Креми, масажі, спеціальні вправи та дорогі інвазивні процедури — список способів боротьби з целюлітом можна продовжувати вічно. Але що як війна проти так званої «апельсинової кірки» — не тільки витратна і тривала, але й зовсім безглузда затія? Давайте розбиратися в основних міфах, які оточують це явище.

Звідки взялося саме поняття целюліту


Целюліт існував завжди (подивіться, наприклад, на картини Пітера Пауля Рубенса), але сам термін з’явився зовсім недавно — приблизно 50 років тому. Звісно, люди і до кінця 1960-х помічали, що у них є ділянки тіла, шкіра на яких не зовсім рівна, але ніхто всерйоз не замислювався про те, що в цьому є щось аномальне. У квітні 1968 року термін вперше з’явився в англомовній пресі — американський Vogue випустив статтю, в якій описав особливий вид жиру, від якого складно позбутися. У французькій пресі термін з’явився на 30 років раніше — якийсь доктор Дебек написав статтю, в якій заявив, що целюліт — жахлива суміш води, токсинів і жиру, який накопичується під шкірою жінок.


Досі невідомо, чому доктор Дебек вирішив взятися саме за цю тему — до нього ніхто не замислювався про те, що з нерівностями на стегнах або ногах варто якось боротися. Проте французькі спа-центри швидко підхопили цю ідею та почали рекламувати спеціальні процедури, які нібито зцілювали від целюліту. Пізніше до них приєдналися й американські косметологічні гіганти, а креми проти «апельсинової кірки» стали популярною і надзвичайно прибутковою новинкою на міжнародному ринку.


Міф про аномальність


Концепція целюліту (саме концепція, тому що це не є медичним терміном), яка виникла в середині минулого століття, базується на двох ідеях, які не відповідають реальності, але досі спливають у рекламних матеріалах і статтях не надто совісних видань. По-перше, стверджують продавці диво-препаратів, целюліт — це не звичайний жир, а дивна желеподібна і токсична речовина, яка застрягає під шкірою. По-друге, оскільки це не зовсім жир, то допоможуть від нього позбутися тільки специфічні та дорогі засоби. Це, звісно ж, не так — целюліт нічим не відрізняється від звичайного підшкірного жиру та вже точно не містить ніяких токсинів. Це твердження навіть перевірили емпіричним чином, порівнявши біохімічний склад зразків підшкірного «целюлітного» жиру та звичайних жирових тканин.


Більше того — позбавлятися від горбків на стегнах зовсім не обов’язково та навіть безглуздо. Вони дійсно більше поширений серед жінок, але причина тут дуже прозаїчна: через гормональні особливості жирові тканини у жінок частіше концентруються на нижніх частинах тіла. Якщо сильно спростити, то чоловіки акумулюють жирові тканини навколо живота, і в цьому теж є важливий мінус — через це чоловіки із зайвою вагою частіше страждають від серцево-судинних захворювань. До того ж шкіра у жінок більш тонка й еластична, і горбки жиру під нею більш помітні.

 


Причому тут вага і вік?


Ми звикли асоціювати целюліт із зайвою вагою, але тут все не так просто. Безпосередня причина виникнення нерівностей на поверхні шкіри — специфічна будова сполучної тканини. Волокна, які з’єднують шкіру з іншими тканинами, формують осередки, в яких зберігається жир. Саме ці опуклі горбки створюють відчуття нерівного рельєфу шкіри. Причому відбувається це не тільки у разі наявності зайвої ваги — приблизно у 90% жінок і 10% чоловіків є той чи інший різновид целюліту. Втрата ваги не завжди робить целюліт менш помітним — якщо не набирати при цьому м’язову масу, то різке схуднення може зробити горбки на ногах і стегнах більш яскраво вираженими.

 


З віком тут все теж не так однозначно, як може здатися на перший погляд: на целюліт впливає низка факторів включно з гормональним фоном і спадковістю. Втім, із віком шкіра дійсно стає менш еластичною та більш тонкою, а значить — горбки стають більш помітними. Якраз тому поширена порада боротися з целюлітом за допомогою сонячних променів настільки шкідлива — засмагла шкіра дійсно виглядає більш рівною, але шкода від ультрафіолету згодом робить шкіру менш пружною.