3 неочевидні причини, чому вас злить ваш партнер

Внутрішній критик

Це так званий патерн руйнівних думок стосовно себе та інших. Коли в голові звучить постійна критика, осуд і невдоволення в сторону оточуючих і самих себе.

Цей внутрішній критик формується на основі негативного життєвого досвіду. З того, що нам колись сказали, і з того, що ми самі припустили або додумали. Критик не тільки впливає на наше власне відчуття ідентичності, стаючи голосом у нашій голові, який в усьому сумнівається, але і попереджає (не завжди справедливо) нас про інших людей і стосунки загалом.

Тому, коли наш партнер робить щось, що засмучує нас, наша реакція може посилюватися критичними думками на кшталт: «Він знову не зробив те, про що я його просив» або «Він знову мене не слухає».

Так, ніхто не любить, коли його ігнорують або обговорюють, але наш внутрішній критик не говорить нам спокійно спілкуватися з нашим партнером про те, що нас турбує. Замість цього він додає його поведінці прихований сенс. Критик говорить, що нас, напевно, вважають дурними або нецікавими, якщо партнер так ставиться до нас.

Психологи радять «вимикати» внутрішнього критика та замість агресивних формулювань вести комунікацію з партнером.

Справа у вихованні

Історія наших прив’язаностей теж грає роль у будуванні стосунків. Психологи зазначають, що якщо в дитинстві батьки не завжди могли приділити нам увагу, то в дорослому віці ми будемо відчувати постійну потребу в ній. Такій людині необхідно постійне підтвердження в любові та увагу. Якщо вона вловить погляд партнера на когось іншого, відразу подумає: «Він хоче бути з іншим. Він збирається мене кинути. Цього потрібно терміново уникнути».

В інших випадках, якщо в дитинстві у людини не було близького зв’язку з батьками, вона буде дотримуватися моделі «уникати прив’язаності». Увага партнера й емоційна близькість будуть здаватися їй давлячими, і вона буде відчувати брак особистого простору.

Притуплення реальних емоцій

У стосунках люди найчастіше поводяться надто емоційно. Ми можемо думати, що наші емоції є раціональними реакціями на реальні події, але це рідко так.

Часто причина криється в тому, що ми приховуємо первинні емоції та демонструємо тільки вторинні. Наприклад, якщо наш партнер забуває про спільні плани, ми можемо перейти до почуття гніву, щоб уникнути відчуття більш вразливої емоції — смутку і досади. Наші первинні емоції більш правдиві, тому краще прислухатися до них і висловлювати саме їх.

Вони часто пов’язані з більш глибокими почуттями образи, смутку або сорому в нашому минулому. Прийняття цих емоцій змушує нас почувати себе уразливими та відкритими. В результаті ми можемо бути більш схильними реагувати на нашого романтичного партнера на основі наших вторинних емоцій: гнів, який слідує за соромом, занепокоєння, яке слідує за смутком, і так далі.

Як кажуть психологи, первинні емоції змушують нас відчувати полегшення та пожвавлення, а не застрягати в наших стражданнях, як у випадках, коли ми демонструємо злість і образу.