Ознака нашого часу або манія, з якою треба боротися?

Першого січня на Netflix стартував документальний серіал «Прибирання з Марі Кондо» (Tidying Up with Marie Kondo). У ньому мініатюрна японка допомагає самотнім людям і сім’ям навести лад у домі, — а заразом і в житті розставити все на свої місця. Популярність серіалу зашкалює: кількість запитів у Google зростає, люди без кінця обговорюють його в соціальних мережах і застосовують трюки Марі в реальному житті. Справа не тільки в бездоганній драматургії або в ефекті «до-після» , який додає видовищності будь-якому проекту, але ще й у тім, що наведення ладу — справжня обсесія сучасного світу.

Марі не прокинулася знаменитою після шоу на Netflix. Перший виток її популярності стався п’ять років тому, коли в США вийшла книга «Магічне прибирання. Японське мистецтво наведення порядку вдома та в житті». Книга стала бестселером, її перевели мінімум на десяток іноземних мов, видали в 30 країнах — і продали колосальним тиражем, що перевалив за мільйон екземплярів. А в 2015 журнал Time включив Марі, якій тоді було 31, до ста найвпливовіших людей світу. Сьогодні загальний тираж книг Кондо перевищує 4000000 прим., в її Instagram @mariekondo 1,7 млн підписників, а кількість публікацій за тегом #konmari наближається до двохсот тисяч. Під тегом люди діляться досвідом застосування порад дівчини, яка нудну процедуру прибирання перетворила на справу всього життя — і найбільш надихаюче заняття, яке тільки можна собі уявити. Тому Сойеру, який заразливо фарбував паркан за завданням своєї тітоньки, таке і не снилося.

Якщо коротко, концепція Марі Кондо полягає в наступному: чистота навколо змінює життя на краще, а хаос впливає на стосунки та заважає зосередитися на найбільш значущому. Тому так важливо навести лад раз і назавжди: позбутися від мотлоху, який ускладнює життя. І метафізично уособлює все непотрібне, що не дає людям бути щасливими.

 

 

Кондо — далеко не єдина, хто заробляє на одержимості людей порядком. Компанія The Home Edit (@thehomeedit, майже 900 000 підписників) наводить порядок у гардеробних і кухнях знаменитостей, від директора моди Instagram Єви Чен до Різ Уізерспун і сімейства Кардаш’ян. Її засновниці (одна з них закінчила Парсонскую школу дизайну) заробляють капітал і славу тим, що не просто створюють чистоту в оселях відомих і не дуже людей, а й роблять простір дуже фотогенічним — розкладають і впорядковують речі за розміром, кольором, формою. У підсумку виходить щось на кшталт ідеального лейауту для соцмереж. Можна потішатися скільки завгодно, але знаменитості дійсно діляться в Instagram фотографіями в жанрі «було-стало» . І одержимість порядком шириться, як вірус.

Звісно, прагнення зібрати побільше «лайків» — не єдина причина, яка спонукає людей глобально переглядати підхід до організації життєвого простору. Ще один ключ до розгадки феномена — інформаційний шум і перевантажене візуальними образами середовище, які змушують шукати відпочинку, спокою та дзену хоча б у своєму ареалі проживання.

Звинувачувати в одержимості чистотою один лише божевільний цифровий світ, втім, несправедливо. Олександр Ліберман, легендарний арт-директор Vogue і редакційний директор Condé Nast, теж не переносив хаосу на своєму робочому столі. У нього завжди панував творчий порядок. «Настільки бездоганний, що Сай Ньюхаус, який був колегою, наближеним до Алексу в останні тридцять років його кар’єри, розповідав, що єдиний раз у житті відчув на собі його гнів — коли поставив на його стіл чашку з кавою. „Прибери це негайно!“ — закричав Алекс», — згадує донька Лібермана Франсін дю Плессі у своїй книзі «Вони».

Часто любов до порядку, яка з боку здається дуже симпатичною та надихає оточуючих, приносить багато клопоту тим, хто цією любов’ю одержимий. «Коли я повертаюся з роботи і бачу, що ручки чашок дивляться в різні боки, а чайник стоїть не на звичному місці, це засмучує мене так, що я можу розплакатися від безсилля», — каже Олена, соціолог. Вечори та вихідні вона присвячує прибиранню — і дуже засмучується, коли щось виходить з-під контролю, як ці злощасні ручки. «Мені починає здаватися, що чистота важлива тільки мені одній, а близькі знецінюють всі мої зусилля, які я витрачаю на гармонію та затишок у домі», — ділиться вона. Таня, фінансист із серйозною кар’єрою, колекціонує засоби для прибирання, чищення та прання. Вінцем колекції вважає плямовивідник, який використовують у хімчистках. Пральна машина в її будинку — своєрідний вівтар, який працює щодня. Коли не чути її гудіння, у дівчини починається щось схоже на паніку. Дмитро, арт-дилер, заспокоюється після складних днів, перебираючи вміст кухонних шафок. Щовечора він проходить по квартирі, подумки «здаючи об’єкти»: поліруючи раковину, протираючи дзеркала, розправляючи рушники. «Я не можу розслабитися, якщо знаю, що десь у шафі стоїть декантер, на якому пил. Довго борюся з собою, але потім підхоплююсь, хоч на годиннику два ночі, — і приводжу його до ладу. Якби існували ліки від такого, я б їх приймав», — зізнається він.

Такого роду патологічна любов до порядку — не просто прагнення до гармонії, а симптом обсесивно-компульсивного розладу, який цілком здатний отруїти життя, якщо його не опрацьовувати за допомогою терапії. Підживлювати ж його книгами та реаліті-шоу на кшталт «Магічного прибирання» вочевидь не варто.

Люди, які спробували позбутися мотлоху за методом Марі Кондо, нерідко зізнаються, що винесли на смітник десяток мішків із речами та відчули небачене почуття свободи і свіжості, але через якийсь час знову повернулися до колишніх звичок, купуючи нові речі, що тяжким вантажем осідали в гардеробних і коморах. Це як із зайвою вагою — «рецидивістів», які схуднули, але потім повернули втрачені кілограми, набагато більше, ніж тих, кому вдалося утримати результат.

У методу KonMari є ще один побічний ефект: переробка викинутих речей. Прихильників філософії zero waist вона серйозно турбує. І тут складно сперечатися: збільшуючи кількість сміття на планеті, не варто розраховувати на те, що світ стане чистішим.

Але насправді Марі Кондо та її численні колеги з наведення порядку проповідують не стільки «розмотлошення» та позбавлення від зайвого, скільки усвідомлене ставлення до покупок і відповідальне споживання. І ось це, мабуть, той орієнтир, до якого варто прагнути.