«Я навчилася не пам’ятати поганого». Ольга Руднєва — про ціну життя і про те, що для неї свобода

Оля, ви займаєте керівну посаду, але при цьому особисто спілкуєтеся з людьми, яким потрібна допомога. Це ваша принципова позиція?

Якщо я не буду цього робити, то забуду, навіщо взагалі приходжу на роботу. Я втрачу зв’язок з людьми та перестану розуміти, що їм потрібно. Буду писати красиві стратегії, напевно, відмінно їх продавати, у мене 100% з’явиться більше часу, і я стану емоційно стабільнішою. Але чи продовжу я виконувати свою функцію? Точно ні. Тому що якщо я перестану переживати драми і трагедії цих людей, перестану помирати з кожним нашим клієнтом, перестану кидатися їм на допомогу, то як я зможу зробити для цих людей правильний проект? Ніяк. Не можна в благодійності бути тільки стратегом, потрібно перебувати в постійному контакті з людьми.

Як бути з емпатією в такому випадку? Виходить якось абстрагуватися від важких історій?

Емпатію нікуди не дінеш, але справа ось у чому: якщо будеш усім емпатувати, то тебе рано чи пізно звільнять, тому що ти витратиш усі гроші. Ми живемо у світі бюджетів і повинні приймати зважені рішення. Це вибір між ресурсами та конкретним людським життям. Чи приймаємо ми емоційні рішення? Звісно ж. Чи є такі рішення неправильними з точки зору благодійності? Так! Чому ми їх приймаємо? Тому що це життя людини. Наприклад, нам дзвонять і кажуть: помирає людина. І ми точно знаємо, що вона помре, але потрібні гроші, щоб вона померла гідно. Чи правильно дати грошей на паліативну програму з точки зору наших завдань? Напевно, не дуже. Чи правильно це з точки зору конкретної людини? Так.

Пам’ятаю випадок, коли попросили допомогти жінці, у якої була лімфома Ходжкіна — рак лімфатичної системи. Жінці всього 39 років, і у неї онкологія. За неї дуже боровся її чоловік. Вони були переселенці, у них нічого не було. І я кинулася в цю історію, хоча вона далека від напрямку фонду. Ми організували аукціони, зібрали близько 300 тис. гривень, знайшли на таку ж суму препаратів. Але ця жінка все одно померла. І ти ось сидиш, намагаєшся зрозуміти: ти ці гроші використав ефективно чи неефективно? І скільки коштує життя? Скільки коштує місяць життя? День? Ця жінка прожила дев’ять місяців.

Після смерті її чоловік написав мені: «Нам був дуже потрібен цей час. За ці дев’ять місяців ми змогли знайти відповіді на дуже важливі питання. Ми змогли гідно попрощатися». І коли я це прочитала, то зрозуміла, що кожна така спроба була не дарма. За ці гроші ми могли б купити обладнання, врятувати десять тисяч людей. Але є конкретне життя, яке прийшло до тебе і попросило про допомогу. Так, ми приймаємо такі емоційні рішення. Чи повинні? Не знаю. Але якщо ми перестанемо їх приймати, то перестанемо бути людьми.

Ніколи не виникало бажання змінити роботу?

Звісно, виникало, як у будь-якої людини. Я 15 років працюю у фонді. Іноді подумую щось поміняти, але кожен раз бачу нові челленджі, нові історії та розумію, що не зможу без цього. Плюс мої шефи — вони ж будівельники космічних кораблів! Чи знайду я людей, з якими можна буде стільки експериментувати? Напевно, ні. Чи зможу я так багато чому навчитися у когось іншого? Не факт. Вони ставлять грандіозні цілі, і я кожен раз думаю: «Ми цього ніколи не зробимо». А потім беремося та робимо.

Тобто ваша історія — це історія віддавання?

Імовірніше, це історія обміну. Я роблю щось хороше — і запам’ятовую щось позитивне. За ці роки я навчилася не пам’ятати поганого. Інакше я не змогла б рухатися далі. Не можу тягнути за собою мішок із поганими історіями, не можу тягнути за собою клієнтів, які померли, не можу тягнути за собою лікарів, які відмовилися щось робити. Це буде заважати мені. Помре десять людей, одна виживе — і я буду жити цією історією. Буду прокидатися та думати про цю людину. І це дає стимул жити.

Вдається зробити перерву та відпочити?

Так, недавно я повернулася з відпустки. Вперше в житті відключила звук на телефоні на цілих три тижні. Звичайно, брала слухавку, коли дзвонили по роботі, але це все одно стало тотальним обнуленням.

Іноді життєво необхідно вимикатися. Минулий рік був у нас дуже напруженим — ми створювали Veteran Hub. Зараз — ми закінчуємо великий молодіжний центр на Володимирській, 43.

