Катя Царик, українська кліпмейкерка, режисерка, сценаристка, розповіла Anywell про свої щоденні звички, красу та ставлення до спорту. А також про те, як її життя впливає на кіно, та навпаки.
Мій день завжди починається з першої, а потім і другої чашки кави. Після традиційного ранкового ритуалу у ванній кімнаті я приступаю до макіяжу. Я люблю цей процес, тому що для мене це антистрес і мені цікаво вибирати той стиль макіяжу, який відповідає дню та моєму настрою. Далі готую сніданок для сім’ї, і ми з дітьми мчимо до школи та садка. Я люблю возити дітей до школи, у нас є улюблений плейліст, і ми слухаємо його дорогою та співаємо. Іноді всі дружно лаємо затори.
Я люблю возити дітей до школи, у нас є улюблений плейліст, і ми слухаємо його дорогою та співаємо. Іноді всі дружно лаємо затори.
Моя улюблена частина дня – це ранок. Раніше я любила вставати і творити, писати щось з 6:00 до 11:00. Найімовірніше, це мій час натхнення. Люблю літні вечори з веселою компанією подруг. Часто буває такий стан, коли ти в розпалі трудового дня, а тобі хочеться саме в цей момент подивитися вдома улюблений фільм. Але я вибираю все ж таки продовжувати працювати.
Один із моїх улюблених ранкових ритуалів – нанесення макіяжу. Найчастіше це легкий нюд. Зараз я люблю практикувати прозорий тон шкіри, коли видно веснянки, і природні рум’яна, які зазвичай наношу помадою. Іноді настрій такий, що хочеться підвести очі темним кольором – і я це роблю. Адже це мій «одяг» на весь день.
Вранці я завжди відводжу дітей до школи та садочка. Щовівторка та щочетверга намагаюся тренуватися, але часом пропускаю. Далі наради, зустрічі, студії. Мені, швидше за все, простіше відповісти, чого точно немає в моєму розкладі – це часу пообідати.
Я не поділяю своє життя на речі та справи, яким приділяю більше часу. Я роблю улюблену справу, дуже люблю свою сім’ю, обожнюю зустрічі з друзями. Намагаюся знаходити час на навчання (мрію все ж таки вивчити французьку) і так живу. Але точно можу сказати, що мені хотілося б більше подорожувати. Точно не люблю гаяти час.
Найбільше сил забирає спілкування з людьми щодо проєктів. Є люди в професії, які тебе наповнюють, але є й ті, що вихолощують тебе. Мені здається, якщо ти серйозно ставишся до того, що робиш, це завжди відніматиме сили і водночас даватиме їх.
Я не живу за правилам, я живу за почуттями. Для мене важливо бути чесною із собою і чесно робити те, що любиш.
Краса – це відносне та суб’єктивне явище.
Те, що гарно для мене, не завжди гарно для когось іншого, і навпаки. Але краса для того, щоб прагнути до неї, тобто до Бога. Коли ти бачиш океан – тебе тягне в нього увійти. Коли ти чуєш скрипку – відразу відчуваєш; коли ти бачиш, як щиро сміється твоя дитина, – ти сам стаєш дитиною; коли жовте листя злітає з дерев під колеса твого автомобіля і сонце відкидає довгі тіні – ти розумієш, що щасливий. Це красиво.
Люблю спорт і захопилася ТРХ. Мені подобається «гарувати» у залі. Це робота над собою, а перемога над своєю лінню – це кайф. З харчуванням маю інші стосунки. Я не дотримуюся дієт, не обмежую себе особливо, але водночас їжа, яку я люблю, – це здорова та збалансована їжа. Ось тільки хліб – моя слабкість.
Мене зазвичай надихають історії людей, їхні почуття та переживання. А ще подорожі, особливо такі короткі вильоти на три дні. Міста мого натхнення – це Париж і Нью Йорк.
Мене може засмутити хамство, боягузтво й ще раз хамство.
Люблю в роботі магію – коли з вигаданої тобою історії чи ідеї починає виростати справжній організм. Коли збираються люди, у яких ти віриш, і ви вже разом запускаєте це «творіння» у життя. Коли малюнок, зроблений на серветці, перетворюється на стадіон… Я люблю саме життя.
Моє найяскравіше враження, напевно, коли я нарешті потрапила до Нью-Йорка. Це місто моєї мрії, я мріяла з дитинства про нього. Моя мама пропрацювала три роки в ООН, і альбом із її фотографіями з Нью-Йорка був моїм улюбленим. Я боялася цієї поїздки, адже ми часто чекаємо більше, ніж отримуємо. Але я отримала місто точнісінько таким, яким воно було завжди в моїй голові.
Думаю, тему глобального потепління та його наслідки ми вже починаємо усвідомлювати. Людство багато створило за роки та тисячоліття, і тема екології вже давно стала гострою.
Мені приємно спостерігати, як кав’ярні обирають екоматеріали для одноразового посуду. Подобається ставати учасником, навіть малим, але захищати планету. Викинути пластик у загальний кошик я точно вже не зможу.
Якби до доби додали ще годину, з точністю на сто відсотків я б поспала. Мені завжди не вистачає часу для якісного сну. Ну а якщо ні – випила б у тиші енну чашку кави.
З життя у зйомки я беру почуття, поведінку людей і стан часу навколо них. Свої спостереження, свої почуття, свої відчуття життя та його колір.
Іноді я розумію, що, розмовляючи з друзями, снідаючи, спілкуючись, я бачу все сценами. У дитинстві мені здавалося, що камера завжди спостерігає за мною, а я це не я, а актриса, яка грає сцену. Мені це подобається. Подобається, коли діалог між тобою та співрозмовником звучить мелодійно, як діалог кіногероїв. У житті люди так музично спілкуються. Коли сценаристу вдається перенести цю музику в кіно, виходять шедеври.
Коли знімаю, відчуваю, що щаслива. Коли виходить те, що я знімаю, відчуваю, що неймовірно щаслива.
Самотність – це потреба, але тимчасова. Як можна зрозуміти, чого ти хочеш, чого прагнути, а від чого бігти? Як ще почути себе, якщо не наодинці із самим собою? Головне, щоб тоді, коли ти вирішив побути на самоті, ти точно знав, куди повернешся потім і будеш там щасливий, і зробиш щасливим іншого.
Підтримка… Про неї найкраще сказано в дитячій пісеньці «Друг в беде не бросит, лишнего не спросит…».
Якщо говорити про плани, то зараз я починаю роботу над сценарієм повнометражного фільму. Звичайно ж, про КОХАННЯ.
