Технології виробництва парфумів, які століттями використовуються у французькому містечку Грасс, потрапили до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Південне місто давно носить звання столиці парфумерії — індустрія тут розвивається вже шосте століття, а мікроклімат ідеально пристосований для вирощування ароматичних рослин.

Грасс відомий, в першу чергу, пахучою дамаською трояндою та жасмином. Обидва аромати є центральними складовими безлічі знаменитих парфумерних композицій, серед яких, наприклад, легендарні Chanel No. 5. До речі, Dior, Chanel і Hèrmes досі вирощують ці квіти в Грассі або на плантаціях навколо містечка, а збір врожаю щорічно супроводжується екстравагантними вуличними ходами та святкуванням.

 

Попри давні традиції, впродовж останніх десятиліть парфумерна індустрія Грасса переживає занепад — чимало виробників вирішили вирощувати інгредієнти в Тунісі або Марокко, де цей процес набагато дешевший. Сьогодні під вирощування ароматичних рослин тут відведено 30 гектарів землі, а ще в минулому столітті плантації займали близько 2000 гектарів. Та виробництво все ж ефективне: на цій території працює приблизно 70 невеликих парфумерних компаній, які виробляють 6% світової сировини.


Історія парфумерної індустрії Грасcа, за іронією, почалася з доволі неприємного запаху — в Середньовіччі місто славилося своїми шкіряними майстернями. Оскільки процес обробки шкіри супроводжувався неприємним запахом, виробники намагалися перебити його за допомогою ароматичних олій, спецій і квітів. У 16 столітті один із цих майстрів подарував Катерині Медичі пару запашних рукавичок, і це поклало початок всесвітньої слави Грасcа. До слова, дія знаменитого роману Патріка Зюскінда «Парфумер» частково розгортається в Грасcі.

 

Місцеві виробники та міська влада сподівається, що визнання з боку ЮНЕСКО допоможе створити нові навчальні заклади, в яких вміння грасських майстрів зможуть передаватися молодим парфумерам.