Чи є життя після 50: читаємо уривок із книги «Про жінок за 50. Психологія вікових змін»

Гормони роблять організм іншим, а соціальні стереотипи відрізають частину життя. Те, що в 49 вважалося нормальним і доступним, після 50-го дня народження раптово виявляється не те що під забороною, але наче пізно. Чи ні? Психологиня Наталя Підлісна вважає, що життя після 50 є, і переконливо розповідає про це у своїй книзі. Кохання, робота, самовідчуття, взаємини з близькими — тут є відповіді на всі запитання й історії з життя. Це допоможе домовитися з собою, якщо ви теж наближаєтеся до цього віку, або мамою, подругою, колегою. Словом, з усіма, кому нелегко і потрібна підтримка.

Надя не пам’ятала, коли востаннє закінчувала працювати о вісімнадцятій. Може, у молодості. Останні роки, після того як їй виповнилося п’ятдесят п’ять, вона працювала вже не по вісім, а по десять годин на день — і все одно багато чого не встигала. Жінка не розуміла, чому так, і щодня перед сном плакала від утоми. Якщо висловитися канцелярською мовою, Наді було складно оцінити своє вміння організовувати трудовий процес. Улітку вона два вікенди витратила на тренінги з ефективності й тайм-менеджменту. Це не допомогло. І Надя поставила собі страшний діагноз — стара клімактеричка. Вона вирішила: якщо їй виповнилося шістдесят, час звільнятися й сидіти вдома, варити каші.

Якщо дослухатися до рекомендацій послідовників цього принципу, то варто робити всі неважливі справи в той час, коли продуктивність низька, а важливі — коли висока. І всі, хто це знає, постійно намагаються зіставити свою продуктивність із цими цифрами.

Але це поширюється переважно на тих, хто молодий, бадьорий, перебуває в активній фазі кар’єри. У Наді не було енергії на вставати вранці й сидіти на роботі по десять годин. Вона не могла і 20 % справ виконати вранці і ввечері. Тому непродуктивно й неефективно виконувала 30 % справ — або взагалі за них не бралася.

Чи існує продуктивний вік?

У психології клімактеричного періоду немає зрозумілого і структурованого визначення його меж. Різні вчені виокремлюють групу малопродуктивного в роботі віку то із шістдесяти, то із сімдесяти п’яти років, але визначити його точно взагалі неможливо, бо ми маємо справу з індивідуальним психологічним і медичним станом людей. 

Первинна вікова зміна людини знижує швидкість розв’язання завдань, обробки інформації в центральній нервовій системі.

Зміни сили й рухливості психічних процесів є індивідуальними, але майже в усіх людей з’являється порушення пам’яті, велика опора на життєвий досвід, а не на нові знання та розуміння роботи. Усе це формує механізми адаптації до вікових змін.

Але адаптаційні можливості організму зменшуються, і продуктивність падає у всіх через 3–4 роки постійної адаптації до змін. Причина зниження адаптації пам’яті, уваги й реакцій організму — послаблення функцій усіх систем: травної, серцево-судинної, нервової, ендокринної, імунної, дихальної. Це, звичайно, позначається на роботі. Але зовсім не означає, що люди починають погано працювати. Вони просто непродуктивні в певні години доби. Просте ведення щоденника продуктивності засвідчує, що треба просто вибрати «свої п’ять годин продуктивності» і пробачити собі зниження кількості завдань, які ставляться щодня.

Кризи професійного становлення

Учений Евальд Зеєр, завідувач кафедри психології професійного розвитку Російського державного професійно-педагогічного університету досліджує віковий професійний розвиток. Він виокремлює кілька основних чинників криз пізнього професійного становлення. Серед них важливими для кризи пізньої продуктивності є: 

1) наднормативна активність як наслідок незадоволеності своїм становищем, статусом, коли жінка набирає стільки роботи, що не може із нею впоратися;

2) вікові психофізіологічні зміни, як-от погіршення здоров’я, зниження працездатності, синдром емоційного вигорання.

Критична фаза актуалізує незадоволеність людини, психічну напруженість. А оскільки в нашому суспільстві жінки будь-якого віку на роботі стигматизуються й дискримінуються, то до них проявляється ставлення як до людей, не зацікавлених у роботі, зі зниженою мотивацією. І цим зумовлюється постійний конфлікт у робочому колективі. Усі незадоволені соціально-професійним статусом жінки клімактеричного віку і її становищем у групі. І, звичайно ж, — найперше цим незадоволена вона сама.

Наші типи

Хоча всі ми дуже різні, усіх жінок постклімактеричного віку теж можна розподілити на типи.

1. Конструктивний тип, коли жінка легко пристосовується до періоду нового щабля професійного та особистісного розвитку. 

2. Захисний тип, коли пристосування вимагає значних зусиль, як у літньої людини (постійно є занепокоєння, що невдовзі доведеться стати самотньою й безпорадною, перестати справлятися із завданнями й піти з роботи). Такі жінки несвідомо проявляють ревнощі й заздрість до молодих людей, стають метушливо активними й послужливими, аби притлумити в себе й оточення думки про старість.

3. Агресивно-активний тип, який хоче тільки контролювати всіх довкола, ґрунтуючись на тому, що в нього більше досвіду й років життя. Такі люди не ставляться до статусу в колективі реалістично й конструктивно, перекидають провину за власні помилки на інших — молодих, недосвідчених. 

4. Пасивний тип «понурих бабусь», які вважають себе нікчемними, старими, у всьому винними, дурними і критично ставляться до історії власного життя. 

У більшості жінок після п’ятдесяти, які не страждають на слабоумство, розум не менш світлий, ніж у молодих. Основні їхні риси — життєва мудрість, що ґрунтується на досвіді, об’єктивніший погляд на події і проблеми. Вони помірковані в емоціях, проявляють розсудливість, спілкуються з начальством з умілою обережністю і спокоєм. Але оскільки вітальні сили, енергія та здатність до адаптації після клімаксу все одно трохи знижуються, то й ініціатива і прагнення до бурхливої діяльності переважно згасають. Жінки відчувають, що погіршується пам’ять, проте вони намагаються це приховувати й тільки з подругами обговорювати власні курйози. Але в мене є для вас хороша новина. Творча й розумова діяльність тренують мозок, підтримують його в працездатному стані до глибокої старості.