«Поки у нас з вами інтерв’ю, на сміттєвий полігон заїжджають 10-тонні автівки. Удень і вночі, у будні і вихідні вони привозять сміття, — каже Маріанна Бойко. — Світ зменшується, змінюється свідомість людей, але це треба робити активніше». Маріанна екоблогерка і авторка книжки «104 дні без поліетилену», що скоро вийде друком у видавництві «Віхола» (і потрапила до нашого великого гіду новими велнес-книжками).
Майже сім років тому Маріанна вирішила на 104 дні відмовитися від використання поліетилену. А щоб триматися у тонусі під час цього челенджу, почала описувати свій досвід у Мережі. Зараз Маріанна коуч, консультантка з екології, веде власну передачу на радіо і жартує, що після книжки, може, зробить і фільм. Ми розпитали її про досвід, екологічні звички та, звісно, про книжку.
Розкажіть про проект та те, яке місце він займає у вашому житті зараз.
Проект з’явився у моєму житті випадково. Я була у пошуку — хотіла робити щось важливе для себе і соціуму, але не могла придумати, що саме. Відповідь знайшлася сама собою. Якось я варила борщ. Сміттєве відро було пусте, потім я поставила у нього дві порожні пластикові пляшки об’ємом 1,5 літра, а коли викидала шкірки від овочів, помітила, що вони висипаються. Відро було вже фактично повним, хоча я щойно викинула сміття.
Тоді я зробила річ, яку назвала інтуїтивним сортуванням: вийняла пляшки і поставила поруч. Також згадала, що у дитинстві у селі не бачила куп відходів. Їстівні віддавали тваринам, метал — на брухт. Я подумала, що щось у моєму дорослому житті йде не так, і замислилася, що можу зробити, щоб сміття стало менше. Вирішила, що відмовлюся від пакетів і зроблю у Facebook щоденник. Так тривало 104 дні.
Минуло шість років, і тепер я одна з ведучих експертів з екології та екологічних звичок. У мене є своя програма на радіо, я проводжу панельні дискусії, співпрацюю з великими та маленькими компаніями, ООН та ПРООН. Коли я починала, мені було лячно, що з мене глузуватимуть люди, коли я відмовлятимуся від пакетів. Певний час так і було. А тепер мої записи, адаптовані під документально-художній стиль, виходить у вигляді книжки. Це щоденник, але певною мірою і практикум. З його допомогою люди, що хочуть займатися екоблогінгом, можуть це робити і описувати свій досвід.
Як з’явилася ідея про книжку?
Цієї історії я ще нікому не розказувала (сміється). Я ж лише згодом зрозуміла, що займаюся екоблогінгом. А починала усе просто як свій щоденник. За кілька років до того я подивилася фільм «Джулі та Джулія».
Він про те, як дівчина Джулі Повелл вирішила приготувати страви за усіма рецептами із книжки відомої кухарки та ведучої Джулії Чайлд. Спочатку вона вела блог, а потім, коли її челендж закінчився, написала книжку. Я зрозуміла, що якщо зробити якийсь вдалий проект — цінний, корисний і для суспільства, і для природи, то логічним продовженням буде пропозиція якогось видавництва написати книжку.
Наприкінці фільму головну героїню почали запрошувати на інтерв’ю, пропонувати власну програму. Так вийшло і зі мною. Тепер я дивлюся на все це і думаю: може, колись буде і фільм?
У одному з інтерв’ю після закінчення проекту ви казали, що трохи послабили режим і почали купувати деякі продукти в упаковці. Яких правил ви дотримуєтеся зараз?
Зараз усе складніше через коронавірус. Якби не пандемія, я б закликала не брати пакети для овочів і не користуватися рукавичками. Але зараз не можу на цьому наполягати. Я особисто не вдягаю рукавички, коли вибираю овочі та фрукти. Проте дуже відповідально до цього ставлюся: якщо вже щось взяла до рук, то купую його.
Під час експерименту я була дуже принципова. Я ж пообіцяла це собі і зробила проект сама для себе. Було б смішно себе обманювати. Але коли він закінчився — як завжди, після складної роботи — мені і моїй сім’ї захотілося видихнути. Тому всі купували що хотіли, і я так само — купила все те, у чому собі відмовляла через експеримент. Ми «відірвалися» і заспокоїлися.
На цей момент у мене у свідомості вже склався чек-ліст, який спрацьовує сам, коли я підходжу до полиць чи прилавка. Обираючи продукт, люди дивляться на виробника, термін зберігання і склад. А я дивлюся на бренд (підтримую органічне виробництво) та пакування — чи зможу його екологічно утилізувати. Якщо ні, то не беру продукт. Овочі у пакети не кладу ніколи. Виняток можу зробити лише для м’яса — беру, якщо не маю свого пакування. Якщо я дуже голодна чи хочу пити і при тому не маю посуду, теж куплю, бо це для мене важливо.
Загалом якщо я приходжу до магазину і не маю власної тари, розкладаю усе по кишенях чи не купую. Кажу собі, що сходжу по сумку, потім повернусь і візьму все, що треба. Тобто обмеження є, але часом я роблю винятки. І знаєте, вони навіть спрацьовують на краще.
Це муляє, я думаю про це і наступного разу не забуваю взяти з собою торбу. На своїх лекціях я раджу компенсувати такі випадки. Якщо вдома на вас чекає голодна родина, візьміть усе, що потрібно. Але намагайтеся після цього так не робити.
