вона каже «ні» і словами, і вчинками. Відтак важливим стає те, як батьки заспокоюють і приймають емоції дитини (материнська функція) і закріплюють правила поведінки (батьківська функція). У деяких дітей трапляється затримка усвідомлення тіла. Така дитина не може назвати чи показати різні частини свого або чужого тіла. У неї виникає почуття вразливості, яке може викликати агресивну поведінку. Зарадити цьому може виховання психомоторних умінь і навичок. Те саме може трапитися з дитиною, яка живе з хронічним захворюванням або отримує агресивне медичне лікування (наприклад, дихальну фізіотерапію для лікування респіраторних захворювань). Такі діти схильні ототожнювати себе з «агресором» — як і діти, що зазнали жорстокого поводження. Можна дати такому малюку м’якого ведмедика чи ляльку, з якими він поводитиметься так, як поводилися з ним. Це допоможе позбутися агресивності.