Наближається жовтень, а значить, час подумати про щорічне щеплення від грипу. А заразом і про решту щеплень, які варто мати дорослій людині, щоб гідно витримувати виклики дійсності, наповненої мікроорганізмами, серед яких є і смертельно небезпечні.З дитячими щепленнями все більш-менш зрозуміло, а от про те, що від правця треба вакцинуватися кожні 10 років, знають не всі дорослі. А ще імунізація оточена безліччю міфів. Ми от, наприклад, думали, що через щеплення треба бути готовими піти на лікарняний на тиждень — бо може бути температура. А виявилося, ні.

Надія Дребот
педіатр, інфекціоніст, член правління ГО «Батьки за вакцинацію»

Розпитали про всі деталі експертку. Надія Дребот — педіатр, інфекціоніст, член правління ГО «Батьки за вакцинацію» та національна координаторка протикорових заходів у Львівській області в січні — березні 2019 року.

Почнемо з хороших новин. Пані Надія каже, що, якщо кілька років тому люди переважно намагалися отримати довідки про протипоказання до щеплень, то зараз дедалі частіше приходять, щоб імунізуватися.


Які щеплення роблять при народженні та за віком?

У кожній країні є національний календар щеплень. Принципово національні календарі не дуже відрізняються. В Україні є обов’язковий календар і є рекомендовані щеплення. Обов’язковий календар передбачає щеплення від 10 смертельно небезпечних вакцинокерованих інфекцій. Це туберкульоз, дифтерія, правець, кашлюк, поліомієліт, гемофільна інфекція, вірусний гепатит B, кір, краснуха, паротит. Рекомендовані щеплення — передусім від пневмокока та ротавірусу. У більшості країн світу вони входять до списку обов’язкових. Я думаю, з часом так буде і в Україні.

Щеплення від цих інфекцій, згідно з календарем, треба зробити до шести місяців. Це дуже важливо, адже найкраща вакцинація — вчасна вакцинація. А до шести місяців у організмі дитини циркулюють материнські антитіла. З шести місяців їх вважають умовно нейтралізованими.


У деяких дітей вони ще певний час зберігаються, але десь у половини малят їх уже практично немає. До того ж вакцинація на фоні присутності материнських антитіл допомагає пом’якшити формування імунної відповіді. Але для цього має бути захищена мама. А ще навколо малюка треба сформувати захисний «кокон» із міцного імунітету дорослих — до вагітності та під час неї.



Як створити вакцинальний «кокон» навколо малюка?

Ще до вагітності дуже важливо, щоб і мама, і тато знали свій вакцинальний статус і були щеплені від кору, паротиту, краснухи (вакцина КПК) і бажано від вітряної віспи, якщо не хворіли у дитинстві. Вакцини від цих інфекцій живі, ними не можна щепитися під час вагітності. Тому важливо мінімум за місяць (деякі країни рекомендують за три) до запланованої вагітності вакцинуватися. КПК можна щепитися безкоштовно у лікаря, з яким підписано декларацію, чи у приватній клініці.

Вагітна жінка має бути щеплена від вірусного гепатиту B. Особливо якщо вона має фонові захворювання, які можуть під час вагітності загостритися. Хоча насправді жодна жінка не застрахована від інфікування: апендицит, манікюр, стоматологічні процедури — усі вони можуть до цього призвести.

Важливо вакцинуватися від кашлюку («коклюш»). Існує комплексна вакцина «Бустрікс»: від дифтерії, правцю та з кашлюковим компонентом. Останній ослаблений, але він допомагає тренувати імунну пам’ять, і мама може передати малюку антитіла. Це щеплення робиться наприкінці другого — на початку третього триместру вагітності, тобто після 24–26-го тижня. У цей період вакцина найбільш ефективна. Щеплення переноситься легко і дає хороший імунний захист. Важливо, що повторювати його треба за кожної вагітності. Щеплення потрібно зробити не лише мамі, але й татові та іншим людям, що контактуватимуть із малюком: бабусям, дідусям, іншим родичам. Якщо батькам допомагатиме няня, вона теж має бути вакцинована.

Якщо у родині є інші помічники (водій, садівник), якщо дитина рано починає відвідувати розвиваючі заняття, треба упевнитися, що люди, з якими вона контактує, захищені.

Кашлюк буває й у дорослих. Цей нав’язливий кашель проблемний, але вони можуть навіть не знати причини. Малюки, на жаль, переносять його набагато гірше. Я бачила випадки, які закінчувалися дуже погано, тому раджу вакцинуватись. А ще необхідно щепитися від грипу.

 


Які щеплення і як часто треба повторювати протягом життя?

