Тетяна Подольська,
психологиня


Сучасний світ неможливо собі уявити без соціальних мереж. І якщо раніше, до їх появи, ми в середньому контактували з невеликою кількістю людей, наприклад з 50-100, то з появою соцмереж ми віртуально контактуємо з величезною кількістю людей щодня. І цей контакт не завжди полягає в листуванні або безпосередньому спілкуванні, часто він полягає в тому, що світ, у якому живуть інші люди, опиняється в нашій свідомості через звичайне спостереження.


Важливо розуміти, що психіка предметна 

Коли ми бачимо те, як живуть сотні інших людей, ця картинка залишається в нашій свідомості і формує там дещо інший світ.

Сказати, що ми можемо без емоцій, як статисти, дивитися та фіксувати, що є люди з іншим рівнем життя, з іншими благами, захопленнями, відпочинком, грошима й багато-багато чим іншим, буде неправдою.

Правда в тому, що ми емоційно включаємося й завжди визначаємося через інших людей. Ми ніби через іншу людину розуміємо, хто ми.

 Що потрібно знати про самооцінку

Суть популярного поняття «самооцінка», яке останнім часом у всіх на устах, полягає не зовсім в тому, що ми самі себе оцінюємо, ми оцінюємо себе, як би визначаючись через іншу людину: «Який я?».

Якщо уявити людину в якийсь штучної ізоляції, то самооцінка буде зовсім іншою, буде менше фокуса на навколишній світ.

Але, оскільки ми всі живемо в досить динамічному й бурхливому соціальному світі, цей фокус стає дуже активним, безперервним і для деяких навіть таким, що тисне.

Психіці складно обробити ту величезну кількість інформації, яку ми отримуємо щодня, і відповісти із цього приводу якоюсь реакцією.

Чи можемо ми залишатися байдужими, споглядаючи, як живуть інші люди?

Навряд чи! Це у будь-якому разі викликає певні емоції. А з огляду на той факт, що всі намагаються показати себе гарними й розумними, у кожного з нас формується свій образ ідеального «я»!

Я в Instagram – ось такий, а коли виходжу з мережі, насправді можу сидіти в брудній, бідній квартирі, у зневірі та без друзів. Тобто картинка й реальність аж надто відрізняються. 


Цей розрив дуже сильно збільшується і створює величезну невідповідність між тим, яким я можу себе показувати іншим, і тим, ким я є насправді. Точно так же, ми постійно фруструємо, помічаючи те саме за іншими людьми. Ми спостерігаємо здебільшого за тими, хто модніше, успішніше, красивіше.


Таких людей насправді не так багато у світі, але вони є основним фокусом того, куди ми дивимося. У результаті створюється викривлена ​​реальність, як ніби-то є я, що проживає себе певним чином, і є ось ці люди, які всі успішні, гарні, багаті й у яких все чудово.


Насправді порівнювати – це нормально

Люди влаштовані так, що ми всі себе порівнюємо. Ми живемо в якійсь певній соціальній ситуації, в контексті своєї культури, в контексті, наприклад, масштабів свого міста, своєї країни, якихось, повторюся, культурних аспектів, традицій, і це середовище для нас більш адаптивне, бо ми проводимо в ній більшу частину свого життя. І також існує інша реальність – та, з якою ми можемо стикатися в соцмережах. І це абсолютно інше середовище, інший соціальний і фінансовий рівень, інша культура. Отже, ми постійно контактуємо з реальністю, яка для нас недосяжна. Чого не було ніколи раніше в такому обсязі.


Я б хотіла підбити підсумок: порівнювати себе буває досить непогано, загалом людині властиво себе порівнювати з іншими. Водночас, коли я, наприклад, мешкаючи десь у глибинці, порівнюю себе з Дженніфер Лопес, розрив між реальністю і бажаним образом стає настільки величезним, що для людини розуміння неможливості подолати цей розрив може бути досить фатальним.


Найімовірніше, багатство і краса, за якими людина споглядає, ніколи б не стали її метою при інших обставинах, але, коли вона починає постійно спостерігати за життям інших людей, цей розрив збільшується, і емоції з приводу того, що всі якісь красиві-багаті, а я така бідна, стають досить важкими та болючими.

Багато людей, звичайно ж, починають відчувати подібні почуття, і у зв’язку із цим виникає бажання уникати гаджетів, відпочити від соціальних мереж, від віртуального світу загалом.

Чи допомагає це? Так – це частково допомагає зняти емоційне навантаження. Але чи може детокс від соціальних мереж позбавити людину від стану внутрішньої неспроможності, яку сформували гарні картинки? Навряд чи.


Контакт із «соцмережами» – це багато в чому контакт з фантазією

Для того щоб залишатися в контакті із собою та з реальністю, важливо весь час бути в контакті зі своїми потребами, запитувати себе: «Хто я? Чого я хочу? Чому потребую, у чому моя мета, у чому мої інтереси?» Це дуже важливо, щоб не губитися з погляду реальності. 

Тому що контакт із соцмережами – це багато в чому контакт із фантазією. І чим більше ми контактуємо з фантазією через соціальні мережі, тим менше в нас залишається адекватного, тверезого ставлення до нашого реального життя, у якому є дуже багато всього гарного. Через фантазії з кожним разом стає все важче помічати у своєму звичайному житті щось прекрасне, добре, світле.


Важливо не втрачати навик відчувати себе, своє тіло, у якому народжуються наші потреби, розуміти контекст соціальної ситуації, у якій ми перебуваємо, розуміти, де настає момент фрустрації, а де, наприклад, задоволення від того, що ми можемо за кимось з інтересом спостерігати.

І не припиняйте помічати: ви контактуєте з миром фантазій чи з реальністю, тоді найпростіше дивитися не на самооцінку як таку, а на те, що це мій реальний світ. Чи можу я хотіти для себе більшого? Безперечно! Це навіть дуже добре, але фантазувати тільки про те, що в мене не таке життя, як, наприклад, у Дженніфер Лопес, буває дуже згубно, і про це важливо пам’ятати!