Шеф, фуд-блогер, автор кулінарної книги та співзасновник ресторану нової української кухні «Сто років тому вперед» Євген Клопотенко бачить своїм завданням сформувати новий підхід до їжі. Навчити українців харчуватися корисно, готувати швидко, а задоволення отримувати багато. Що ж, згодні! А ще дуже раді. Євген створив програму «Нове дитяче харчування», яка повинна поліпшити харчування у шкільних їдальнях. І розповів нам, що вона працює.
Що для вас велнес?
Для мене велнес — це все те, що пов’язано зі здоровим способом життя, правильним харчуванням і так далі. Але зараз слово «велнес» спаплюжене компаніями мережевого маркетингу, які говорять, що він у них найкращий. Насправді вони не велнес, а тільки позиціюють себе так. Через активність торгових марок і мереж це слово стало використовуватися занадто часто і недоречно. Воно надає додаткову вартість продукту з ухилом на користь. Це просто маркетинговий хід.
Які цінності транслюють ваші проєкти ?
Цінності моїх проєктів — усвідомлене харчування, без заборон їсти все, що хочеться. Вони транслюють відчуття продуктів, бажання готувати та змінюватися через їжу, ставати сучасним від цього. Слідувати не трендам, а тому, що ти відчуваєш. Це наші основні цінності.
Наскільки розвинена в Україні сфера гастрономії та ресторанів ?
Важке запитання. В Україні дуже завищені вимоги до сервісу. Можливо, це пов’язано з нашим минулим, де потрібно було, щоб усе було дуже дорого-багато. Буваючи в ресторанах один-два рази на місяць, на свій день народження або якусь подію, люди хочуть отримати максимум усього — дизайну, смаку, сервісу — і готові за це платити. Це частина нашої ментальності. Але все змінюється завдяки підняттю рівня життя.
Грубо кажучи, ресторанний бізнес завжди дуже чітко реагує на рівень життя у країні. Тому чим вищий він, тим якісніші послуги. Сам же рівень я охарактеризую, як доволі високий у порівнянні зі світом. У світі, я думаю, є набагато гірші ситуації. Мені здається, у нас дуже добре, просто не у всіх людей є гроші, щоб це можна було зрозуміти та відчути. В Україні багато ресторанів, яким можна вже давати зірки Michelin, але поки мало хто вважає нашу країну туристичним місцем. Тому так виходить.
Читайте також: Гід Anywell. Київські ресторани, де їдять дієтологи
Як ви визначаєте місію своєї роботи ?
Місія моєї роботи дуже проста — відірвати людей від Радянського Союзу. Точніше, не відірвати, а показати їм, що крім радянських традицій у світі є ще багато всього. І моє завдання — змінити країну через харчування. Я вивчив різні аспекти психології та зрозумів, що, якщо ми зможемо змінити ставлення людей до їжі, це частково може вплинути на зміну поведінкових характеристик. Власне кажучи, це і є місія — моя і нашої компанії.
Як ви розумієте, що досягаєте результату в тому, що робите ?
Я використовую соцмережі та спілкуюся з людьми. Якщо приїхав до Кракова, де до мене підходить жінка та просить підписати книгу, я починаю підозрювати, що вона популярна. Якщо після цього я приїжджаю в Херсонську область і історія повторюється, я стаю в цьому впевнений. У Полтаві на заході люди підходять і кажуть: «Женя, дякую вам, ви змінили харчування в нашій родині». Потім приходять діти та говорять: «В нас у шкільне меню ввели ваше харчування». В Instagram одна жінка надсилала фотографії з заводу, де вона почала годувати людей за нашим меню. Або якщо виклав у соцмережі якийсь рецепт, а через 15 хвилин його люди вже приготували та запостили назад.
Я просто збираю фідбеки. Якщо я розмістив рецепт і мені за три дні надіслали фотографії людей 150, можна робити висновок, що страву вже приготували 20–30 тисяч, образно кажучи. Найчастіше я прогнозую та моделюю результативність через такі речі.
Які зі своїх правил ви цінуєте найбільше і чому ?
Найбільше ціную одне правило: робити все, щоб люди отримували задоволення. Коли людям добре, і мені стає добре. Решта не так важлива.
Чи траплялося вам порушувати свої правила? Якщо так, то як ви собі це дозволяєте або компенсуєте, якщо ні, то чому ?
Звісно ж, я порушую свої правила часто, тому що є різні ситуації, є емоції. Я готовий приймати свої помилки, працювати над ними, розуміти, що, наприклад, на деякі події не варто реагувати дуже різко, а треба просто помовчати. Всі правила можна порушувати. Іноді мені здається, що, якби склали рейтинг людей, які найбільше хочуть порушувати правила, я б його очолив. Тому що я готовий порушувати навіть свої правила заради того, щоб отримати результат. От і все. Як я це компенсую? Ніяк.
Це інтерв’ю — частина спецпроєкту про чоловіків українського велнесу. Прочитати інші можна тут.