Найперше — дотримуватися календаря й у 16 років поновити щеплення від дифтерії та правця. В Україні вакцини достатньо, проблем із нею немає. Якщо людина до того, у дитинстві, не отримала повний комплекс цих щеплень, її імунізують за спеціальною схемою. Дуже важливо отримати всі дози та сформувати повноцінний захист. Я добре пам’ятаю спалах дифтерії в Україні на початку 90-х, коли працювала в інфекційному стаціонарі. І діти, і дорослі переносять її дуже тяжко, трапляються сумні фінали. Тому закликаю всіх вакцинуватися. Потрібно також щепитися від поліомієліту. Особливо людям, що багато подорожують.


Ці щеплення треба повторювати кожні 10 років. Поширений міф, що у вакцинації є вікові обмеження і людей старшого віку не імунізують. Це не так.

І у 30, і у 50, і у 90 років щеплення можна і треба робити. Життя продовжується, люди спілкуються, пересуваються, їздять на дачу та контактують із землею. Інфекції загрожують їм у будь-якому віці.



Чому щеплення від грипу треба повторювати кожного сезону?

Тому що штами вірусу щосезону різні. Вірус грипу дуже мобільний, він весь час змінюється. У світі існує багато інститутів, які займаються вивченням вірусу грипу, його відстежують тисячі вчених. На початку року, десь у лютому-березні, вони починають роботу з прогнозування, які штами вірусу будуть актуальні наступного епідеміологічного сезону. Плюс слідкують за міграціями перелітних птахів, які його переносять: є різновиди вірусу, що характерні лише для них.


Буває, що штам у наступному сезоні повторюється, буває, що дуже відрізняється. Для вірусу характерні так звані антигенні дрейфи та шифти. Дрейф — це сезонна зміна вірусу, що не дуже помітна. Шифт — його якісна зміна, що відбувається унаслідок накопичення кількісних. Антигенний шифт, як правило, дає високий підйом захворюваності.

Тому важливо вакцинуватися щороку. Це тренує імунологічну пам’ять. Щеплення не оберігає від грипу — воно оберігає від ускладнень і тяжких форм. Особливо важливо вакцинуватися людям, які належать до груп ризику: медикам, працівникам закритих установ, силових структур, педагогам. Це важливо для людей, що мають хронічні захворювання, особливо бронхолегеневої системи, онкохворих. Їм було б дуже добре також щепитися від пневмокока.


Найбільш уразливі до грипу люди старшого віку, особливо якщо вони обмежені у пересуванні чи прикуті до ліжка. Щеплення захищає від ускладнень, а саме від них найчастіше помирають старші люди, якщо хворіють на грип.

Цей вірус капіляротоксичний, він влаштовує справжні судинні катастрофи. Наслідками перенесеного грипу можуть бути інфаркти й інсульти.

Але насправді вакцинуватися від грипу важливо для усіх. Дуже тішить, що протягом останніх років рівень охоплення вакцинацією потроху зростає. Він досі критично низький, але тенденція обнадійлива.

Вакцинація може бути хорошим подарунком, особливо старшим людям, тим, хто має онкозахворювання чи астму, тяжкі судинні хвороби. Це надзвичайно цінне піклування, що підтримує здоров’я та змінює якість життя.


Що робити, якщо ти не знаєш свого імунного статусу?

Існують напрацьовані правила щодо імунізації. Якщо дані про вакцинацію втрачено, людині роблять щеплення — шкоди від цього не буде. «Зайва» доза просто поновить імунну відповідь. Питання імунізації оточене міфами, основу яких тяжко визначити. Особливо їх підтримують лікарі, скажімо так, старої формації. Вони приписують фантастичні властивості вакцині, замовчуючи, які наслідки може мати хвороба, якщо від неї не захиститися.

Наприклад, вони переймаються відсутністю протидифтерійної сироватки. Дифтерія — захворювання, яке треба діагностувати протягом 48 годин із моменту інфікування й у цей же період почати введення сироватки за складною схемою. Сироватку виготовлено з кінської крові, дози високі, викликають так звану сироваткову хворобу. 40 днів у лікарні — це квест із постійної зміни побічних ефектів, ускладнень і загострень хронічних хвороб. Вакцинація дозволяє не допустити захворювання, і сироватка не знадобиться.


Який алгоритм дій для дорослої людини, яка вирішила вакцинуватися?

Спершу треба піти до лікаря первинної ланки, з яким укладено декларацію, — свого сімейного чи терапевта. Він знає особисту історію пацієнта, його соматичні хвороби та зможе розказати, як діяти далі. Індивідуальний календар вакцинації для цього не потрібний: він дуже простий.

