Є питання: у чому різниця між співзалежністю та емпатією?

Вони відчувають напругу у просторі, де хтось нещодавно сварився, і плачуть від сумних фільмів. Але є нездорова поведінка, яку легко сплутати з такою чутливістю, — співзалежність. Як їх розрізнити?

Співзалежність відрізняється від емпатії тим, що їй не вистачає справжньої самості. «Я» — це наше внутрішнє сприйняття себе і того, ким ми є у світі. Те, як ми думаємо про себе. «Я» — джерело почуття власної гідності.

Через невдалий досвід у багатьох людей не розвивається стійке відчуття «Я». Щоб знайти місце у найбільш ранніх стосунках, у них виробилася звичка шукати зовнішнє схвалення, визнання і почуття гідності. Згодом склався патерн взаємин: хтось дає щось, чого у людини немає. Хоча здорові стосунки включають взаємну вразливість і обмін.

Співзалежність — засвоєна поведінка. Вона складається у дитинстві, коли у родині бракує кордонів. Саме тоді людина закріплює цей патерн: щоб отримати любов, треба бути особливо чуйною до емоційного стану оточуючих. Наприклад, дитина критичної матері-перфекціоністки має виглядати певним чином і тримати речі в чистоті. Малюк засвоює принцип: «Я не вартий любові, якщо я недосконалий». Для дитини любов означає виживання. І для цього мало самої дитини, потрібна зовнішня мета. Якщо не позбутися цих патернів, засвоєних у дитинстві, така поведінка перенесеться і в дорослі стосунки. Вони будуть співзалежними.

Читайте також: 7 ознак того, що ви перебуваєте у співзалежних стосунках

Співзалежність може проявлятися по-різному. Людина може постійно аналізувати поведінку партнера. Навіть прості речі на кшталт відсутності відповіді на повідомлення чи необхідності побути на самоті можуть викликати паніку. Людина може бути дуже нерішучою. Необхідність зробити найпростіший вибір може виявитися непосильною, і тоді вона щодня телефонує мамі за порадою. У разі спроби почати щось нове її сковує панічний страх. Внутрішній стан при цьому делегується оточуючим — це і є основним компонентом співзалежності.

Емпатія відрізняється від співзалежності твердим відчуттям самості. У такій ситуації людина розуміє, що емоційний стан і поведінку людей не потрібно приміряти на себе, змінювати чи виправляти. І що вони не мають жодного стосунку до її самості. Відчуття себе не залежить від інших людей, навіть якщо воно комусь не подобається або його не так розуміють.

Емпатія допомагає тримати дистанцію та дозволяє бути присутнім і слухати. За співзалежності це дуже важко. Якщо до такої людини приходять по допомогу, вона перетворюється на рятівника: пропонує рішення, тому що не може терпіти дискомфорт. Або говорить щось на кшталт: «Могло бути гірше» чи «Ну, у всякому разі, ніхто не помер». У неї найкращі наміри, але у навколишніх виникає відчуття, що їх не чують і не бачать.

Суспільство нав’язує стереотип, що емпатія означає відсутність кордонів, жертвування і допомогу людям в отримуванні задоволення. Але це не так. Справжня емпатія означає чітке розуміння того, що ми приймаємо, а що ні. Завдяки їй ми розуміємо поведінку інших людей — але й визнаємо їхню відповідальність за неї. А ще справжня емпатія дозволяє прийняти думку про те, що у кожної людини є власна версія правди, і ми не маємо права нав’язувати комусь свою.