Чим буде займатися центр?

Якщо коротко — сексуальною освітою. Якщо більш детально, то ми хочемо навчити людей говорити на найскладнішу тему — тему сексу. Ми віримо, що якщо люди навчяться говорити про секс, то вони зможуть легше говорити про все інше.

Центр розрахований на підліткову аудиторію?

У нас буде три вікових аудиторії. Перша — зовсім маленькі діти п’яти-шести років. Ми будемо говорити з ними про дорослішання, тілесність, про зміни в організмі, тому що багато батьків з ними про це не говорять. Ми хочемо показувати їм прекрасні твори мистецтва і за допомогою цього спілкуватися з ними на важливі теми.

Друга вікова група — це підлітки. З ними ми будемо говорити про секс, наркотики, гендерну ідентичність, дорослішання, стосунки, про все. Ми хочемо відповідати на всі хвилюючі їх питання. У центрі діти зможуть пройти тест на ВІЛ, поговорити про наркотики. Ми живемо зараз у такий час, коли купити наркотик стало простіше простого.

В окрему групу ми визначили батьків. Ми плануємо навчати їх говорити про секс із дітьми. Тому що це треба робити — ось, наприклад, батьки звертаються до нас у паніці: «Моїй дитині вісім років, а вона дивиться порно». Звісно, вона його дивиться, у неї є доступ в інтернет! Просто заборонити не можна, потрібно з дитиною розмовляти, зокрема і про порно.

У мене була дуже цікава історія, коли я читала лекцію про сексуальну освіту в школі. Після неї до мене підійшов хлопчик і каже: «Можна питання? Скажіть, а обов’язково, щоб жінка під час сексу голосно кричала?» Я відповідаю: «Необов’язково, за бажанням». Він каже: «Слухайте, а ви можете це сказати моїй дівчині? А то вона так кричить, що всі сусіди думають, ніби я її вбиваю». Я цій дівчинці й пояснюю: мовляв, кричати необов’язково. А вона зізнається: «Боже, ви мені зараз так полегшили життя, ви собі не уявляєте! А то потрібно щось робити, а потім ще й кричати». Уявіть: дитям по 14 років, вони надивилися якогось там порно і вважають, що все це треба робити. Але ж ми могли взагалі ніколи не поговорити.

З чого складається ваш звичайний день?

Я прокидаюся о 6.00 — в будній день. О 7.30 йду на тренування. Я ходжу в зал, бігаю п’ять кілометрів зранку, потім із тренером займаюся. І так кожен день, крім вихідних.

Потім приходжу в офіс із чашкою кави. Всі сміються, бо я завжди п’ю одну і ту ж. Я йду до дівчаток, які внизу роблять каву, прошу флет уайт із ванільним сиропом. Вони жартують: «Давайте сьогодні ризикнемо, зробимо з карамеллю». Я відповідаю: «Треба подумати, це ж така важлива зміна в моєму житті».

Увечері приходжу додому, відкриваю комп’ютер, якщо є якісь хвости, наприклад, текст дописати, — дописую. Намагаюся почитати книгу ввечері, якщо виходить.

А що читаєте?

У мене вдома цілі книжкові поверхи. Причому я читаю дві-три книги одночасно, і це жахливо.

Чому? Мені здається, цілком нормально. Сьогодні, наприклад, настрій почитати нон-фікшн, завтра — роман, післязавтра — автобіографію.

Мене вдома чоловік лає. Я позакладаю олівці в три книги, а він бурчить: «Ти можеш хоч одну дочитати?» Він сам багато читає і дуже любить купувати книжки.

Оля, що для вас свобода?

Це можливість приймати рішення, які для мене зараз є актуальними. Право вибору. Я не вірю в абсолютну свободу. Я ніколи в житті не була в позиції абсолютної свободи.

Ти все одно чимось обмежений, безумовно. Пам’ятаю, коли жила у Швейцарії, там діяло правило: ти не маєш права змивати воду в унітазі та приймати душ із 12 ночі і до 5 ранку. Тому що цим ти порушуєш права громадян, які живуть по сусідству та можуть прокинутися, коли у тебе шумить вода. Свобода — це не ходити в туалет уночі і не приймати душ? Але вони обмежили мою свободу для того, щоб я не обмежувала свободу інших спати в цей час. Так що свобода — це така дуже умовна штука.

Погано, коли ти в умовному рабстві та взагалі не можеш приймати рішення. А коли ти обмежений, але приймаєш рішення, які комфортні для тебе, то, напевно, ти вільна людина.

Редакція дякує One Love coffee за допомогу в проведенні зйомки.