Особливо літніх людей — вони у групі ризику.
Люди — соціальні істоти. Учені вже знають, що спілкування з собі подібними допомагає стати щасливими. Однак тепер дослідники можуть додати до списку аргументів за те, щоб більше спілкуватися, ще один. Соціальне життя у зрілому віці знижує ризик розвитку хвороби Альцгейцмера.
Зрозуміти це вченим допомогло спостереження за одним із найважливіших білків мозку. Дослідники виявили, що низька соціальна активність людей похилого віку в комбінації з високим рівнем бета-амілоїду, пов’язаного з хворобою Альцгеймера, корелює з різким зниженням когнітивних функцій протягом трьох років.
Дослідники провели експеримент за участю 217 осіб (чоловіків і жінок) 63–89 років. У всіх із них не було когнітивних проблем, але у деяких спостерігався високий рівень бета-амілоїду. Вчені відмітили рівень соціальної активності учасників випробування. Зокрема оцінили кількість часу, що проводиться з друзями, і участь у волонтерській роботі. Через три роки перевірку повторили.
Виявилося, у тих, хто проявляв меншу соціальну активність і мав більш високий рівень бета-амілоїду, когнітивні здібності знизилися набагато істотніше, ніж у тих, хто часто бачився з людьми. Учасники з низьким рівнем білку такого зв’язку когніції та соціальної активності не продемонстрували.
«Соціальна активність і когнітивні здібності пов’язані і, схоже, слабшають разом. Це дозволяє вважати спілкування важливим показником стійкості або слабкості когнітивних функцій у літніх людей», — говорять учені.
