Ми зустрічаємось із засновницею «Культурного Проєкту» Наталією Жеваго у її офісі. Приміщення, що збудоване у 80-х, більше нагадує затишний зал бібліотеки з книжковими полицями, диваном і робочими столами. Та й сама Наталія схожа на героїню фільму Вуді Аллена — мінімум макіяжу, біла блузка та щира посмішка. Вона захоплено розповідає про пристрасть свого життя — «Культурний Проєкт», про вегетаріанство та про те, як це — бути мамою дочок-трійнят Уляни, Ангеліни й Олесі.
Наталіє, чому ви обрали для себе саме сферу культури?
Коротка відповідь: тому що у мене була можливість обирати сферу діяльності без прив’язки до перспектив, а також тому, що саме в цій сфері я зустріла важливих для себе людей. Фактично я вибрала найдоцільніше щодо власного розвитку та зацікавлень. Моя базова освіта архітектурна. Наприкінці 90-х видавалося, що культурне життя вирує деінде. Сценою була Москва, закордон. Але ми жили тут і не збиралися від’їжджати, тож змінювати щось навколо, робити власне середовище цікавішим було вибором, який примирював із ситуацією та надихав.
Яка сьогодні існує потреба суспільства, якщо брати культурний зріз?
Тут я найоптимістичніший оптиміст, тому що спілкуюся з тими людьми, які прийшли в «Культурний Проєкт». А це люди з вираженою потребою розвитку, які інвестують у власну освіту три місяці свого часу, тричі на тиждень, вивчаючи якусь гуманітарну дисципліну. Гуманітарні знання не роблять їх швидко більш затребуваними на ринку праці, не гарантують підвищення зарплатні тут і зараз. Це про розвиток і якість життя. Сьогодні цих людей все більше, організацій, що пропонують спілкуватися, навчатися та розвиватися, все більше (у Києві принаймні). З самого початку, десять років тому, ми себе позиціонували як «едьютеймент» і були такими розважальними та корисними. Згодом ми прийшли до того, що сьогодні важливим стало надолуження світоглядних речей, які допомагають на новому етапі розвитку людини та побудови кар’єри. Сьогодні потреба вже не лежить у площині «компенсувати недоліки базової освіти». Зараз попит на знання, як втілити свою ідею, як створити щось нове. Фактично це про скляну стелю певного кар’єрного або життєвого досягнення. Ось ти отримав професію, ти в ній реалізувався або принаймні розумієш, що такі-от зусилля приведуть до такого-от результату. І далі велике питання взагалі: що далі, а де я в цій історії? Це все більше про свідомість, про наповнення, що допомагають із самоідентифікацією, новими цілями, горизонтами, генеруванням ідей, розумінням сучасного світу і себе у ньому. Попит подорослішав, а от аудиторія помолодшала.
В середовищі, на мій погляд, сьогодні виріс запит на якість культурних подій. І це говорить про певну зрілість аудиторії
І хто сьогодні ваша аудиторія у «Культурному Проєкті»?
Якщо визначати гендерно, то можна сказати, що на історію, філософію та інші абстрактні науки ходять більше чоловіки. На те, що стосується культури — історію мистецтва, музики, — жінки. За віком сьогодні від 16 до 65. Але, зрештою, соціальний портрет змінився за три роки кардинально, тому що до революції 2014-го це були переважно жінки 35+, які розвивалися самі, приводили сім’ї, будували світогляд дітей, свій, чоловіків. Після революції аудиторія помолодшала, серед них з’явились працівники ІТ-сфери, багато менеджерів, людей, які приймають рішення на різних рівнях. Поведінковий портрет нашого студента — ймовірніше, людина, що активно конструює себе. Крім того, ми розробляємо і викладаємо спеціальну програму для школярів, читаємо лекції в школі КМДШ з історії мистецтв — це дуже надихає, адже ми закладаємо з дитинства дуже важливі цінності.
Я так розумію, що ви запустили цей проєкт, коли вашим донькам було приблизно по два роки, так?
Три, рівно три. І мені вже дуже потрібно було ходити на роботу. Я вважаю материнство прекрасним досвідом, надзвичайно важливим, але я боролася за свій власний простір, свою індивідуальність. У мене виникало стійке враження що я «зникла», «розчинилася» у щоденних повторюваннях. Мені здавалося, що це назавжди. Таким чином, коли дітям було півтора року, я зробили фотопроєкт «Чотири покоління жінок» (я працювала фотографом до вагітності). Це було способом проживання змін у моєму житті. З нами почала жити моя мама, у мене були доньки, і я вивчала конфліктність ролі доньки та мами. Діти пішли у три роки в садочок на три години на день. Це став мій робочий час. Фактично мій робочий час збільшувався відповідно до завантаження дітей. Це був мій компроміс між материнством і роботою. За років п’ять усе змінилося. Наші лекції переважно проходять вечорами, і вечори почали перерозподілятись у бік роботи, тому намагаюся компенсувати в інший час. Був період, коли я повернула свій вечірній час дітям. Діти ростуть — усе гнучке. Тут немає правил.
