У будній день у танцювальній студії шумно: багато музики та людей, які відпрацьовують у залах хитромудрі па. Учасник «Танців із зірками» танцюрист Олександр Прохоров виконує довільну програму для нашого фотографа Каті. Це вражає: спостерігати за виворотом, кропіткою роботою, яка на сцені виглядає такою легкою та невимушеною. Коли танець закінчується, Саша перетворюється з телезірки на співрозмовника. Усміхненого, трохи сором’язливого і відкритого. Ми розпитали його про танці, відпочинок, плани на майбутнє та мамину випічку.

Що для вас танець?

Так сталося, що танець займає більшу частину мого життя. Я не люблю цю банальну фразу, але так і є: танець — це моє життя. Для мене це можливість побути кимось іншим, приміряти на себе характер, який мені не притаманний, прожити те, чого я не можу зазнати у звичайному житті. Можливо, щось із цього почерпнути для себе. Це розширює мій внутрішній світ. Танець — важлива частина мене, я не бачу себе в чомусь іншому.

 


Як перетворитися на героя, який не схожий на вас?

Це схоже на театр. Робота відбувається ще до того, як розумієш, якого героя будеш грати. Його потрібно «зібрати» — емоції, міміку, особливості пластики. Звикаєш спостерігати за всім навколо й аналізуєш. Звертаєш увагу на друзів, ідеш вулицею, їдеш у метро та помічаєш щось за людьми. У якийсь момент перестаєш навіть усвідомлювати, автоматично помічаєш і подумки розкладаєш по поличках: це буде добре для такого образа, а ось це знадобиться тут.


Звісно, вдається не відразу. Довго тренуєшся, відпрацьовуєш перед дзеркалом: може, тут брову підняти? А може, не треба? Цікаво, тому що це теж постійний пошук.

 

Ви завжди хотіли займатися танцем?

Ні, я не думав про хореографію. Я взагалі дуже пізно почав танцювати, вперше потрапив до хореографічної студії у 15 років і навіть не за власним бажанням — це сталося випадково. Мене покликала знайома, щоб станцювати з нею на конкурсі. Цей випадок став поштовхом у моє майбутнє, пов’язане з танцями. Я дуже вдячний цій дівчині. Вона, до речі, згодом стала моєю першою партнеркою. Ще дуже вдячний своєму першому тренеру. Дуже багато залежить від людини, яка вчить. Дякую їй за той поштовх, який вона мені дала. Він дозволив мені полюбити танець. Ми досі спілкуємося. Ми досі допомагаємо один одному.


Якщо 15 років — це пізно, то коли зовсім пізно?

Зовсім пізно не буває. На танці можна почати ходити в будь-якому віці. Так, професійно людина навряд чи буде ними займатися, але для себе чому ні? Якщо вона отримує задоволення від цього, прагне піти в танцювальний зал, встати біля станка — це варто зробити. Для професійної хореографії 15 років — це пізно, тому що дітей віддають у п’ять. Підліткам складніше, але й це можливо.


Та якщо немає мети займатися цим як справою життя, то є види танців, які можна танцювати й у 84.


Ви кажете, що танець — велика частина вашого життя. Втомлюєтеся?

Фізично, від навантажень — так. Як від справи життя, так, щоб більше не хотілося цим займатися, — ні. Але фізично важко, звісно. Навантаження, репетиції, травми виснажують. Буває, що і морально важко. Наприклад, коли проходять зйомки «Танців із зірками». Конкуренція на проєкті, ти читаєш багато коментарів, у яких комусь подобаєшся, комусь — ні. Це теж впливає на загальний стан. Добре, що з Ганною Різатдіновою ми один одного підтримуємо й у нас склалися дружні взаємини. Гумор, жарти, слова підтримки допомагають знизити напругу та стрес. До того ж Аня дуже працьовита і намагається викластися по максимуму, для мене це дуже цінна якість.


Як рятуєтеся від фізичної втоми?

Дуже люблю масажі. Вони допомагають і за крепатури, і за загальної фізичної втоми. Класичний мені не підходить, вибираю спортивний, коли тіло проминають до кісток. Це найкращий релакс для мене.


