Знаменита модель і акторка Емілі Ратажковскі днями оголосила про свою першу вагітність. Поділитися новиною вона вирішила нестандартно — написавши досить сміливе есе про свої переживання і побоювання. Воно стане частиною її майбутньої книги «Моє тіло».
Коли 29-річна Емілі та її чоловік, актор і продюсер Себастьян Бір-Макклард, дізналися, що очікують на первістка, першим питанням їхніх рідних і близьких було: «Ви знаєте, кого чекаєте?» Пара відповідала, що не хотіла б знати стать дитини до її 18-річчя, на що у відповідь чула лише сміх. Ця ситуація змусила дівчину замислитися про ставлення суспільства до гендеру й опублікувати свої роздуми на платформі американського Vogue.
Модель зізналася, що, як і більшість жінок, у дитинстві вона гралася з ляльками, автоматично уявляючи, як колись стане мамою дівчинки. Але її змусили задуматися слова терапевтки, з якою вона поділилася цими думками: «Дуже часто люди хочуть мати дітей, щоб переписати власне дитинство. Вони хочуть виправити себе і свої травми, спробувавши ще раз, з новою мініверсією себе».
Тему гендеру Емілі постійно обговорювала і з чоловіком — кожен із них у розмовах згадував, наскільки часто стикався зі стереотипами про те, яким має бути справжній чоловік чи якою має бути жінка. А слова Себастьяна про те, що дочці відомої моделі доведеться жити під сильним тиском суспільства, нагадали Ратажковскі про свої стосунки з матір’ю і її вплив на розуміння краси: «Я рано зрозуміла, як краса може прирівнюватися до сили. Я молилася на красу, затискаючи ніс перед сном, щоб він залишався мініатюрним. Я думаю про те, як жінки постійно порівнюють себе, здійснюючи в голові справді акробатичні підрахунки: у цьому я схожа на неї, а в цьому — ні, у цьому сенсі — я краща за неї, а в цьому — ні».
Я рано зрозуміла, як краса може прирівнюватися до сили.
Так само Емілі Ратажковскі хвилюється і про виховання хлопчика, згадуючи про свої стосунки з чоловіками: «Я знала дуже багато білих чоловіків, які пересуваються по світу, не усвідомлюючи свого привілею, і я була травмована своїм досвідом спілкування з ними. Шокуюче усвідомлювати, наскільки рано зовсім юні хлопчики набувають відчуття права — на тіла дівчат і на світ загалом. Я не боюся виховати „поганого хлопця“… але я боюся неусвідомлено культивувати безтурботність і непоінформованість, які настільки зручні чоловікам».
«Я не звинувачую когось за всі ці узагальнення — чимало з наших життєвих досвідів мають гендерний характер, і буде нечесним заперечувати реальність багатьох із них. Але мені не подобається, що ми нав’язуємо людям гендерні забобони, не кажучи вже про немовлят. Я хочу бути матір’ю, яка дозволяє своїй дитині показувати себе мені, — розмірковує Емілі. — Я почуваюся безпорадною, коли йдеться про все, що оточує мою вагітність: як змінюватиметься моє тіло, якою буде моя дитина. Але, як не дивно, мене це не турбує. Замість страху я маю нове відчуття спокою. Я вже вчуся у цієї людини, яка перебуває всередині мого тіла. Я сповнена чимось вкрай дивовижним».
