Заплутані коріння улюбленого свята
Різдвяний період — найказковіший час року: ми нарешті дозволяємо собі відпочити, тішимо близьких подарунками (а себе — статечними прогулянками по магазинах), переглядаємо улюблені новорічні фільми та насолоджуємося всюдисущою атмосферою тепла, казки і ностальгії. Згідно з дослідженнями, приблизно 2 мільярди людей вважають це свято головною урочистістю року — причому деякі з них навіть не вважають себе релігійними. Але мало хто відволікається від передсвяткової метушні та серйозно замислюється про те, звідки взялися наші улюблені різдвяні звичаї і традиції. А даремно — у цього свята набагато більш загадкова і дивна історія, ніж можна було припустити.
Давнє коріння свята
Середина зими була періодом урочистостей ще з доісторичних часів. Зимове сонцестояння асоціювалося з переродженням і надією, адже воно означало, що найхолодніша пора вже позаду, скоро буде більше денного світла і тепла. Стародавні жителі Скандинавії в цей час традиційно святкували Йоль — пир світла, відродження Одіна і вогню. Щоб допомогти богам розігріти замерзлу землю та прискорити прихід весни, вони запалювали величезні багаття, які могли горіти протягом цілого тижня.
Для європейців кінець грудня і початок січня були ідеальним часом для свят — у грудні зазвичай вбивали велику рогату худобу, щоб не годувати тварин протягом зими, тому свіжого м’яса вистачало на всіх. До того ж у цей час зазвичай відкривали запаси звареного за рік пива, тож усе було готово до загальнонародних святкувань.
Римській імперії пощастило з погодними умовами — у грудні було ще досить тепло, щоб насолоджуватися результатами врожаю. На середину зими випадали сатурналії — масштабні та гучні бенкети на честь бога Сатурна.
Гедоністичні святкування починалося 17 грудня і тривало цілий тиждень — причому гуляння досягали такого розмаху, що громадські справи припинялися, школярі звільнялися від занять, а злочинців на час звільняли від покарань. До речі, деякі різдвяні традиції колись були елементами давньоримських сатурналій — наприклад, римляни теж прикрашали свої домівки омелою й обмінювалися подарунками.
Чому ранні християни були проти Різдва
Зараз це звучить дивно, але стародавні християни навіть не подумали б святкувати Різдво — ба більше, вони б навіть визнали це свято богохульним. Річ у тім, що церква сприймала святкування дня народження як язичницьку традицію і зайвий прояв гедонізму. Теологи вважали, що набагато правильніше відзначати дні смерті великомучеників і святих, адже земне життя їм здавалася чимось на кшталт маловажливої прелюдії до справжнього безсмертя. Тому головним святом для римських християн був Великдень — день, з якого почалася «справжня» життя Ісуса.
До того ж у Біблії не згадується дата народження Христа, тож навіть якби ранні послідовники нової віри хотіли святкувати Різдво, то їм довелося б довго сперечатися щодо правильного дня. Питання вирішилося завдяки Папі Юлію I, який вирішив убити двох зайців: дозволивши вірянам святкувати Різдво 25 грудня, він не тільки додав нове свято в календар, але й «витіснив» язичницькі традиції сатурналій. Щоправда, спочатку Різдво не було настільки вже масштабною урочистістю — це був черговий церковний бенкет, який поєднував у собі релігійні сенси та давні народні обряди.
Дуальність свята досягла свого апогею у Середньовіччі: європейці спочатку йшли на ранкову месу, а потім влаштовували розгульний карнавал, на якому напивалися до нестями, виконували непристойні танці й об’їдалися солодощів. Слов’яни, до речі, теж відзначали Різдво — у цей день було заведено дивитися сценки з життя Христа, ходити на святкові ярмарки та водити хороводи. А головне — 7 січня закінчувався піст, тож можна було влаштувати урочистий бенкет.
Як Олівер Кромвель вкрав Різдво
Звісно, святковий гедонізм не міг не розлютити деяких європейців. Коли Олівер Кромвель і його послідовники-пуритани захопили владу у Великобританії в 1645 році, вони почали повноцінну кампанію проти декадентства, зайвої розкоші та безглуздих свят. Різдво теж вважали чимось богохульним і аморальним, тому свято було офіційно заборонене. Ще суворішими були пілігрими, що припливли до Сполучених Штатів — вони настільки засуджували зимові свята, що американці не відзначали Різдво аж до 1870 року.
Втім, коли свято нарешті знову стало законним, англомовний світ сприйняв його трохи прохолодно — Різдво асоціювалося з якимись божевільними народними традиціями, а не з затишними посиденьками та подарунками. Реабілітувала це день література: завдяки зусиллям американця Вашингтона Ірвінга та британця Чарльза Дікенса свято стало символом надії і доброти. Ірвінг написав «Історію Нью-Йорка», у якій розповідав про нібито давні різдвяні повір’я — насправді він сам їх вигадав, — святого Миколая, який дарує дітям подарунки, і летючих оленів, які ширяють над містом.
Чарльз Дікенс теж придумав кілька звичаїв, які зараз вважаються обов’язковими атрибутами Різдва: ідея про те, що в це свято потрібно їсти індичку, вперше з’явилася саме в його «Різдвяній історії».
Санта Клаус і ялинкові прикраси
Як ми вже з’ясували, Вашингтон Ірвінг вперше озвучив ідею про те, що святий Миколай вручає дітям подарунки на Різдво. Але звідки взявся образ веселого і бородатого Санти? Це все діло рук американського громадського діяча на ім’я Клемент Кларк Мур, який написав поему «Ніч перед Різдвом», у якій детально описані зовнішність і звички святого Миколая. Оскільки святий Миколай вважався головним патроном голландських емігрантів у Америці, з часом його ім’я почали вимовляти на голландський манір — «Сантаклаас». Цей образ остаточно зміцнився у свідомості американців, коли вийшла ілюстрована версія «Ночі перед Різдвом», у якій були яскраві малюнки рум’яного і добродушного дідуся Санти. Потім схожий персонаж почав з’являтись у святкових рекламах «Кока-Коли», і весь світ почав сприймати Санту як центральний символ Різдва.
А ось ідея прикрашених ялинок існувала задовго до Ірвінга і Дікенса. Вважається, що перше святкове дерево поставили ще в далекому 1419 році — одна з гільдій Фрайбурга вирішила так порадувати жителів містечка. Ялинку прикрасили пряниками, яблуками та печивом, а поставили її на центральну площу якраз 24 грудня — щоправда, тоді в цей день святкували зовсім не Різдво, а пир Адама і Єви. Власне, ялина повинна була символізувати древо пізнання. Прикрашені дерева стали настільки популярними, що в деяких містах Європи почали суворо карати порушників, які купували більше за одну ялинку на родину.
Складати під ялинкою подарунки — дійсно королівська традиція, адже її винайшла сама королева Вікторія. Річ у тім, що принц Альберт дуже любив прикрашені дерева, так що дружина почала ховати під ялинку невеликі різдвяні подарунки. Коли про це почули британські аристократи, розпочалося справжнє божевілля — всі почали обмінюватися подарунками не на Новий рік, як зазвичай робили раніше, а саме на Різдво. В Україні ця традиція з’явилася вже у XIX столітті, правда, протрималася недовго — аж до Жовтневої революції.
Олександра Ринк
