Anywell продовжує серію публікацій про те, що мотивує український бізнес працювати під час війни, звідки власники бізнесу беруть ресурс і на що спираються. Про те, що розповіли Альона Масюткіна, Олена Борисова, Аліна Долініна, Світлана Павелецька та проект GUNIA Project читайте за посиланням.
Аліна Френдій, інфлюенсерка, засновниця брендів COOSH і TOTÉ
Не опустити руки та продовжити працювати можна, якщо відповісти собі на запитання «навіщо?». Моя відповідь: заради себе та своєї сім’ї, щоб відчувати себе корисною, збирати кошти на допомогу ЗСУ, піклуватися про рідних, забезпечувати робочі місця та продовжувати займатися тим, що я завжди любила.
Я надто сильно люблю своє життя і мала надто багато цілей до війни, щоб просто так зараз відмовитися від них.
Петро Заставний, ресторатор, продюсер гурту TVORCHI
Робота під час війни, як важко це іноді не було б, потрібна і кожному з нас, і для нормального функціонування держави. Уявіть, що ваша праця наближає нас до перемоги, чим не мотивація?
Для мене робота і те, що я почав активно працювати, означає, що я забезпечую робочі місця людям. Це також дуже важливо та не дає опускати руки.
Юліана Гензель, засновниця бренду Fox Lingerie
Іноді руки справді опускаються, особливо після страшних новин чи коли ми дізналися, що харківський магазин Fox Lingerie повністю знищили. Але коли бачимо, що робимо щось корисне та допомагаємо, позитивні емоції беруть гору. Коли отримуємо подяку від переселенок, яким безкоштовно надсилали білизну, розуміємо, що працюємо не просто так. Єднання українців надихає продовжувати й далі допомагати та працювати.
Міла Бараєва, інфлюенсерка,
власниця шоуруму локальних брендів ONE:ONE
та двох б’юті-барів G.Bar у Львові
Сили працювати в мене є завдяки сину та близьким. Волонтерство для штабу «Крива Липа» та робота забирають багато часу, іноді не вдається приділити їм більше уваги. Але я розумію, для чого це роблю: для майбутнього свого сина та країни, в якій ми живемо.
Ілона Шрамко,
засновниця бренду WONÁ Concept
Спершу ми з командою приходили до тями, а коли всі опинилися у відносній безпеці, одразу почали відновлювати роботу. Ми віримо в нашу перемогу, у ЗСУ і знаємо, що лише стабільна робота принесе користь команді та країні. Робота для нас — це і є спосіб не опускати руки.
Алла Барановська, власниця мережі салонів краси CLIPSE
Для мене мотивація не опускати руки, продовжити займатися волонтерством та працювати — це як мінімум відкрити новини, зрозуміти, що війна ще триває, а потім просто подивитися навколо. Я переживала схожий досвід у Донецьку в 2014 році, але зараз це відчуває вся країна. Працювати я продовжую, в першу чергу, не заради прибутку, адже бізнес працює лише з квітня на 5% потужності, а заради команди та всіх, кому навіть зараз потрібна сфера краси.
Анастасія Цибуляк, засновниця компанії Glossary Organic Products
та екофонду Glossary Foundation
Щоразу і щодня мені здається: не витримаю. Були моменти, коли після побаченого на фото я по кілька голин не могла піднятися з ліжка. Я не могла показати це своїм донькам, просто казала, що мені боляче за те, що в Україні, а вони тоді і зараз питали: «Але ж ми скоро туди поїдемо?»
Скоро. Поїдемо. Казала і кажу. Ночами плачу, поки вони сплять, але вже куди менше, куди менше, ніж після від’їзду, а потім після Бучі, Ірпеня, після Бородянки і розстріляного Шевченка, після тварин, в яких попечена шкіра від вибухів так, що кістки видно, після дітей, які сидять в підземеллях «Азовсталі».
Знаєте, чому плачу менше? Це ні до чого. Сміливість зараз – це жити своє життя і відповідати за тих, хто поруч. Стійкість зараз – це твої ноги і твоя опора. Моя опора – мої діти, так, вони не такі сильні, як воїни ЗСУ, вони геть не здатні зупинити танки, але вони здатні зібрати до купи маму. Здатні не дати сльозам текти, здатні на багато ще чого, про що ми поки навіть не здогадуємося. Прочитала недавно фразу: треба зробити все, щоб війну не передати дітям. Вдумайтеся: війну треба виграти, щоб зупинити. І тут жертва, якою є Україна, ціною свої синців, а подекуди навіть смертей, має сказати: стоп! Баста! Більше такого не буде. Не дам знущатися, гвалтувати, трощити. Я не хочу і так не буде.
Зло, коли наступає, воно дуже велике, чорне і зжирає собою світло дуже швидко, але ми часто читаємо казки: в кінці добро і світло завжди перемагають, а зло щулиться, як грудка землі чи миша скажена мала і все, зникає назавжди.
Тому я не опускаю рук. Не опускаю, бо заради життя маю тримати їх в роботі. Не піднятими, як тримають люди, що здаються, не опущеними, як від безсилля, а саме в роботі – я тримаю книжку для дітей, я тримаю сковорідку, коли смажу їм яєчню, я тримаю їхні руки в своїх руках.