Навіть якщо людина не має жодних щеплень, їх можна зробити в один день: від кору, паротиту і краснухи в одну руку, від дифтерії та правцю у іншу. Плюс щеплення від гепатиту, якщо його не було.


Лікарі старої формації поширюють ще один міф, що вакцинація — це складно. Хоча щоб його не тиражувати, досить просто читати відповідні накази Міністерства охорони здоров’я. Справа розтягується на місяці та роки, що відлякує пацієнтів. За кордоном вакцинуватися можна у супермаркеті, та і взагалі, лікарі первинної ланки відкривають свої кабінети там, де людям зручно буде до них потрапити. У нас це все відбувається навпаки, тому пацієнти намагаються ходити до лікарень якомога рідше. Відносини лікаря і пацієнта мають бути прості, зручні та зрозумілі. Це все про комунікацію.



Як треба готуватися до щеплень та можливих ускладнень?

Готуватися до щеплень, тим паче медикаментозно, не треба. Для допуску до вакцинації досить лише огляду лікаря, але і він у більшості країн дуже формальний і не включає прослуховування та вимірювання температури.

Якщо лікар просто спитає, як ви почуваєтеся і чи є якісь скарги, це нормально.

Проблеми можуть виникнути через неефективну комунікацію та порушення техніки вакцинації, що, на жаль, трапляється часто. Наприклад, вакцини треба вводити у дельтоподібний м’яз чи його проєкцію, а їх можуть колоти ледь не у лікоть, у трицепс, а часом навіть у сідницю. Хоча, наприклад, вакцини від гепатиту B і сказу категорично заборонено вводити у сідницю.


Від неправильного введення виникають болісні відчуття, набряк, почервоніння. Вони минуть, але людина може отримати грипоподібний синдром, головний біль і негативний досвід.

10–15% вакцинованих матимуть якусь реакцію. Це нормально. Вона може проявитися місцево (у вигляді почервоніння, ущільнення) і минає протягом 72 годин. Може проявитися системно: виникає неспокій, сонливість, слабкість. Це не становить небезпеки.

Якщо стан дискомфортний, він знімається парацетамолом чи ібупрофеном (останній не можна використовувати після вакцинації від вітрянки). Можна до місця ін’єкції прикласти холод. Жодні інші засоби не потрібні.


Так, існує і ризик анафілактичного шоку — він надзвичайно малий, один випадок на мільйони, але це можливо. Для таких випадків у кабінетах щеплень завжди є епінефрин чи адреналін. Але анафілаксія розвивається швидко, протягом 30 хвилин.

Добре створювати попит на якісну кваліфіковану послугу. Можна розпитати медсестру, чи знає вона про правила проведення вакцинації. Наприклад, щеплення живою вакциною — від кору, паротиту, краснухи — проводиться методом «сухої ватки». Шкіру не можна обробляти спиртом, лише водою і висушити, бо спирт нейтралізує вірус кору.

Можна роздрукувати схему локалізації уколів і занести у кабінет щеплень. Навіть якщо медсестра сприйме це негативно, то потім, коли ви підете, все одно подивиться на неї.


Треба жити у реальному світі та, можливо, десь акуратно, без дискримінації, навчати одне одного. Якщо ви зіткнулися з медиком, який не хоче дотримуватися правил, треба шукати іншого. Тим паче, що зараз є можливість змінити лікаря та підписати декларацію з тим, хто вам більше підходить.


Які щеплення треба зробити, вирушаючи у подорож?

Це залежить від того, куди ви їдете. Треба щепитися від кліщового енцефаліту. Це корисно, навіть якщо ви вирушаєте на Західну Україну, де є кліщі-носії. Збираючись до Африки, треба вакцинуватися від жовтої лихоманки. Обов’язково від поліомієліту, якщо не імунізувалися. У Пакистані та Афганістані цей вірус не подоланий. До таких поїздок треба готуватися заздалегідь: вакцинація проводиться кількома дозами протягом шести місяців. Варто щепитися і від черевного тифу.

 

 


Які додаткові щеплення варто зробити?

Можна щепитися від менінгокока. Існують профілактичні щеплення від сказу, особливо людям із груп ризику. Ситуація з вуличними тваринами в Україні непроста, їх багато. Вакцинація може бути корисною. Якщо раптом стався укус собаки, кота, їжака, робиться ще два щеплення, і схему завершено. Люди, що працюють із такими тваринами, мають мати таку профілактику і раз на три роки поновлювати її. Можна захистити й дітей, адже вони ризикують, коли гуляють на природі.