Яким би болісним не здавався черговий похід на воскову епіляцію зони бікіні, сучасні б’юті-хитрощі — ніщо у порівнянні з жахливими ритуалами з минулого. Отруйна косметика, радіоактивні креми і болючі процедури — щоб відповідати прийнятим у суспільстві стандартам краси, нашим пращурам доводилося буквально ризикувати життям. Розповідаємо про найжахливіші історичні б’юті-процедури.
Таємний інгредієнт — дрібка миш’яку
Завдяки старанням Коко Шанель, в останнє сторіччя у моді здорова, засмагла шкіра (а з недавніх пір — ще й захищена УФ-фільтрами). Ось тільки до цього людство практично протягом усієї своєї історії прагнуло виглядати якомога більш вишукано, а значить — блідо. Щоб освітлити шкіру обличчя, стародавні єгиптянки користувалися крокодилячими екскрементами, які змішували з медом. Навіть це звучить досить огидно, але стародавні греки придумали ще більш страшний спосіб виглядати блідішими і почали використовувати у кремах свинець. Революційний новий інгредієнт, звісно, був токсичним і нерідко викликав серйозні проблеми (болі в животі, запаморочення та руйнування кісток), але ефективно освітлював шкіру, а отже — прижився. Під час Ренесансу жінки змішували його з оцтом, а вже у вісімнадцятому столітті на прилавках аптек з’явилися перші комерційно вироблені маски зі свинцем. Любительки таких диво-засобів швидко сивіли і втрачали вагу, але вперто продовжували використовувати токсичні препарати.
Коли дослідники нарешті емпірично довели шкоду свинцю, його швидко замінив інший чарівний інгредієнт — не менш токсичний миш’як. Спочатку європейські жінки робили домашні настоянки, замочуючи у воді просочені миш’яком липучки для мух, але дуже швидко з’явилися аптечні засоби на його основі. Ще одним популярним інгредієнтом косметики у вікторіанські часи була ртуть, яку додавали до мазей проти акне.
Трави та радіація
Дивні б’юті-винаходи Ренесансу не обмежилися тоніком із миш’яку й оцту. У цю епоху італійські жінки також почали капати в очі сік беладони, який розширював зіниці, але, на жаль, приводив до головних болів, запаморочення, втрати концентрації, погіршення зору, а часом — і до болісної смерті. До слова, мода на краплі з беладони протрималася досить довго — ними також користувалися британки під час правління королеви Вікторії.
Коли на початку двадцятого століття подружжя Кюрі відкрили радіацію, радій відразу отримав славу чудодійного препарату, здатного омолоджувати шкіру. Лікарі радили дівчатам прикладати шматочки радіоактивного металу до тих зон обличчя, де з’явилися перші зморшки, оскільки потоки енергії нібито стимулюють регенерацію шкіри. У першій половині двадцятого століття радій додавали практично в усі косметологічні препарати: в зубну пасту, крем проти целюліту, солі для ванни і навіть у « корисні сигарети » . Деякі виробники косметики спеціалізувалися виключно на засобах з радієм — французький бренд Tho-radia прославився своєю диво-маззю, яка обіцяла прибирати пігментні плями та почервоніння, стирати зморшки, лікувати бородавки й акне, освітлювати шкіру.
Волосяне питання
Протягом історії у людства були періоди кардинально різного ставлення до волосся: стародавні єгиптяни голили голови і носили перуки з кінського волосся, красуні античності наліплювали собі моноброви з вовни та клею, а середньовічні дами виголювали брови і вискубували вії. Іноді справа доходила і до більш екстремальних заходів — деякі середньовічні дівчата, яким від природи не дістався високий лоб, вискубували собі волосся, імітуючи ідеальний овал обличчя. Якщо вірити деяким джерелам, наприкінці дев’ятнадцятого століття багатим парижанкам буквально пришивали вії з кінського волосся. Звісно, ця інформація може бути вигадкою тодішніх журналістів, які нерідко перебільшували жіночу любов до екстравагантних б’юті-процедур і епатували читачів гучними сенсаціями.
Найсміливіший вид епіляції з’явився на початку двадцятого століття, коли Вільгельм Рентген відкрив свої знамениті промені. Щоб позбавити своїх пацієнток від небажаного волосяного покриву на тілі, лікарі радили їм проходити тривалі сеанси рентгенівського випромінювання. У деяких випадках дівчатам доводилося опромінюватися протягом двадцяти годин, після чого у них грубішала шкіра, а на тілі з’являлися опіки (і з часом — онкологічні проблеми).
Екзотична краса
Дивні уявлення про естетику були не тільки у європейців. Всі ми пам’ятаємо про жахливу китайську практику бинтування ніг, але ось менш відомий приклад: під час правління японської династії Мейдзі з’явився тренд на фарбування зубів чорним лаком. Заради справедливості уточню, що процедура проводилася не лише для краси, а й мала практичну функцію — покриті лаком зуби рідше хворіли, гнили та випадали. У стародавніх римлян теж були цікаві ритуали по догляду за посмішкою: аристократки античності полоскали рота сечею португальців (досі точно невідомо, чому саме португальців). Під час правління Нерона в Римську імперію завозили стільки сечі з Португалії, що на неї навіть наклали окремий податок.
У стародавніх Майя теж були специфічні стандарти краси — їх ідеалом тривалий час був бог маїсу, якого зазвичай зображували з подовженим черепом і різнокольоровими зубами. Щоб хизуватися вишуканою головою овальної форми, доводилося страждати ще в дитинстві — до голів зовсім маленьких дітей примотували дошки, які стискали череп. Зуби вже дорослих людей підточували (форма залежала від соціального становища) та інкрустували коштовним камінням.
