Аліса Купер: «Мені боляче, якщо щось зіпсувалося в холодильнику, тому що про нього забули або купили в надлишку»

Аліса Купер — людина ґрунтовна: якщо вже вона за щось береться, то стане в цьому найкращою. Ось так і її кулінарне захоплення переросло з хобі в образ життя й естетично бездоганні фуд-фото, якими Аліса продовжує надихати підписників у своєму інста-блозі. За кожним її рецептом і знімком — вдумлива робота, настільки кропітка, що мимоволі починаєш думати, що спостерігаєш мистецтво, а не просту вечерю чи сніданок. І, по суті, десь так воно і є. Ми вирішили зустрітися з Алісою та поговорити з нею, власне, про їжу: як харчові звички формують і продовжують нашу особистість, про охорону довкілля та грамотний дитячий раціон.

Мені здається, їжа продовжує нашу особистість, а не визначає її. Чіпси, снікерс і пиво — студент. Куряча грудка, броколі та рис — людина-спортзал. Кілограм морозива — дівчина під час ПМС. Те, як і що ми їмо — це частина нашого відчуття себе у соціумі.

Я не їм промислової випічки та солодощів, білий, особливо тостовий хліб, і мене нічого не цікавить у розділі «гастрономія» в супермаркеті. А ще не купую ковбас і бройлерних частин курки. У мене немає emotional eating і guilty pleasures. У моєму раціоні є місце для добре приготовленої їжі, вона дарує радість, але настрій потрібно піднімати не за допомогою булок. З іншого боку, їжа в колі сім’ї — це запорука гарного настрою. Але тут справа не в домашніх пиріжках або курці, а в тому, що їжа в такі моменти — щось більше, ніж їжа. Це частина життя, частина спілкування між коханими людьми.

Я обожнюю приймати гостей. Зазвичай я строго підходжу до підготовки, а потім максимум за 2 години до великого застілля збираю все із заготовок. Для мене головне — не втомитися на кухні, а отримати кайф. Хоча, в принципі, це правило працює не тільки на кухні.

Вдома я не користуюся телефоном за їжею , хоча на столі він все одно лежить. Ну, хіба що якщо потрібно щось показати в розмові. У ресторанах це правило не працює, особливо якщо я сиджу одна.

Бажання готувати у мене з’явилося вперше приблизно 14 років тому, коли я стояла на крихітній кухні своєї орендованої квартири. Переді мною лежав перший у моєму житті занурювальний блендер, за допомогою якого я збиралася зробити перший у моєму житті песто. Загалом, базилік навпіл з оливковою олією розлетівся по стінах кухні. З тих пір я спалила не одну і не дві каструлі, перш ніж стала тим, ким є зараз.

На моїй кухні я одноосібний диктатор, зануда і Моніка в одній особі. У кожного предмета — своє ергономічне місце, ретельно сповідається принцип mis en place («все на своєму місці» — прим. ред.) до початку приготування. Залізна техніка безпеки: від того, якими конфорками ми користуємося, коли в домі маленька дитина, до роздільних поверхонь і дощок під різні інгредієнти та процеси. Для мене дуже важлива екологічність і безвідходність — не викинути ні кісточку, з якої вариться бульйон, ні бадилля, яке може бути використане в салатному міксі. І, звісно, я звертаю увагу на сезонність і не шукаю свіжу спаржу або соковиті помідори в грудні. Такі інгредієнти не дадуть і 40% своїх смакових можливостей.

Я люблю і великі красиві супермаркети з ввічливими консультантами, і розкішних жінок за прилавками на ринках. Люблю мусульманські лавки та лавки при синагогах, вірменські та узбецькі магазини. Люблю молодих французів, що продають розсипи салатів на вагу в паперових пакетах. Люблю втомлених дружин рибалок в Азії. Навіть галасливих обманщиків на ринках Стамбула люблю.

Мені прямо боляче, якщо щось зіпсувалося в холодильнику, тому що про нього забули або купили в надлишку. У співвідношенні ціна/якість завжди переважає якість: складно приготувати хороший салат із зимових видів парникової зелені, якщо вони лежать на вітрині «втомлені». І важливо звертати увагу на термін придатності й обробки: все, що заморожується, маркується датою заморозки.

У питаннях того, як годувати дитину, я дотримуюся рекомендацій Міністерства сільського господарства США і одним оком поглядаю в BNF, Британський фонд харчування. Це країни, в яких є бюджети, можливості вести та вивчати статистику, піклуватися про здоров’я нації.

Як привчити дитину їсти корисну здорову їжу? Тільки через любов. Не можна нікого змусити. Можна захопити під час покупки, обробки та приготування. Можна показати, як кльово і смачно батькам їсти те ж саме. Харчова ізоляція дуже погано впливає і на апетит, і на інтерес, і на задоволення. Можна залишати корисну їжу в полі зору, щоб у вазочці на столі були овочі та фрукти, а не печиво й цукерки.

Мені здається, українські мами чудові! Вони заморожують овочі влітку, бігають на ринок за домашнім сиром і «парною» телятиною, печуть печиво. Я обожнюю українських мам! Але є моменти, які я б хотіла мінімізувати, наприклад, сосиски в дитячих тарілках. Для цього повинна бути проведена величезна просвітницька робота, потрібна підтримка Міністерства охорони здоров’я, перегляд санітарних правил із харчування. Зараз це нормативний акт 2013 року, але база його набагато старша і йде корінням ще в традиції СРСР.