Читайте також: Скажи мені, з чого ти п’єш: 9 класних екочашок
Що було найскладніше, коли ви вирішили відмовитися від поліетилену?
Було лячно, що мене засуджуватимуть близькі. Ще був страх, що мене насварить продавчиня. Я у книжці дуже щиро про це написала, бо знаю, що у багатьох людей є такі страхи.
І більшість людей бояться навіть про це сказати, особливо ті, хто пожив у Радянському Союзі і пройшов катування продавчинями у гастрономах.
А ще спочатку було важко, бо я не розуміла, що маю робити. Коли вперше йшла у магазин купувати м’ясо, взяла з собою шматок дизайнерського крафтового паперу. Я стояла у черзі і просто трусилася. Але зрештою мене обслужили, і все було гаразд.
Що неочікувано виявилося найпростішим?
Я поставила собі за мету прожити у такому стилі 104 дні. Але вже за місяць — третину часу — стало зрозуміло, що стало легко. Цього часу вистачило мені і моїй родині, щоб засвоїти цю науку. І я втратила цікавість. Тоді почала вивчати різні еконапрямки і шукати, що можна було б додати. Почала слідкувати за використанням пластикових пляшок.
Виявилося, пляшка коштує 10–12 гривень, а вода у ній — дві гривні. Тобто ми переплачуємо за те, що відразу ж викинемо. Також вивчала сортування, але мені більше сподобалася ідея zero waste — «нуль відходів». Приходиш до магазину і думаєш, як купити так, щоб лишилося менше сміття. Як виявилося, це також економить сімейний бюджет. Потім я спробувала компостування та інше.
Як взаємодіяти із родиною та друзями, щоб не сваритися через екозвички і залучати до них близьких?
Щодо друзів, то працює тільки особистий приклад: бути принциповими і робити це постійно. З дітьми теж, до речі, так. Важливо робити це позитивно. Я на своїх мотиваційних заходах ніколи не розповідаю жахів, не показую картинок із морськими тваринами, що загинули через пластик. Мотивую власним досвідом: я роблю це, це нескладно, класно, корисно, економить гроші, це стало моєю новою професією.
Які життєві звички найбільше заважають людям бути екологічнішими?
Мені здається, це ідея, що «всі так роблять». У суспільстві є сталі звички, традиції, патерни поведінки. Часом вони хороші.
Наприклад, дбати про літніх батьків чи ростити дітей у любові. Але є моделі поведінки, що нав’язуються компаніями і потім потрапляють у людські життя.
Наприклад, ось мама і маленька донька. Мама дуже любить її. Хоче, щоб вона була здорова, щаслива, виросла, пішла вчитися, знайшла роботу. Мама дуже дбає про доньку. І от вони йдуть вулицею і мама хоче нагодувати дитину яблучком. Дістає з сумки вологу серветку — такі завжди мають бути у мам — і витирає доньці ручки. А серветка не переробляється і розкладається 300 років. І от мама витерла руки, викинула серветку і дістала яблучко. Воно у пакеті, звісно — щоб було чисте. Пакет викинула. Потім купила сік у пакетику із трубочкою.
І от наче мама дбає про дитину, але не розуміє, що коли донька підросте, ця кількість сміття наздожене її. Для нашого покоління чистоти ще вистачить.
Але наступному вже доведеться щось робити із сміттям, бо простору для життя на планеті лишається дедалі менше.
Які прості зміни у життєвих звичках допомагають досягти максимальної екологічності?
На мою думку, екологічність має стати, власне, звичкою: як чистити зуби, вмиватися, розчісуватися. Стан довкілля тісно пов’язаний з усім нашим життям. Хоча дуже часто люди цього не розуміють. Кажуть, що це не на часі чи це їх особисто не стосується.
Нам треба зафіксувати у своїй свідомості, що ми відповідальні за кожен побутовий крок. Наприклад, якщо купили одяг, маємо бути свідомі того, куди він піде після використання. Спочатку здається, що це складно. Але насправді питання звички. Як кататися на велосипеді: якщо навчитися один раз, це вже на все життя.
Читайте також: 6 найпростіших способів бути екологічнішими
З чого починати розвивати у собі екологічні звички, щоб зберегти їх?
Це важливий момент — обирати такий шлях, з якого не зійдете швидко. Я бачила приклади, коли люди дуже занурювалися у історію і починали робити все й одразу. Але надовго їх зазвичай не вистачає. Тому я раджу робити так.
Перше — усвідомити важливість. Комусь важливо врятувати планету, комусь — черепаху чи птаха, комусь хочеться бути трендовим чи не витрачати дарма гроші. Головне — розуміти, навіщо це саме вам.
Друге — визначити стартовий крок. Він має бути приємним. Наприклад, взяти у магазин екоторбу, налити воду у багаторазову пляшку чи каву — у багаторазове горнятко. Купити щось без пакета. Раніше мене сварили у супермаркетах, коли я просила їх не давати, а зараз уже дякують, коли не беру. Якщо зробили це, подякуйте себе, похваліть. Наступного разу вам захочеться зробити так знову. Потім обирайте наступний крок.
Третє — знайти людей із такими самими цінностями. Ходити на лекції, зустрічі, дискусії. І залучати до цього більше людей. Я рекомендую робити це колами.
Почати, власне, з себе, потім заохочувати родину і друзів, потім будинок, район чи колег. А потім, може, з’являться якісь ідеї і для цілого світу.
