Вибираємо фаворитів за ціле десятиліття
У це складно повірити, але 2010-і стрімко добігають кінця, а скоро почнеться нове десятиліття. Якими б драматичними не були події останніх років, про одне можна сказати з упевненістю: це був відмінний період для любителів кіно. Розповідаємо про найкращі фільми минулого десятиліття — серед них знайшлося місце і для вдумливих інді-драм, і для масштабних епічних бойовиків.
«Соціальна мережа» (2010)
Реж. Девід Фінчер
Передивляючись «Соціальну мережу» сьогодні, важко не помітити, наскільки світ змінився — зараз уже неможливо уявити суспільство без соціальних медіа. Як би ми взагалі спілкувалися зі своїми друзями чи вирішували робочі справи?
Проте напружена драма Девіда Фінчера нітрохи не постаріла — зараз вона здається ще більш тонкою й актуальною. Режисер, який зазвичай береться за лячні трилери, несподівано вирішив розповісти історію Facebook — і зняв найкращий фільм 2010 року. Звісно, тут заслуга не тільки постановника — за успіх фільму потрібно також дякувати великого сценариста Аарона Соркіна, музикантів Трента Рензора й Аттікуса Росса, а також неймовірного Джессі Айзенберга, який блискуче впорався з роллю невротичного й асоціального Марка Цукерберга.
«Назви мене своїм ім’ям» (2017)
Реж. Лука Гуаданьїно
Постановник Лука Гуаданьїно зняв протягом останнього десятиліття навіть кілька дивовижних картин: мелодраму «Я — це любов», «Великий сплеск», «Назви мене своїм ім’ям» і несподівано холодну «Суспірію». Найбільше глядачам запам’яталася, звісно, тактильна і сонячна історія кохання Еліо (Тімоті Шаламе) та Олівера (Армі Гаммер).
Якби потрібно було вибрати найбільш романтичну картину десятиліття, у «Назви мене своїм ім’ям» просто не було б конкурентів.
«12 років рабства» (2013)
Реж. Стів Макквін
Режисер Стів Макквін став першим темношкірим британським постановником, який отримав «Оскар» за найкращу картину. І не дивно, що його робота так підкорила Кіноакадемію — це непроста, але дуже важлива історія, яку Макквін передав із дивовижним трепетом і відвертістю.
«Готель „Гранд Будапешт“» (2014)
Реж. Вес Андерсон
В принципі, будь-який недавній фільм Веса Андерсона міг би потрапити до цього списку — здається, режисер-еклектик ще жодного разу не зняв нудної, безглуздої чи просто невдалої картини. Але казкова комедія 2014 року — точно одна з його найкращих робіт. У неї сценарій, який можна цитувати нескінченно, ідеальний дизайн локацій і костюмів, а ще — чудовий акторський склад.
Білл Мюррей, Тільда Свінтон, Рейф Файнс, Сірша Ронан і Віллем Дефо. Про що ще можна мріяти?
«Паразити» (2019)
Реж. Пон Чжун Хо
Постановник Пон Джун Хо вирішив не обмежуватись якимись жанровими рамками чи умовностями й одночасно зняв щиру смішну чорну комедію, похмуру сатиру в дусі «Чорного дзеркала», напружений трилер і цілком серйозну соціальну драму. Настрій картини змінюється за секунду — ви в одну хвилину смієтеся, а потім застигає у кріслі кінотеатру та з жахом вдивляєтеся в екран.
Єдине, що потрібно знати про сюжет «Паразитів», — те, що від нього можна чекати будь-яких несподіванок. Погодьтеся, рідко трапляється настільки незвичайний фільм.
«Пастка» (2017)
Реж. Джордан Піл
Головний урок 2010-х для кіноманів — те, що під обгорткою нібито «несерйозних» жанрових історій може ховатися разюче тонка і глибока проблематика. Взяти, приміром, дебютну режисерську роботу коміка Джордана Піла — хто б міг подумати, що фільм жахів може виявитися настільки важливим?
«Пастка» спритно балансує на межі між похмурою соціальною сатирою та напруженим, дискомфортним трилером, який пробирає до мурашок.
«Юність» (2014)
Реж. Річард Лінклейтер
Річард Лінклейтер був улюбленцем усіх шанувальників незалежного американського кіно ще з 1990-х — саме він зняв культову підліткову комедію «Приголомшені та збентежені». Але його найбільш вражаюча картина, епічна «Юність», вийшла 2014 року — і тоді про Лінклейтера заговорили всі. Ця драма радше нагадує масштабне антропологічне дослідження — ми спостерігаємо за тим, як герой Еллара Колтрейна протягом 12 років (картину дійсно знімали протягом десятиліття!) дорослішає, усвідомлює себе як особистість і розвивається.
«Шалений Макс: Дорога гніву» (2015)
Реж. Джордж Міллер
Австралієць Джордж Міллер не просто зняв видовищний бойовик. Він із науковою точністю вивів формулу ідеального екшн-фільму, в якому динаміка жодного разу не просідає, а сцени перегонів і битв поставлені настільки вміло, що змушують затримати подих навіть під час повторного перегляду. Навіть критики, які не дуже люблять розважальне кіно, визнають — це точно найбільш захопливий і динамічний бойовик цього десятиліття.
«Виживуть тільки коханці» (2014)
Реж. Джим Джармуш
Хай вас не лякає синопсис фільму — ця історія дійсно про вампірів, але за духом вона набагато ближча до трагедій Шекспіра, ніж до мелодраматичних страждань «Сутінків». Вампіри Джармуша — богемні філософи, одні з останніх представників покоління інтелектуалів і поціновувачів прекрасного, яке вимирає. Не дивно, що їх зіграли Тільда Свінтон і Том Гіддлстон — більш витончену пару важко навіть уявити.
«Рома» (2018)
Реж. Альфонсо Куарон
«Рома» — вдумлива і меланхолійна, проте дуже гарна подорож додому. Альфонсо Куарон тимчасово відволікся від великих студійних проєктів і зняв неймовірно особисту історію про рідне місто, напівзабуті дитячі спогади й тих жінок, які його виховали. Картина стала першою неангломовною стрічкою, яка отримала «Оскар» за найкращу режисерську роботу, і тут Кіноакадемію дуже легко зрозуміти. Навіть якщо ви не розбираєтеся в мексиканському колориті та звичаях, «Рома» зрозуміла навіть без субтитрів. Адже вона говорить про ті речі, які близькі нам усім, незалежно від нашого походження.
