«Неможливо бути супергероєм-одинаком». Ганна Захараш — про команду, особистий ресурс і найкращий відпочинок

Ганно, завдяки яким особистим якостям ви реалізувалися як професіонал?

Не можу сказати, що я вже повністю реалізувалася. Точно знаю, що у мене є стрижень і набір цінностей, принципів і пріоритетів — вони слугують для мене GPS-навігатором. Зараз дуже трендово говорити «змінюйся або помри». Так, потрібно змінюватися, але при цьому зайва гутаперчевість межує з ризиком втратити себе, своє коріння, а значить, і ґрунт під ногами. Для мене важливо знайти здоровий баланс і відповідь на питання, до якої межі я готова змінюватися і, головне, для чого.

Що для вас найважливіше в самореалізації?

Самореалізація — це те почуття, коли ти на піку можливостей і отримуєш задоволення як від процесу, так і від результату. Коли ти працюєш із командою, знаходишся в якомусь енергетичному потоці з чітким розумінням ідеального результату. Самореалізація — це робити те, що тобі цікаво, те, що тебе надихає.

А ви командний гравець?

Так, я впевнена, що будь-якого короля робить почет, а будь-якого топ-менеджера — команда. Неможливо в сучасному світі бути супергероєм-одинаком.

Що для вас важливо в людях, які з вами працюють?

Порядність, професіоналізм і відповідальність. Коли мова йде про команду, для мене дуже важливо, що люди можуть підхоплювати завдання один у одного і не ухиляються від відповідальності. Я вважаю, що ідеальна команда — це люди різного віку та різноманітних захоплень. У мене в команді є ті, кому під 60 і трохи більше 20. Чим відрізняється молодь? Найголовніше: вони знають, чого не хочуть. І це іноді найважливіше. Вони чітко розуміють, де час робочий, де — ні. Я згадую початок своєї кар’єри: неважливо, в якій організації ти працював, скрізь була внутрішня культура — поки все не переробиш, з роботи не підеш. У сучасних двадцятирічних дуже чіткий внутрішній таймінг, у них інші цінності. Вони не хочуть усе життя провести на роботі. Робота — це маленька частина їхнього життя, а решта — хобі, захоплення, друзі та подорожі, і це чудово, що з молодості вони закладають правильні пріоритети. Робіт може бути багато, а сім’я, близьке коло — це важливо. З моїх спостережень — авторитет у них треба заробити. Один той факт, що ти бос, не означає, що ти маєш рацію. З ними цікаво, вони відкриті, ставлять догми під жирні питання і намагаються знайти власні відповіді. Я із задоволенням вчуся у двадцятирічних.

Хто для вас авторитет у бізнесі?

Гарне питання. Я б сказала, що це люди-фанатики, які заробляють на ідеях, які змінюють світ. У них є геніальна ідея, заради якої вони готові пожертвувати комфортом своїм, оточуючих, готові дуже сильно ризикувати і йти до останнього. Ось такі люди мене щиро наснажують і надихають.

Але ми знаємо історії одиниць, які змогли, і не знаємо історії мільйонів тих, хто не дійшов, спіткнувся. Раніше культивувалося: «Ось подивіться, зміг, досяг». І якщо він зміг, то і я зможу. І знаєш, таке ось примарне відчуття, що все так легко і просто, без ризику, в розслабленому стані. Всі поголовно відвідують тренінги «успішний успіх» і ніхто не купує квиток на концерт «hard work». Колись говорила з Максимом Бахматовим про бізнес, ідеї та ризики. І добре запам’ятала його фразу: «Знаєш, якщо ти не готова розоритися заради своєї бізнес-ідеї, навіть не починай». Це не дослівно, але зміст такий.

Звісно ж, зараз усім хочеться бути Річардом Бренсоном або Ілоном Маском. Інше питання — на що ти готовий заради цього.

Як ви справляєтеся зі стресом на роботі?

Зачиняю двері. Коли я розумію, що у мене стрес або якась ситуація, яка виводить із рівноваги, я прошу дати мені можливість побути наодинці з собою.

Як ви відновлюєтеся?

