8 історій про те, як не опускати руки й продовжувати працювати під час війни

Юлія Орлова, CEO видавництва Vivat 

Хай як популістично прозвучать мої слова, але це в першу чергу робота. Адже я, як керівниця, розумію, що на цей час я маю зобов’язання не тільки перед собою, а й перед усіма людьми, які на мене працюють. У мирний час ці люди віддавали нашій спільній справі третину свого дня. Ці люди стали для мене більше ніж колегами — відтепер це частина моєї видавничої сім’ї. Чи зможете ви покинути свого родича в скрутну годину? Або спробуєте допомогти, об’єднатись заради власного майбутнього? Тож мене дуже тримає думка про те, що, працюючи та зберігаючи бізнес сьогодні, я зможу допомогти в забезпеченні спокійного існування сотням працівників, для яких ти відтепер не просто керівник, а надійний друг, на якого можна покластися в кризовій ситуації. Зберігати команду в такий час означає збільшувати й без того грандіозні збитки. Але жодні гроші світу не будуть вартувати команди, яка довіряє тобі та відбудовуватиме разом з тобою бізнес за будь-яких обставин.

А ще це усвідомлення своїх цілей. Популяризація читання, друк книжок, зберігання культури — усе це було і є нашої видавничою ціллю. Але сьогодні до цих завдань додалося ще одне: зробити так, аби якомога більша кількість людей за кордоном дізналася про всі ті звірства та трагедії, які відбулися та продовжують відбуватися на нашій землі. Щоб усі українці, які живуть сьогодні та які будуть жити тут через багато поколінь, не забували, що саме пережив наш народ у боротьбі за свою незалежність. Максимальна кількість якісних книг про війну — ось новий пріоритет у житті, заради якого, напевно, і було створено видавництво Vivat.

Олександра Буринська, директорка компанії PLEON Talan

Нас спіткала колосальна трагедія та випробовування. Але якщо скласти руки, то всі сльози й боротьба будуть марні. Мені здається, зараз той самий переломний момент, коли ми маємо згуртуватися, десь потерпіти, десь втратити, десь зробити надзусилля, але згодом отримати сильнішу країну, про яку завжди мріяли. Ми не обирали цю війну, але можемо обрати життя після неї. Ніщо так не надихає рухатись далі, як віра у краще майбутнє. Ми ж маємо ще відсвяткувати Євробачення у Маріуполі або Ялті наступного року 🙂

Альона Бебко-Мінаєва, співвласниця мережі ресторанів Spicy NoSpicy, ресторанів ODESSA, «Юкі Чапукі» та «Бути Sofie»

Ми з мамою завжди знаходили заспокоєння, коли діяли. Краще щось робити, ніж не робити нічого. Так ми і почали волонтерити — з першого дня вирішили, що треба допомагати. З першого дня війни наша команда годує ЗСУ, ТрО, лікарні та підопічних «Києва Волонтерського». 

Коли допомагаєш — отримуєш такий заряд енергії, що про те, щоб опустити руки, навіть не згадуєш. Як це можна зробити, коли тобі треба приготувати тисячу порцій їжі за день, а для цього ще знайти продукти та домовитись про доставку? І як не проглинути язика, коли приходить рахунок за комуналку на 200 тисяч?

А нещодавно ми почали знову відкривати ресторани — вже відкрили Spicy NoSpicy, «Юкі Чапукі» та відкриваємо зараз «Бути Sofie» та ODESSA. Обороти поки що далекі від довоєнних. Але при цьому вдається підтримувати частину команди, це вже багато.

Так і переможемо!

Анна Зборовська, засновниця українського бренду UDANA 

Незважаючи на те, що наше виробництво знаходиться в Миколаєві, а магазин і склад — у Києві, нам таки вдалося відновити роботу. Вона відволікає і змушує рухатися вперед. Навіть більше — ми з командою зараз готуємо неймовірну колаборацію з фотографом, яка почала вишивати під час війни.

Мені допомагає думка про те, що я частина нашої економіки. Купила тканину, дала роботу виробництву, вони купили каву, підприємець заплатив податки, частина прибутку йде на допомогу нашій армії — і так маленькими кроками ми разом дійдемо до перемоги.

Даша Озерянко, засновниця бренду Ozerianko bags

Відновити роботу (18 березня) нас надихнули наші клієнти і їх любов до нашої справи. Знали б ви, скільки наплічників OZ стали тими надійними тривожними валізками наших людей! Спочатку наше виробництво відшивало бронежилети для місцевої ТрО, потім, зібравшись з думками і силами, ми віддали в роботу і «довоєнні» індивідуальні замовлення.

Зараз ми з командою вирішили частину коштів з продажу нашої легендарної колекції HUTSUL (ще 2016 року) перераховувати Національному центру народної культури «Музей Івана Гончара» в Києві, що займається збором коштів на закупівлю необхідного устаткування для пакування та збереження своїх експозицій. Хочеться долучитися до збереження культурного надбання України, яке так нещадно руйнують.

Анна Овчаренко, PR-консультантка

Робота для мене завжди була одним із ключових джерел енергії та емоційного піднесення. Забезпечивши собі та дитині відносну безпеку, я почала думати, як хоч трохи відновити роботу та бути корисною. Будучи 24/7 із дворічною дитиною, колишній формат роботи дозволити собі не могла. Але й не працювати — теж.

Перший час допомагала людям з ліками для щитовидної залози: знаходили з друзями в Румунії і надсилали по всій Україні. Допомога, як і робота в довоєнний час — дуже наповнює і вирівнює емоційний стан.

Потім я вирішила знайти якісь місцеві заняття для сина, щоб мати трохи більше вільного часу, і запропонувала українським брендам свої піар-консультації за донат. Таким чином, малий і середній бізнес може отримати відповіді на свої питання, знайти орієнтир, куди і як рухатися зараз.

Тож я не опускаю руки, бо нам ще відновлювати країну і піднімати економіку. Комусь починати заново, комусь продовжувати. Але обов’язково разом і в Україні!

Валерія Русаненко, CMO ювелірного бренду Pandora в Україні

Рушійною силою для нашої команди стало відчуття відповідальності за людей та країну. Це було сталеве бажання зберегти команду, підтримати співробітників компанії в усіх куточках країни та світу, сплатити податки та, найголовніше, — підтримати наших захисників.

Хай як дивно це звучить, але війна особисто в мені пробудила особливе бажання жити, працювати та навчатись новому. Десь глибоко в душі я вирішила, що ніхто не зможе забрати в мене любов до життя. На мою думку, те, що ми робимо сьогодні, — це найголовніший внесок для майбутнього нашої країни. І це надихає не опускати руки.

Марина Ведерникова, Senior PR LVMH P&C Ukraine

Дуже складно зараз уявити людину, яка переживає сьогодення без жодних емоцій. Війна зачепила почуття кожної дитини, дорослого, батька, матері, бабусі, дідуся.

Сумно, боляче, здавалось, що далі йти нікуди, але яскравим променем кожного українця є віра в наших героїв, які сміливо торують дорогу до майбутнього України. Саме впевненість у наших Збройних силах «драйвить» створювати проекти, генерувати ідеї, працювати на перспективу.