9 (не)соромних питань про надання першої допомоги

- 11 Вересня

Що вважається першою допомогою і хто може її надавати?

 

Це дії очевидця в екстреній ситуації, спрямовані на порятунок життя або усунення наслідків для здоров’я потерпілого до прибуття лікарів.

З цього визначення можна зробити кілька висновків. По-перше, першу допомогу часто надають люди без медичної освіти. По-друге, це відбувається раптово, а не поступово чи заплановано, і добровільно. Ось це головне.

Звідки ці люди повинні дізнатися, що їм робити? Організації, у яких є фінансування й експертиза на основі досліджень, верифікованих ученими та перевіреними на практиці, пишуть певні рекомендації — протокол. Ось на підставі цього протоколу складаються керівництва, які ми використовуємо і завдяки яким чітко знаємо: давати нашатир у разі втрати свідомості неправильно, а ось робити масаж серця у разі його зупинки — правильно.

У випадку з першою допомогою ти приймаєш рішення, ґрунтуючись не на загальному багажі знань, а керуєшся абсолютно конкретними правилами.

Які є основні правила надання першої допомоги?

 

Є така практика, «закон доброго самаритянина». Вона становить звід правил, які прийняті в більшості країн Західної Європи, США, Ізраїлі — вони можуть називатися по-різному, але суть одна.

 

Основні положення та правила полягають у таких тезах. По-перше, безпека рятувальника повинна бути понад усе. По-друге, слід робити тільки те, чого ти навчений. По-третє, не можна залишати потерпілого до прибуття медиків — хіба що це необхідно, щоб покликати допомогу чи забезпечити власну безпеку. По-четверте, якщо потерпілий здатний відповідати на запитання, потрібно отримати його дозвіл на надання допомоги. Ось ці закони вважаються базовими.

Найнебезпечніші міфи про першу допомогу

 

Я б розділив їх на дві категорії. Перша — міфи про те, як потрібно діяти. Найпопулярніший із них — те, що людина може вдавитися власним язиком під час нападу епілепсії. Це не правда. Відповідно, нічого їй не треба засовувати в рот або розтискати щелепу. Далі — міф про те, що потерпілим обов’язково треба давати нашатирний спирт. Більш того, те, що під час втрати свідомості людину обов’язково треба привести до тями, полити її водою, дати їй по щоках — це теж нісенітниця. Якщо ви бачите людину без свідомості, її не треба приводити до тями. Іноді це неможливо, це завжди безглуздо, іноді це небезпечно.

«Якщо людина подавилася, її потрібно постукати по спині». Це теж помилка — так робити не треба, це може тільки погіршити ситуацію. Потрібно зрозуміти, повне чи часткове перекриття дихальних шляхів, і тоді вже діяти за протоколом.

Є ще цілий комплекс міфів про допомогу під час травми. Головний із них у тому, що людині треба дати знеболювальне, інакше буде больовий шок. Але «больовий шок» — це Летючий голландець, це вигаданий синдром. Ніхто і ніколи від такого не помирав. Ще один — що джгути небезпечні, що після них доведеться відрізати руку, або вигадка про те, що рани треба промивати спиртом. Тут я вже йду в деталі, але ці помилки глибоко вкоренились у свідомості людей.

Друга категорія — це міфи про першу допомогу загалом. З цієї серії, наприклад, є помилка про те, що першої допомоги повинні навчати лікарі або що робити її повинні тільки лікарі. І він дуже небезпечний. Перша допомога — взагалі не про лікарів. Це про людей без медичної освіти.

 

Ще один: першої допомоги можна навчитися за відео. На жаль, це не так. Навіть найбільш просунуті країни світу використовують або змішане навчання — частково онлайн або офлайн, — або повністю виходять в офлайн. А ще — нібито першої допомоги вчаться раз і назавжди. Як будь-яку навичку, яку ви не застосовуєте щодня, цю теж важливо оновлювати.

Чи є якісь базові та найважливіші прийоми надання першої допомоги?

 

Складно розглядати один у відриві від іншого. Я сказав би, базові навички — це алгоритм basic life support, тобто допомога людині без свідомості та у разі зупинки серця, дихання, включаючи реанімацію і використання дефібрилятора. Ще важлива навичка — зупинки кровотечі методом прямого тиску, накладення пов’язки або джгута і, можливо, іммобілізація хребта і шиї руками. Цього достатньо. Далі є ще безліч навичок, які можуть бути корисними, — починаючи від накладання шин і закінчуючи евакуацією людини з машини. Але найкритичніші речі ми перерахували.

