Миші, комахи, висота, замкнуті простори, співбесіди, іспити, публічні виступи, хвороби — та хіба мало чого бояться люди. Але ж бувають ще реальні й уявні страхи — і, як розповіла нам нейробіолог і доктор біологічних наук Нана Войтенко, вони однаково сильно діють на організм і можуть бути як корисними, так і дуже шкідливими.
Нана Войтенко
нейробіолог і доктор біологічних наук
Як працює страх? Чому перенервувати перед іспитом може бути ефективно, чому хтось обожнює фільми жахів, а комусь їх не можна дивитися в жодному разі, і чому не кожен у змозі перестати боятися? Про все це ми розпитали Нану.
Що таке страх? Що відбувається з тілом, коли ми боїмося?
Страх — одна з базових емоцій, яка пов’язана з інстинктом самозбереження. Взагалі, усі базові емоції пов’язані з основними інстинктами й потрібні для того, щоб продовжувати життя: це, наприклад, страх перед небезпекою, радість від прийому їжі та від сексу для продовження роду. Список базових емоцій різниться залежно від автора конкретної теорії, але загалом він приблизно такий: радість, подив, сум, гнів, відраза, презирство і страх.
Еволюційно страх — одна з найдавніших емоцій, яка властива не тільки людині, а й багатьом іншим тваринам. Страх заснований на простому принципі: будь-яка жива істота має прожити досить довге життя і розмножитися. А отже, будь-яка загроза повинна бути зафіксована — і організм має отримати вказівку врятуватися від неї тим чи іншим чином.
Як і будь-яка емоція — і особливо негативна емоція! — страх викликає різні фізіологічні прояви. Наші далекі предки реагували на предметні загрози — наприклад, зустріч із небезпечною твариною або з ворогом з іншого племені. Страх, що виник від такої зустрічі, викликав стрес, а стрес — фізичну відповідь і реакцію «бий або біжи».
У цей момент нервова система, сповіщена про присутність небезпеки, вивільняє гормони, які призводять нас у стан бойової готовності: кортизол і адреналін. Їх викид мобілізує всі системи організму і готує їх до фізичної відповіді на небезпеку.
Цікаво, що не завжди страх і відповідна реакція виникають, коли ми бачимо щось страшне: вони можуть з’явитися й за простого фізичного впливу на тіло — наприклад, коли ми падаємо в холодну воду або, навпаки, обпікаємося.
Адреналін викликає, передусім, зміну роботи серцево-судинної системи. Вона призводить до посиленого кровопостачання життєво необхідних на той момент органів: зокрема, скелетної мускулатури, яка допоможе нам утекти або вступити в боротьбу.
Також зміни відбуваються й у селезінці — вона починає інакше запускати у кров червоні тільця, щоб вони краще переносили кисень. При цьому печінка мобілізує глюкозу, щоб потрібним органам дісталося більше енергії.
Крім того, активується вегетативна нервова система: частішає дихання, виступає холодний піт. Еволюційно всі ці реакції спрямовані на те, щоб у стані стресу організм міг впоратися з загрозою.
Коли ми говоримо про такі реакції, то насамперед маємо на увазі реальні загрози. На жаль, у людини як у високорозвиненої істоти є здатність і уявляти небезпеки — відчуваючи при цьому абсолютно реальний страх. Таким чином, іноді страх втрачає свою початкову захисну функцію і перестає бути корисною системою, яка береже нас від небезпек навколишнього світу. Штучний страх не має нічого позитивного і може призводити до різних розладів і фобій.
У чому може бути користь страху? І як відстежити момент, коли страх перестає бути корисним?
Тут усе питання в концентрації. Це, в принципі, базове питання у всьому: як у ліках, так і в емоціях. Постійний або дуже частий страх призводить до хронічного стресу, який небезпечний підвищеним кортизолом протягом довгого часу. Чому це погано? Тому що рівні кортизолу, що зашкалюють, негативно впливають на функції нашого мозку, особливо на механізми синаптичної передачі. За постійно підвищеного кортизолу відбуваються зміни у структурі головного мозку.
Передовсім страждає гіпокамп, це частина лімбічної системи мозку, де зберігається короткочасна пам’ять: він зменшується в розмірах, гинуть нейрони. Відповідно, мозок починає по-іншому працювати. Крім того, хронічний стрес може викликати розлади сну, які, у свою чергу, теж призводять до незворотних наслідків і навіть до розвитку нейродегенеративних захворювань.
Усе в організмі дуже пов’язано, і постійний стрес, викликаний постійним страхом, вкрай негативно впливає на роботу всіх органів.
А ось короткочасний стрес, викликаний короткочасним страхом, мобілізує сили та дає змогу впоратися з конкретною ситуацією. Припустімо, повертаючись у минуле, ми натрапляємо на шаблезубого тигра — і, мобілізуючи сили організму, нам вдається від нього втекти — завдяки страху й адреналіну. Або вступити в боротьбу і перемогти.
У наш час це може бути, наприклад, страх перед іспитом. І він теж корисний: адреналін, який виділяється, коли ми сідаємо за парту, допомагає прийняти правильне рішення, знайти відповіді, згадати щось важливе. Те ж саме з публічними виступами: страх перед виходом на сцену викликає приплив крові до тих органів, які ми маємо використовувати, тобто до серця і голови. Це підсилює наші здібності, допомагає зібратися з силами і зробити те, що ми повинні зробити.
