Як всі порядні люди, щовесни, кожного січня та щопонеділка я починаю життя заново і, серед іншого, записуюсь у спортивний зал, йду оздоровлюватися, ставати сильнішою і витривалішою. Але, коли нарешті збираюся з силами і дійсно з’являюся в залі, трапляється страшне: я стикаюся з іншими людьми, які теж прийшли кувати собі сталеві біцепси. І в 90% випадків всі ці люди виглядають якісно краще за мене. Хлопець в іншому кінці віджимається на одній руці, його друг носиться по залу як юний спартанський атлет, а поруч із ними дівчата другу годину сумують у планці.

І це ще не найприкріше; при цьому всьому вони ще й виглядають приголомшливо: панянка в ідеально красивій формі вміло качає прес, на її обличчі немає виразу смертної муки, і тільки на легкому поті чола витончено скрутилася прядка волосся. Весь цей час я, нестямно пихкаючи, намагаюся присісти і виглядаю приблизно як новонароджений: тобто я червона, мокра і кричу. Як займатися спортом за умови, що ти відчуваєш себе ілюстрацією до «Принижених і ображених»? Ми дізналися у практикуючого психолога Євгенії Чернеги і співзасновниці спортхаба ЕБШ Юлії Шум.

Чому взагалі ми порівнюємо себе з іншими?

 

 

 

Діти не вміють оцінювати себе і свої дії з боку; дорослішаючи, вони потребують «дзеркало», від якого згодом відмовляються, коли вчаться самостійно бачити картину себе. Але, якщо в цьому процесі щось йде не так — а у вихованні дитини в принципі елементарно допустити помилку і травмувати своє чадо — в результаті вже доросла людина не вміє скласти думку про себе, не дивлячись при цьому на інших.

 

Але все ж не у всіх ваших бідах винні батьки: необхідністю порівнювати себе з іншими просякнута і масова культура. Суспільство саме по собі затягує нас у гонку за першість, і щоб зрозуміти, на яких позиціях ти в ній знаходишся, неминуче доводиться дивитись по сторонах і оцінювати суперників.

Коли ми порівнюємо себе з іншими, посилюється почуття самотності та з’являється заздрість; ви можете зависнути в мертвій петлі ненависті і презирства до себе, тому що фокусуєтеся на тому, чого вам не вистачає і скільки всього досягли інші. Як це впливає на мотивацію і продуктивність? Ну, це доволі очевидно: при такому ставленні до себе далеко ви не поїдете, навіть якщо може здаватися, що порція самобичування допоможе стати краще.

Що робити, щоб перемогти цю звичку?

Коли ви дивитеся на підтягнуту дівчину в іншому боці залу та думаєте: «Ех, я б і половини того не зробила, що вона робить однією лівою», спробуйте зрозуміти: у вашому випадку це корисна чи шкідлива думка? Вона стимулює вас, вам хочеться досягти результатів цієї дівчини? Або, навпаки, хочеться бігти додому та втопитися в презирстві до себе?

Якщо перший варіант — все відмінно, просто використовуйте цей приклад як рольову модель, радійте та надихайтеся. Якщо другий — тут вже буде складніше: вам доведеться вчитися порівнювати себе виключно з однією людиною. З собою в минулому. Сказати, звичайно, простіше, ніж зробити, але є кілька зрозумілих прийомів, як цього досягти.

 

 

Кожного разу, як тільки ви почнете подумки проводити паралелі між собою та іншою людиною, різко припиняйте ці думки і вольовим рішенням перемикайтеся на щось інше.

Згадайте: по суті, все, що ви знаєте про об’єкт вашої заздрості — це те, скільки разів вона присідає або тисне лежачи. Ви не знаєте, що відбувається в її житті, з чим вона бореться кожен день і, взагалі, скільки сил вона поклала на те, щоб досягти таких результатів. Та ви навіть не знаєте, чи щаслива вона. І таке порівняння стає просто нерівноцінним.

 

Подумайте про те, що для вас є цінним. Вам же важливо щось, окрім годин, проведених у спортзалі?

 

Згадайте, як ви самореалізуетесь, чим ви займаєтеся, який ви молодець в інших сферах, врешті-решт, і відчуєте власну цінність у більшому масштабі. Ви ж, насправді, не вважаєте, що вся суть вашого існування — в успіхах на тренуваннях?

Спробуйте побачити в цій дівчині людину, а не просте кількість берпі. Познайомтеся з нею, наблизьтесь і перестаньте відчувати токсичну заздрість до незнайомця. Почніть відчувати її до знайомої людини! Жартуємо. Загалом, просто припиняйте, виведіть цю нещасну дівчину з категорії недосяжного ідеалу та зрозумійте, що вона робила заради такого результату. Ви були б готові на те ж саме?

 

«Коли ми порівнюємо себе з іншими, несвідомо ставимо собі межі того, чого ми можемо досягти. Ми самі себе заганяємо в рамки чужих рекордів і досягнень», — застерігає Юлія Шум.

 

Тренер пояснює: дуже важливо думати про особисте зростання та представляти себе в ідеальній формі, прагнути до власних показників.

Групове тренування — у разі здорового до нього ставлення — стає величезним зарядом мотивації: займаючись у колективі, ви оточуєте себе однодумцями, з якими разом йдете до мети. І що з того, що хтось вже займається трохи довше вашого? Зате ви бачите, як інші займаються, не здаються і наближаються до результату — а значить, цей же шлях долаєте і ви. Крім того, спорт — це часто історія про дух змагання; якщо вам вдасться змінити заряд своїх емоцій і зробити його позитивним, а не негативним, це зіграє вам на руку. І на біцепс! І, ймовірно, навіть на трицепс.

Окрема історія — це соціальні мережі, які теж часто стають приводом для самобичування і навіть ненависті до свого тіла. Тут важливо пам’ятати очевидну істину, на яку багато хто часто закриває очі: соцмережі — лише частина реальності іншої людини, причому та, яку вона дозволяє вам бачити.

«Як ви думаєте, чи захоче хтось показати всім, який він втомлений, спітнілий, червоний після тренування, або сфотографувати свій неідеальний живіт?» — запитує Юлія.

 

Звісно, ні — хоча було б чудово зробити такий аккаунт. «Знаєте, що завжди мотивує? Особистий результат. Коли ти бачиш, що працюєш недаремно, хочеться продовжувати і не зупинятися. Це свого роду самоствердження, яке дає людям відчути себе впевненіше і зрозуміти: ти можеш зробити ще краще і ще більше».