Що вам важливо у вихованні дітей?
Це постійно змінюється. Спочатку мені було важливо виховати повагу до старших. Потім стало важливим читання і навички пошуку важливих для себе відповідей із навколишнього світу. Я ще не знаю, чи мені вдалося те, чого я прагнула у вихованні. Але зараз я розумію, що робила my best у період, коли вони були до цього відкриті. І продовжую робити те, до чого дівчатка відкриті зараз. Наразі мені важливо продовжувати будувати ці взаємини, прожити разом у повазі та підтримці підлітковий вік. Мені важливо, щоб вони росли свідомими, допомагали одна одній, допомагали іншим, шукали своєї глибинної реалізації, а не просто відповідали на соціальні запити.
З чого складається ваш звичайний день?
Я прокидаюся приблизно о сьомій ранку, 40 хвилин займаюся йогою. Це звичайне «Привітання сонцю» в тій кількості повторень і динаміці, в якій сьогодні мені цікавіше. І трішки у спокої просто сиджу, я називаю це «пропустити життя вперед». Тобто не натягувати цей день на себе і швидко крутитись, а трішки відпустити життя і йти цим днем спокійно. Тим часом діти збираються, ми зустрічаємося на сніданок і роз’їжджаємось: вони до школи, а я по своїх справах. Як правило, ранішній час — це час зустрічей та інтенсивної роботи до третьої години. Далі я можу пообідати з друзями. Другу половину дня люблю проводити у спокійних справах. І повертаюся додому десь о пів на шосту. Це вже повністю домашній час, і я дуже рідко виходжу кудись увечері в місто.
Я знаю, що ви дотримуєтеся вегетаріанства. Скільки років?
Я вегетаріанка вже 12 років, не їм м’яса, обмежено вживаю рибу та яйця. Я вірю у вегетаріанство як додаткову допомогу ширше сприймати світ. Діти теж вегетаріанці вже чотири роки. В школі, де вони навчаються, багато уваги приділяється захисту тварин. Якось я запитала дівчат: «Що ж ви такі захисники тварин і їсте їх?» Вони були вражені та хотіли негайно перестати їсти тварин. Ми домовилися, що вони за пів року вирішать. У них був час подумати. І ось вони перестали їсти м’ясо. І зараз ми намагаємося навіть взуття не купувати з натуральної шкіри, лише екоматеріали. Сортування сміття теж у планах. Робимо перші кроки. Я хотіла б із часом перейти на сироїдіння і сподіваюся, що зможу. Нещодавно я пішла на обстеження в ReFuture Clinic. Мені дуже пасує холістичний підхід, коли всі показники враховуються. Я бачу тут паралелі з підходом «Культурного проєкту» до викладання історії, а саме поєднання в загальну картину культурних феноменів. Я прагну цілісної картини в усіх історіях людства, прагну побачити, як у світі, в суспільстві все впливає одне на друге і яку гармонію це складає. Я вважаю, що те, чим я займаюся, мистецтво — це і є справжній антистрес. Тому що саме культура є невіддільною складовою нормального, красивого, здорового способу життя.
Які книги з культури ви рекомендуєте прочитати?
Я б краще сказала, що зробити, щоб культура та мистецтво стали особистим досвідом. Зорієнтуватись у мистецтві — класичному та сучасному — допоможе Ернст Ґомбріх «Історія мистецтва», вся Паола Волкова, безліч аудіокурсів. Інтегрувати класичну музику у свій день — Клеменсі Бертон-Хілл Year of Wonder: Classical Music for Every Day. Також читати «Коротку історію нової музики» Ганса Ульріха Обріста, філософствувати з дітьми за книгами Мішеля Онфре, відвідувати з ними музеї за книгами Франсуази Барб-Галь. А для побудови якісного контексту, в якому будуть виникати нові зв’язки за результатами добутих знань, тихими вечорами читати «Європа. Історія» Нормана Девіса. Послухати «Історію західної цивілізації» в «Культурному Проєкті». А ще раджу додати у свою бібліотеку «Браму Європи» Сергія Плохія.