Як ви відновлюєтесь і відпочиваєте?

Я займаюся бігом. Виходить не щоранку, але, коли є час, виходжу на пробіжку на найближчий до дому стадіон. Це допомагає абстрагуватися та налаштуватися на потрібний лад. Коли між зйомками перерви, відпочиваю з сім’єю. У мене є дві молодші сестри-близнючки. У нас було чудове дитинство. Зараз ми рідко бачимося, і я за ними дуже сумую. Зустрічаюся з друзями, ходжу в кіно, хоч і виходить не дуже часто.


Дуже люблю просто гуляти Києвом, милуватися архітектурою, відкривати для себе якісь нові вулички.


Топ-3 місця сили в Києві від Олександра Прохорова?

Завжди спрацьовує Володимирський собор, я буваю там часто. Ботанічний сад на Печерську. І люблю Поштову площу — прогулюватися біля води. Це заспокоює. Коли перебуваєш у стресі, добре піти до води: нехай забирає все це вниз за течією (сміється).



Як проходять ваші дні — робочий і вихідний?

У робочий день зранку, якщо є час, намагаюся вийти на пробіжку. Потім репетиції. Я працюю в основному в балеті, тож вони проходять кожен робочий день, з понеділка по п’ятницю. Ми займаємося три-чотири години. Зараз, у процесі зйомок, це відбувається майже цілодобово. Три-чотири репетиції, в перервах записи музичних форм, примірки, ще треба встигнути дати інтерв’ю, потрапити на важливі заходи, поспілкуватися з хореографами та постановниками. Увечері можу зустрітися з друзями чи колегами, а з дев’ятої вечора намагаюся бути вдома, щоб раніше лягти спати, хоча виходить рідко. Зазвичай лягаю ближче до дванадцятої або трохи за північ.


У вихідні намагаюся виспатися, сплю до десяти-одинадцяти. Можна було б прокидатися раніше — так виходить, що сплю майже півдня. Але розумію, що мені це потрібно для відновлення. А далі книга, кіно, друзі, прогулянка. Нічого особливого не роблю, але намагаюся максимально урізноманітнити життя.

 


Як любите проводити відпустку?

Люблю їздити в подорожі. Відпустка буває тільки раз, після Нового року, на жаль. У людей творчих професій настає мертвий сезон. Я їжджу на море. Люблю воду, багато лежу і нічого не роблю. Ну і, звісно, гуляю, милуюся архітектурою, відвідую парки. Набираюся наснаги — це допомагає потім у творчості.


Якби вам потрібно було зібратися у відпустку за 10 хвилин, що б опинилось у валізі?

Плавки, зубна щітка, шльопанці, гаманець і гроші — цього мені б вистачило.


Розкажіть про харчування. Що у вашому холодильнику є завжди, а чого не буває ніколи?

Визнаю і каюся: я ласун (сміється). Це слабкість, яку я в собі не можу побороти. Найчастіше мене перемагає печиво, без нього не можу. І ще мамині здобні булочки. Коли я тільки переїхав до Києва і мама питала, що мені передати, я говорив: «Нічого не треба, тільки спечи кілька булочок».


Я намагаюсь харчуватися правильно, не їсти фастфуд. Ходжу за продуктами на ринок і готую сам. Чого у мене ніколи не буває в холодильнику, так це солодких напоїв. Іноді даю собі слабинку, раз на два-три місяці. Але взагалі вважаю, що це шкідливо. Краще випити звичайної чистої води. Вона і корисніша, і краще втамовує спрагу. Зі шкідливого, я вважаю, краще вибрати булочку (сміється). Тут, звісно, режим допомагає, інакше я б швидко став втричі більшим.


Чи є у вас проєкт або роль мрії?

В Америці є проєкт World of the Dance. Було б чудово в ньому побувати. А ще у мене є мрія — станцювати з Джей Ло. Для мене це мегалюдина, мегаталант і мегахаризма. Так себе почувати в такому віці!.. Я не хочу акцентувати увагу саме на числах. Але це величезна робота і дуже показовий приклад того, як потрібно дорожити тим, чим займаєшся, і жити в ньому. Вона викликає у мене величезну повагу.