Всім тим, хто радісно стрепенувся, подумавши, що всі наші залежності зумовлені генами: ні, розслабтеся. Навіть якщо у вас є мутація в гені, яка передбачає занадто сильну любов до алкоголю, це не дає вам ексклюзивне біохімічне право напиватися до несвідомого стану кожен день, аргументуючи це своєю ДНК.  

Однак дуже цікаво розібратися в тому, як саме виникає процес залежності. Чому когось трясе, якщо він не починає ранок із чашки кави та сигарети, а хтось зовсім спокійно ігнорує куріння та навіть у підлітковому віці не курив з однокласниками за шкільною прибудовою? Тому ми поговорили з Дарією Лосєвою, співзасновницею українського сервісу Myhelix, який займається генетичними тестами, і дізналися — як з’ясувати, наскільки сильно твої гени люблять еспресо, і що робити з цим знанням.


Як саме формується процес набуття залежності? Які фактори на це впливають?

У біології рідко можна сказати, що щось зумовлено виключно генами, особливо якщо мова йде не про спадкові захворювання. Так і з залежностями: це завжди результат взаємодії генетики та всього, що нас оточує. Наприклад, у разі алкогольної залежності до 50% ризику її розвитку в людини визначатимуть гени, але решта 50% — це рівень доходу, виховання та навіть наявність бару по дорозі додому. Тому насправді неймовірно, що, незважаючи на всю різноманітність факторів, які впливають на розвиток тієї чи іншої залежності, вчені змогли відшукати в цьому деякі закономірності.


Яка група генів відповідає за залежність?

З 20 000 генів, які є в ДНК людини, приблизно 200–300 можна пов’язати з залежностями. Їхня кількість постійно зростає, і регулярно з’являються нові наукові дослідження, що знаходять зв’язок між залежностями й іншими генами. Найчастіше люди, схильні до будь-якої залежності, мають невеликі зміни в генах «системи винагороди». Це частина мозку, яка заохочує людину відчуттям щастя й ейфорії, коли та робить щось корисне для виживання і розмноження: скажімо, їсть або займається сексом.

Багато речовин, які викликають залежність, біохімічно схожі на ті, що беруть участь у «системі винагороди». Виходить, що людина із залежністю обманює цей механізм, щоб отримати всі плюшки без особливих зусиль. А гени можуть цьому сприяти або, навпаки, перешкоджати. Ось приклад: нікотин своєю структурою нагадує ацетилхолін — речовину, яка допомагає передавати імпульси від однієї нервової клітини до іншої. Коли ацетилхолін зв’язується з ацетилхоліновими рецепторами, людина отримує задоволення і стає більш зосередженою. Те ж трапляється і коли з ацетилхоліновими рецепторами зв’язується нікотин. Людям, у яких немає мутації в CHRNA, гені одного з білків рецептора, не дуже-то й хочеться курити, тому що їхній організм отримує достатньо задоволення від ацетилхоліну. Але у тих, у кого ця мутація є, ацетилхолін гірше вловлюється, тому його роботу хочеться підштовхнути. І тут на допомогу приходять сигарети.


Як саме вчені з’ясували, що ці гени відповідальні за залежності?

Зазвичай для цього потрібно дуже багато добровольців або результати їхніх генетичних тестів — бажано десятки-сотні тисяч. Після цього вченим потрібно або провести анкетування (наприклад, скільки чашок кави ви випиваєте, скільки сигарет за день викурюєте), або провести чітко контрольований експеримент і покладатися вже не на анкети, а на власні спостереження. Але зазвичай анкетування прийнятніше: воно менш трудомістке та доволі інформативне на великій кількості людей.

Потім дані анкетування зіставляють із генетичними даними, проводять статистичні операції і на виході отримують кореляцію: наприклад, що деякі зміни в генах частіше трапляються у людей, які зловживають кавою або викурюють більше сигарет. А ті, у кого ці зміни не виявили, навпаки, проявляють менший інтерес до досліджених звичок. Можна зробити висновок: наявність змін у цих генах спонукає людей до куріння чи алкоголю — загалом, до того, що вивчали.


А чи є можливість обдурити ці гени? Або якщо є певна мутація, нічого вже не поробиш, тільки триматися подалі від кави?

Звісно, простіше все списати на свою генетику: мовляв, нічого не поробиш, не можу не курити чи не пити каву. Але це не правда. Гени всього-на-всього керують біохімічною каруселлю: важливо розібратися, як вона працює, і зрозуміти, як і де зіскочити з неї. Наприклад, знаючи, що ви успадкували особливий генетичний варіант, який дозволяє вам швидко виводити алкоголь, ви будете розуміти, що для досягнення стану сп’яніння вам буде потрібно більше спиртного, ніж іншим. А це — слизька доріжка, тому потрібно бути напоготові.

Поки що не можна прийти до найближчої поліклініки з проханням «підлатати» ДНК, тому доведеться користуватися іншими доступними методами. Проходження тесту — вже непоганий початок роботи над собою, попереджений — значить озброєний. Нутригенетичні тести, які ми проводимо в Myhelix, — не лікар і не бабуся: вони не будуть моралізувати, якщо ви палите або починаєте і закінчуєте день чашкою капучино. Їхнє завдання полягає в тому, щоб повідомити про наявність схильності до залежності. Окрім результатів, наш тест дає керівництво до дії: в рекомендаціях міститься інформація про те, що може допомогти організму перемогти звичку, якщо така є, і поради щодо того, як зменшити її згубний вплив на здоров’я на випадок, якщо ви не готові поки що міняти свій спосіб життя.


Припустимо, я пройшов тест і з’ясував, що потенційно залежний від кофеїну. Які мої наступні кроки?

Якщо в результаті тесту виявляється, що ви схильні до будь-якої із залежностей, це взагалі не привід засмучуватися або впадати в паніку. Потрібно просто уважно поставитися до своїх звичок і до способу життя, а рекомендації покажуть, на що саме варто звернути увагу.

До речі, є наукові роботи, які показали, що результати генетичного тесту є мотивуючим фактором: тобто, якщо людина дізналася з результатів про свою генетичну схильність, вона з більшою ймовірністю почне щось робити, щоб поліпшити якість свого життя, ніж людина, яка тільки чула про шкоду звички.


А чи може бути так, що генетично я залежний від кофеїну, але при цьому особисто мені він не шкідливий. Тоді його можна пити?

Якщо звичка під контролем — то чому б і ні, особливо якщо це дійсно корисно. Хороша кава має антиоксидантні властивості, і деякі вчені вважають, що кілька чашок кави на день можуть позитивно впливати на тривалість життя.

Разом із тим, майже у 90% українців трапляється мутація в гені CYP1A2 (яку теж можна виявити за допомогою генетичного тесту), з нею підвищується ризик серцево-судинних захворювань у тих, хто п’є багато кави. Але це інший ген, відмінний від тих, які відповідають за залежність.

Може бути так, що у людини одні гени спонукають пити більше кави, а інші — сприяють її негативному на організм впливу. Виходить казус: кави хочеться, але її вживання краще звести до мінімуму. Тому краще поставитися до звички усвідомлено.