Не мовчи: чому важливо бути соціально і політично свідомим

Анастасія Дєєва,
виконавча директорка благодійної організації «100% Життя», менторка програм із жіночого лідерства та сталого розвитку

Громадська діячка Анастасія Дєєва пояснює, чому проблеми рівноправності меншин насправді стосуються кожного.

25 травня Америку, а слідом за нею і весь світ, сколихнуло вбивство 46-річного темношкірого Джорджа Флойда в Міннеаполісі. Відео, на якому четверо поліцейських притискають чоловіка обличчям до землі й один із них стоїть коліном на його шиї, внаслідок чого і помер Джордж Флойд, викликало хвилю протестів по всій Америці. «Я не можу дихати» — жахливо було не просто чути слова людини, яка вмирає, а й усвідомлювати, що вони вже звучали раніше. 2014 року від задушення поліцейським помер темношкірий американець Ерік Гарнер, який 11 разів сказав «I can’t breathe», поки не втратив свідомість. Відтоді ця фраза безпосередньо асоціюється з антирасистським рухом Black Lives Matter у США.

Ще Джон Лок писав про право на повстання. Сьогодні Америка використовує його із закликом переглянути прийнятий суспільний договір. Право на мирний протест гарантовано Конституцією США так само, як і Загальною декларацією прав людини і статтею 39 Конституції України. Суспільний договір руйнується, коли темношкіре населення Америки бачить, як на очах мільйонів людей поліція вбиває їхнього громадянина і після цього намагається уникнути відповідальності. Якщо поліція поводиться жорстоко щодо тих чи інших вразливих груп на підставі своїх упереджень, перевищує повноваження і вбиває людей, це віддзеркалює проблему, яка прихована глибоко в суспільній свідомості.

Це призводить до того, що поряд із мирними протестами відбуваються мародерства і розбої, надмірна агресія правоохоронців і гучні політичні заяви. Але ще страшнішим у такі моменти стає мовчання. Воно провокує велику злість і поділ суспільства на тих, хто за і проти.

«Мовчання = смерть» — не новий слоган для світових протестів. 40 років тому сотні тисяч людей виходили на вулиці на підтримку руху ACT UP, правозахисників, які відстоювали права ВІЛ-позитивних хворих на лікування. Втрачаючи один за іншим своїх друзів від СНІДу, група активістів не готова була мовчати й миритися з тим, що їхні права на здоров’я відбираються державою і суспільством.

Завдяки безлічі безкомпромісних і радикальних публічних акцій, включаючи винесення трун із померлими під урядові адміністрації, влада штатів почала активно діяти задля боротьби з епідемією в Америці. Девіз організації був таким самим: «Мовчання = смерть».

Сьогодні поряд із закликом до боротьби проти поліцейського насильства в багатьох країнах світу ми чуємо ще один ключовий слоган — «All lives matter». Справа Джорджа Флойда активізувала не лише антирасистський рух у світі, але й пролила світло на сучасну проблему прав людини загалом. Неможливо закликати берегти чуже життя, якщо не цінуєш своє власне. Майя Енджелоу, легендарна темношкіра активістка, писала: «Я не довіряю людям, які не люблять себе. Існує африканське прислів’я: „Будьте обережні, коли гола людина пропонує вам сорочку“». Проблеми расизму в США — це наші спільні проблеми, тому що знецінення людського життя трапляється на всіх континентах і в усіх культурах. Не може бути вибіркового ставлення до людського життя, і це усвідомлення має починатися з індивідуального рівня.

Кожен прояв порушення прав людини має свій контекст: соціально-економічний, культурний, політичний. Але об’єднує їх один і той же корінь — стигма. На відміну від дискримінації, яку можна долати завдяки прийняттю законів, стигму набагато складніше викорінити. Стигматизація — це глибоко вкорінене психологічне явище, яке створює бар’єри для окремих соціальних груп. Починаючи з дитячого віку, в нас закладають соціальні моделі та стереотипи. Нам потрібні ярлики, щоб рухатись у житті, але які вони, ми вибираємо самі.

Прослідкуйте за собою. Хто і чому у вас викликає почуття, що він/вона гірші за вас, дурніші, не такі красиві, неправильні, люблять, не того/ту, вибирають не ті сфери самореалізації, вживають не те, хворіють не на те? На жаль, ярлики просто зривати тільки з нових покупок. І найчастіше подібні ярлики починаються з невинних, здавалося б, речей: з того, що ми вчимо дівчинку бути красивою, а хлопчика сильним, з того, як ми пояснюємо нашим дітям колір нашої шкіри й релігійні погляди, а також вибір нашого партнера. Поважаючи право вибору один одного і свободу бути собою, ми можемо стати більш безпечним суспільством. Сьогодні кожен із нас може стати активістом і бути почутим. І можливо, 2020 року найважливіше не тільки добре робити свою роботу, мати свою ідентичність, поважати інших, але й не боятися підтримувати тих, чий голос знецінюють, незалежно від ярликів на нас і наших речах.

