Люди поводяться по-різному, коли їм сумно. Хтось ізолюється від суспільства та кінематографічно стоїть коло вікна, дивлячись на краплі падаючого дощу. Хтось дивиться душевне кіно та намагається повернути віру в людство. Хтось ігнорує свій стан і «бере себе в руки». А що тим часом відбувається з нашим тілом і мозком? Як вони реагують, якщо бачать, що ми четвертий раз за місяць відкриваємо банку морозива та знову переглядаємо «Друзів»? Ми запитали у кандидата біологічних наук і популяризатора науки Ольги Маслової — і ось що з’ясували.
Як ідентифікувати «сум» серед інших емоцій? І навіщо він взагалі нам потрібен?
Важливо розуміти, що сум і депресія — це дуже різні речі, які не варто плутати. «Я намагалася розмежувати для себе поняття „стан“ і „настрій“. За моєю версією, стан — це щось більш постійне, а настрій може змінюватися», — пояснює Ольга Маслова. Це означає, що ми загалом можемо бути в хорошому, ресурсному стані, але в конкретний момент у нас поганий настрій, тому що нам наступили на ногу або нагрубив консьєрж. Але це може працювати й навпаки: нам дуже сумно, ми не розуміємо, що будемо робити завтра та що робити зі своїм життям, але ми зустріли старого друга і сміємося над його історіями. Зараз нам добре — але загального пригніченого стану це не скасовує.
Відрізнити сум і поганий настрій від депресії дійсно може бути складно — хоча б тому, що у всіх людей дуже різні емоційно-больові пороги. Для когось смерть хом’ячка — привід плакати місяць без зупинки, а хтось із кам’яним обличчям переживе втрату родича. Але дійсно непоганий маркер — це тривалість пригніченого стану. Крім того, людині в депресії навіть не те щоб сумно — їй швидше «ніяк», і всі емоції ніби приглушені.
Якщо все-таки розглядати сум як настрій, це взагалі-то дуже здорова емоція. «Якщо людина ніколи не відчуває суму, їй варто задуматися, чи все взагалі гаразд. Сум — це адекватна відповідь на негативні речі, які відбуваються у житті», — каже Маслова.
Навіть на рівні клітин може відбуватися «професійне вигорання». Опускаючись на рівень клітин і нейромедіаторів, важливо ось що: якщо наші нейрони постійно знаходяться у стані надмірно активної роботи, вони виснажуються. Є навіть термін «ексайтотоксичність», який означає, що нейрон «вигорів» (явище пов’язане з нейромедіатором глутаматом). «Вигоріти» також можуть рецептори (антенки на поверхні клітин, які сприймають нейромедіатори), і тоді навіть наявність достатньої кількості молекул, наприклад, дофаміну, не даватиме очікуваного ефекту.
Говорячи вже про психологію, якщо ми постійно посміхаємося, радіємо і знаходимося у мотивованому стані, це теж не дуже здорово. У настрою повинні бути піки.
Крім того, смуток може бути ознакою емпатії, взаємодії з іншою людиною й означати, що ми переживаємо за неї. Це свого роду індикатор близькості: якщо вам сумно від поганих новин від людини, значить, ви щось до неї відчуваєте, вам не все одно. І, нарешті, смуток додає різноманітності нашим проявам сприйняття світу. Адже емоцій набагато більше, ніж їх зазвичай перераховують.
Коли нам сумно, у нас може боліти конкретний орган або частина тіла?
Скоріше, ні. Те, що ми асоціюємо негативні емоції з неприємними відчуттями в різних ділянках тіла, обумовлене культурою, фігурами мови та має мало спільного з реальністю. Коли ми думаємо, що у нас «серце болить від туги», це часто або невралгія, або стенокардія, або ще якісь зміни, пов’язані з підвищенням тиску. Так, серце дійсно болить, але це фізіологічний прояв того, що відбувається зараз у нашій голові. Орган не може боліти від любові, він болить тому, що в мозку відбувається виділення різних речовин, ми перехвилювалися, підвищився тиск і, як результат, дійсно заболіло серце. А хвороби, які вважаються психосоматичними, дуже часто зовсім не «психо». Наприклад, якщо людина в депресії, вона може за собою не доглядати або більше курити — тому й починає хворіти. Але це наслідки її поведінки, а не поганого настрою. Загалом, зв’язок є, але він працює у зворотний бік. Чудово сучасний погляд на психосоматику описав Семен Єсилевський у своєму матеріалі. (https://othervision.com.ua/blogi/vse-bolezni-ot-nervov-no-eto-ne-tochno/)
Курка чи яйце: нам сумно через хімічний дисбаланс у мозку або дисбаланс з’являється, коли ми сумуємо?
Зв’язок тіла й емоцій працює в обидва боки. «Щоб ми щось відчули, повинен пройти каскад нейрохімічних реакцій, і в той же час, щоб його запустити, повинен спрацювати тригер, який теж приходить через мозок. Загалом, це ситуація „мозок розмовляє з мозком“, тільки сигнали передають один одному різні його ділянки та різні речовини», — пояснює Ольга.
Нещодавно з’явилася інформація про те, що довга, затяжна депресія призводить до нейродегенеративних порушень у мозку. Про це говорили давно — одним із маркерів раннього Альцгеймера є те, що людина з позитивно налаштованої стає буркотливою та незадоволеною. В деяких випадках, якщо це не посилення вже існуючих у молодості ознак, це може бути ознакою деменції.
Яку природу має схильність до пригнічених станів?
Часті напади суму можуть бути пов’язані й із нейрохімією та певними генетичними особливостями. Ольга Маслова пояснює це на особистому прикладі: «У моєму випадку ген, який відповідає за один із ферментів, який розщеплює всю катехоламінова групу — адреналін, норадреналін і дофамін, — мутантний. Це означає, що ферменту мало, і, якщо всі перераховані вище медіатори виробляються — їх вже не зупинити. Такі люди, як я, можуть дуже зрадіти від дрібниці, але і через якусь дурницю впасти в повнісіньку тугу. При цьому у мене низька щільність дофамінових рецепторів 2 типу, які в тому числі відповідають за залежності — тобто я схильна до аддиктивності та нездатності вчитися на своїх помилках». І виходить комбінація, де по одному з параметрів у мене ніби як дофаміну більше, ніж у середньостатистичної людини, але інші особливості можуть впливати на його ефекти. І це тільки погляд на два параметри. А їх десятки. І у кожного з нас всі ці особливості — свої, тобто немає якогось універсального засобу для боротьби з поганим настроєм або підвищення мотивації. Кожен повинен знайти свою сукупність підходів.
Як ми оцінюємо ситуацію як хорошу чи погану?
Для кожної людини це працює по-різному. Якщо спочатку у вас ефективно зв’язуються речовина та рецептор, а вся система працює добре і ресурсно, вас буде легко потішити та підтримувати в цьому стані. Але, при цьому, зробити щось на рівні «вау» і викликати у вас екстаз не вийде.
А якщо ви подумки перебуваєте на самому дні життя й існування викликає у вас біль, навряд чи вас ощасливлять якісь дрібні приємні події. Зате вище ймовірність того, що, якщо трапиться щось грандіозне та надзвичайне, воно вас потішить.