Мені потрібно побути на самоті, бажано в гарному місці. Коли робота пов’язана з тим, що ти постійно у спілкуванні, потрібна якась психологічна гігієна, можливість просто послухати себе. Або просто нічого не робити. Уміння сказати всьому: «Стоп, є я, і я повинна бути ресурсною». Мене в цьому плані чоловік навчає, він говорить: «Якщо ти не будеш ресурсною, ти не зможеш нікому нічого дати, віддати і що-небудь зробити. Потрібно дбати про себе». Мені здається, жінкам, у яких є шматочок піонерського минулого, властиво бути попереду планети всієї. Пам’ятаєте ось це «коня на скаку зупинить, у палаючу хату ввійде»? Імпринтинг уроків літератури. Насправді ніхто ж не ставить завдання врятувати всесвіт в обідню перерву, а так хочеться.

У вас залишається час на спорт, медитацію, йогу?

Останні півроку я намагаюся тренуватися два-три рази на тиждень, займаюся фітнесом. Дуже шкодую про те, що на спорт не вистачало часу, і було зроблено величезну перерву. Нещодавно пробігла 5 км у благодійному марафоні, і на цьому мій біг закінчився. Я відчула себе молодцем, але чесно прийняла: це не моє. Буду займатися фітнесом, танцями, плавати, але біг поки не полюбила, хоча дуже стараюся. Люблю читати про біг, дивитися, як бігають інші, кожен раз думаю: які молодці! І йду далі. Насправді чудово, що люди зараз займаються спортом, що всі намагаються усвідомлено ставитися до себе. У мене 90% команди займаються спортом: 10 тисяч кроків, особистий тренер, додатки, прогулянки в парках — молодці. Вони мене теж мотивують.

У заняттях спортом головне — не пропускати тренування. Варто тільки виїхати у відрядження, пропустити два тренування, і ти їдеш на третє і думаєш: ось цей поворот направо, і я через 15 хвилин удома! І в тобі включається жалість до себе — ти так стомилася, голова болить, давай сьогодні пропустимо, це не найкращий день. Але потрібно закрити цю книгу скарг і сказати собі: ти пропустила два тренування. Якщо ти зараз пропустиш третє, то пропустиш четверте, а потім і п’яте, а на шостому ти будеш відчувати себе біфштексом, тому швиденько в зал! Навіть якщо це буде 15 хвилин, ти вже молодець. Це добре допомагає, коли ти даєш собі можливість зробити маленькі кроки і за них себе хвалиш.

Який сімейний відпочинок запам’ятався вам найбільше?

Якось ми поїхали в зимову відпустку з чоловіком і дітьми на машині. Ми майже дві доби повинні були провести в дорозі туди і дві — на зворотному шляху. Молодша донька не любить їздити в машині взагалі, але так склалися обставини, що нам потрібно було їхати на авто. Я почала домовлятися насамперед із собою. І сказала собі: люба, це буде найжахливіша відпустка у твоєму житті.

Моє очікування було встановлено нижче плінтуса. Як же я раділа щоразу, коли черга на кордоні була менше, ніж писали на форумах, коли донька спала в машині, коли діти із задоволенням каталися з гірки, ліпили сніговика, купалися, ласували гарячою піцою і наввипередки розповідали, хто чого навчився. Я раділа: яка класна відпустка! Коли щось йшло не так, думала: нічого, все одно краще, ніж в офісі. Часом наші очікування суттєво псують нам життя. І не тільки нам, а й оточуючим, які про наші очікування не здогадуються взагалі. Не можна просто так взяти і вирішити, що тобі хтось щось винен.

У чому ваш особистий ресурс?

У мене є чітке розуміння ресурсу: коли хочу їм ділитися. Я розумію, що в поганому настрої або без енергії я не маю права йти до людей. Ресурс — занадто цінна річ, щоб його втрачати. Якщо хтось або щось тебе виснажує, треба намагатися йти від цього. Якщо починаєш виснажуватися, краще постаратися відразу підзарядитися і відпочити, щоб потім не піднімати себе з Маріанської западини. Ресурс із віком починаєш цінувати. І розумієш, на кого ти хочеш його витрачати, а на кого — ні.