Читаючи новини в будь-якому куточку землі сьогодні, дуже легко опустити руки. Здається, проблем так багато і вони настільки глобальні, що народжується стійке і поколююче відчуття безвиході. Наша колективна реальність перетворилася на величезний корабель, що тоне, з вибоїнами зі всіх сторін. Перебуваючи на цьому судні, частина людей намагається вичерпувати ложкою воду, інша просто сидить на палубі й засмагає, не бажаючи помічати крах цієї махини, що вже наближається. Але ніколи ще ми не були такі близькі один одному, як зараз, коли будь-який помах крила метелика провокує цунамі — як мінімум у соціальних мережах, а далі — на вулицях міст. Активізм — це відгук на несправедливість і можливість мобілізуватися, ґрунтуючись на загальних цінностях. Сьогодні потрібні дії не на підтримку тренду, а спрямовані проти несправедливості й позбавлення права голосу вразливих соціальних груп. Діяти можна по-різному — наприклад, підтримати локальні благодійні фонди, які на щоденній основі ведуть боротьбу з порушенням прав людини. А ще можна почати з пошуку відповідей на свої запитання, чому «Мовчання = смерть». Нижче список книг, які допоможуть краще зрозуміти природу активізму, причини протестів, а також про лідерство в кожному з нас.

Brené Brown, Dare to Lead

Книги й дослідження Брене Браун присвячені питанням, пов’язаним із почуттями сорому й уразливості, а також хоробрості й лідерства. Спочатку Браун писала тільки про жіночий досвід, оскільки спиралася на свої власні проблеми та рішення, але, присвятивши багато років вивченню історій найрізноманітніших людей, вона дійшла висновку, що, тільки прийнявши свої недосконалості, полюбивши недоліки і дозволивши собі бути такими, які ми є, можна жити на повну силу, в гармонії з собою і зі світом.

Ганна Арендт, «Становище людини» і«Банальність зла»

Ганна Арендт — німецько-американська філософиня єврейського походження, політична теоретикиня, засновниця теорії тоталітаризму. Відкрито критикуючи нацистський режим, Ганна Арендт досліджувала питання парадоксу прав людини, а також завжди виводила на перший план активну громадянську позицію у формі громадської участі й колективного обговорення значущих політичних питань.

Гарпер Лі, «Убити пересмішника»

Класика світової літератури, яка, на жаль, не втрачає своєї актуальності. Розказана вустами 10-річної дівчинки, книга оголює жахливе обличчя расизму, соціальної несправедливості та забобонів, які здатні вбити. А також показує, як складно буває йти проти течії, особливо якщо на дворі 1930-ті, а ти білий принциповий адвокат на півдні США і береш участь у судовому процесі у справі чорношкірого хлопця, звинуваченого у зґвалтуванні білої дівчини.

Audre Lorde, Your Silence Will Not Protect You

Одрі Лорд — американська письменниця і поетеса, феміністка, активістка прав ЛГБТ й антирасизму, яка народилася в Гарлемі, у Нью-Йорку. Її поезія часто висловлює гнів і обурення громадянською і соціальною несправедливістю, яку вона спостерігала протягом свого життя. Одрі Лорд досліджувала тематику чорної жіночої ідентичності.

Michele Gelfand, Rule Makers, Rule Breakers: How Tight and Loose Cultures Wire Our World

У книзі авторка представляє результати 20-річного дослідження культур у понад 50 країнах. Мішель Гельфанд вважається засновницею концепції культурної жорсткості-свободи (tightness-looseness), в якій вона описує взаємозв’язок культури та психології людей, їхні поведінкові моделі, а також соціальні установки.

Beverly Daniel Tatum, PHD,Why Are All the Black Kids Sitting Together in the Cafeteria?: And Other Conversations About Race

Книга стала свого родом сучасною класикою для шкіл і університетів США. Вона підказує, як вести здорові обговорення на тему рас. Сама автора так описує мету цієї книги: «Двадцять років тому метою написання моєї книги було допомогти іншим вийти за межі страху, гніву і заперечення, щоб по-новому зрозуміти, що таке расизм, як він впливає на всіх нас і, в остаточному підсумку, що ми можемо з цим зробити. Я хотіла надихнути читачів порушити мовчання про расизм і використати їхні сфери впливу для досягнення позитивних соціальних змін».