 

Чи можна зрозуміти, що саме сталося з людиною, яка втратила свідомість, щоб надати коректну допомогу?

 

Для цього сценарію є готовий протокол BLS, або basic life support, про який йшла мова в попередньому питанні. Він складається з формально визначених, точних і конкретних кроків. Спочатку ви повинні пересвідчитись у власній безпеці. Потім звертаєтеся голосно до людини і перевіряєте, чи реагує вона — так ми зрозуміємо, що вона без свідомості. Якщо вона не відреагувала, потрібно покликати на допомогу оточуючих людей. Потім потрібно відкрити дихальні шляхи, закинувши голову назад, перевірити дихання, викликати швидку і приступити до реанімації або повернути потерпілого у відновне положення та чекати.

Яке потрібне екіпірування? Наскільки в Україні громадські місця обладнані необхідною технікою?

 

На жаль, в Україні на даний момент немає інфраструктури для надання першої допомоги. На папері ми країна, неймовірно підкована в наданні першої допомоги. У нас, згідно із законом, першу допомогу знають усі поліцейські, працівники залізниць, провідники і стюардеси. Але це профанація: саме тому, що немає спорядження для надання допомоги.

 

У доступі в рятувальників повинні бути 2 критично важливі речі. Перша — аптечка для зупинки кровотеч. Передопераційні смерті часто пов’язані саме з ними. Друга — дефібрилятори та набори для реанімації, наприклад, клапан-маска, рукавички, бритва. У США такі набори є в усіх школах, на стадіонах і в принципі в місцях скупчення людей. В Україні — ні.

Але ситуація поступово поліпшується: наприклад, приватні бізнеси вже починають забезпечувати себе такими наборами. Їм це вигідно. Просто тому, що життя — це вигідно, а смерть — ні. І саме так і повинно відбуватися.

Де вчитися надання першої допомоги?

 

Потрібно знайти приватну компанію або НДО, інструктори якої поділяють бачення доказової медицини, і навчитися у них надавати допомогу за тим чи іншим протоколом. Гарна ідея — запросити сертифікат про те, яке джерело знань в інструктора, які стандарти вони використовують.

 

Надалі ж, можливо, з’явиться якийсь орган регуляції, який визнаватиме легальними в Україні саме ті компанії та служби, які діють за міжнародними стандартами. На даний момент такого немає, і викладати першу допомогу зараз може фактично хто завгодно.

Якими законами та правовими основами регулюється перша допомога? Що буде, якщо, скажімо, я проводжу реанімацію, а людина помирає?

 

Зараз немає однієї регуляції, на жаль, яка могла б повністю закрити це питання. Але ми чекаємо від парламенту її прийняття, адже вона вже давно розроблена — це, по суті, українська адаптація «закону доброго самаритянина».

Зараз правовий статус першої допомоги такий. Надавати її легально. Є інструкції про те, як це робити правильно, що не суперечать міжнародним стандартам. Понести відповідальність за те, що все було зроблено правильно, але ці правильні дії мали негативні наслідки (а таке теж можливо), не можна. Рятувальника на даний момент захищає стаття кримінального кодексу про крайню необхідність. Будь-які дії, вчинені, виходячи з принципу крайньої необхідності (те, наскільки вона дійсно крайня — вже компетенція суду), дозволені.

Але я не чув про кримінальні справи, які велися б стосовно рятувальників. На щастя, понести відповідальність за те, що рятував комусь життя, дуже складно. Це, зрозуміло, якщо ми виносимо за дужки навмисне бажання завдати шкоди.

Якщо навичок надання першої допомоги немає, правильніше спробувати щось зробити або все ж чекати на швидку?

 

Це, звісно, запитання з підступом. Але чому б не потурбуватися про отримання необхідних навичок заздалегідь? Якщо ви розумієте, що ситуація, в якій доведеться надавати першу допомогу, імовірна, а людина, яка виявиться в біді — це не хтось абстрактний, а ваша близька та цінна людина?

Тому я не можу сказати: «Так, треба намагатися допомогти», — в такому разі я візьму на себе відповідальність за всі невдалі дії ненавчених рятувальників. Але я не можу і сказати: «Ні, чекайте на швидку», — тоді я буду заохочувати поведінку спостерігача, який міг би когось врятувати, але не врятував. Я скажу, що свідомій людині варто докласти всіх зусиль, щоб не опинитися в такій ситуації та бути здатною надати допомогу. Просто тому, що ставка дуже висока.

Хочете бути в курсі всього?

Підпишіться на нашу розсилку, вам сподобається.
Ми обіцяємо писати зрідка і по суті