Як ми можемо перемогти страх?
Найкраще, що допоможе подолати страх, — здатність розкласти його на складники, зрозуміти й раціоналізувати. Страх формується у прадавньому мозку, в лімбічній системі. А еволюційно нова частина мозку, або неокортекс — це те, де містяться наші здібності планувати, аналізувати, зіставляти
У неокортексі «живе» наша сила волі. Щоб побороти наші страхи, ми повинні «включити» префронтальну кору і проаналізувати: а чого, власне, ми боїмося? А чи є взагалі чого боятися? А які можуть бути наслідки? Такий аналіз допомагає нам подолати страхи. Особливо якщо ці страхи уявні.
Чому не всі люди здатні це зробити? Річ у тім, що змусити мозок мислити й аналізувати — процес енерговитратний. Тут він повинен докласти особливих зусиль, і з фізіологічної точки зору мозку невигідно це робити. Ось він і підказує своїй людині: та нічого, потерпи, попереживати, і нехай усе іде, як іде. Але якщо все-таки змусити себе подумати, аналіз дійсно допоможе приборкати страх.
А ось що стосується фобій, їх контролювати дуже складно. Важко навіть пояснити, звідки вони беруться. Найчастіше коріння фобій іде глибоко в дитинство, і дістати його звідти, переконавши дорослу людину, яка дитиною злякалася павука, що боятися їх не потрібно, дуже складно. Або, наприклад, дитину в дитячому саду закрили в коморі за те, що вона не спить у «тиху годину». Вона могла вирости й забути про цю комору, але, потрапляючи в замкнутий простір, відчуває жах — не розуміючи, звідки він взявся.
Фобії дійсно важко контролювати: в їхньому випадку до справи береться вегетативна нервова система, і ми ніяк не можемо на неї вплинути. Є люди, які реально втрачають свідомість, коли бачать жуків — вони нічого не можуть вдіяти зі своїм страхом.
Але що важливо розуміти: всі ці страхи й реакції на них — у нашому мозку. Страхи й фобії залежать від особистої парадигми, від власного світогляду, а значить, тільки ви в змозі їх перемогти.
Від чого залежить, як ми будемо реагувати на переляк?
Фізіологічно — від генетичних схильностей кожної конкретної людини. У багатьох людей адреналін викликає виділення гормонів, які стимулюють центр винагороди, наприклад ендорфінів, наших внутрішніх наркотиків, які дають змогу отримати ейфорійний стан. Особливо коли ми знаємо, що страх «несправжній» і загрози для нашого життя немає.
Такі люди зазвичай люблять стрибати з парашутом, займатися екстремальними видами спорту, кататися на «американських гірках», дивитися фільми жахів. Їхня нервова система при цьому переходить у стан збудження, і вони отримують задоволення, виробляючи адреналін і дофамін, розуміючи, що це все — не навсправжки.
Але є люди, у яких система винагороди працює по-іншому, і вони не отримають задоволення від страху й адреналіну. Відповідно, при зустрічі з умовним шаблезубим тигром вони не вступлять у боротьбу — будуть ховатись і тікати. Таким людям категорично не слід дивитися фільми жахів.
Реакція на страх залежить від психотипу людини, який значною мірою зумовлений генами. Людина народжується з певним психотипом, і тільки дуже вольові люди здатні його змінити.
А навіщо взагалі ми спеціально лякаємося? Звідки ця любов до фільмів жахів і страшних атракціонів?
Учені досі не зовсім розуміють, навіщо, з фізіологічної точки зору, люди дивляться фільми жахів. З точки зору еволюції, це говорить нам про те, що у нас завжди є фізіологічна потреба в короткочасному страху і, відповідно, викиді адреналіну.
І ця схема повинна бути відпрацьована. Тому людина, втративши можливість зустрічі з шаблезубим тигром, почала самостійно влаштовувати собі сеанси страху — особливо розуміючи, що все це не навсправжки й ніякого тигра немає.
Таким чином, фільми жахів стимулюють вироблення адреналіну, дофаміну й ендорфінів, а значить — отримання задоволення і розслаблення. Але важливо, що річ тут саме в адреналіні, адже задоволення можна отримати й від перегляду якихось мелодрам.
До чого призводить повторюваний страх?
Це залежить від його наслідків. Якщо, припустимо, ми щоразу боїмося йти розмовляти з шефом, тому що знаємо, що він неминуче буде кричати, а переконати його ні в чому не можна, то, звісно, цей страх буде породжувати ще більший страх, хронічний стрес і, як наслідок, зниження працездатності, ще більші конфлікти й так по колу.
Ба більше, повторюваний страх може викликати епігенетичні зміни, тобто передаватись у спадок. Але якщо нам вдасться згладити ситуацію, переконати «самодура» і розв’язати конфлікт — страх буде переможений, центр насолоди буде активований і дасть нам відчуття того, що ми молодці.
Наступного разу страх перед зустріччю з начальником буде менш «страшним». Тобто все залежить від наслідків стресової ситуації та від тих гормонів, які в підсумку будуть визначати наші емоції — позитивні чи негативні.
