У парі з’явився третій: зрада. Думки про це можуть спопеляти, і часом розповісти правду здається найкращим виходом із ситуації. Зрештою, це чесно і допомагає послабити почуття провини. Але чи варто? Мабуть, це одне з найскладніших питань, які можуть поставати перед людиною у стосунках. Ми адресували його нашій постійній колумністці, психотерапевту і сексологу Маргариті Стельмашовій.
Маргарита Стельмашова
практичний психолог, сексолог, психотерапевт, член секції сексології та терапії сексуальних розладів, член Спілки психологів та психотерапевтів України
Перш ніж говорити про зраду, важливо нагадати, що таке пара. Це своєрідний «живий організм» зі складною структурою, і конфлікти закладені у нього від початку, за визначенням. Те, як пара з них виходить, долає кризи, визначає її розвиток.
Зрада сигналізує про стан стосунків та необхідність змін. А вони можливі лише за умови, що партнери здатні на діалог.
Щоб діалог про зраду був продуктивним, важливо пам’ятати:
- зрада відбувається з парою. Причини слід шукати не у тому партнері, який скоїв її фізично, а у спільному просторі, тому що пара — єдине ціле. Це звучить парадоксально, але за появу третього відповідальні обоє;
- джерело зради слід шукати у дитинстві. Бажання зраджувати залишається з тими, хто не впорався з конфліктом едіпової фази. До цього більше схильні люди, які не отримали безумовної любові матері. Так вони підтверджують свою вартісність;
- до зради штовхає розщеплення. Чоловік може бути нездатний бачити у своїй партнерці одночасно «мадонну» і «блудницю», з якою можна реалізувати усі свої фантазії, а жінка — дбайливого, надійного батька і сексуального коханця.
Коли мова заходить про зраду, зазвичай мають на увазі фізичну сторону стосунків, тобто секс з іншою людиною. Зміст зради для кожного з партнерів буде своїм, але це безумовно не тільки секс — адже далеко не завжди причиною є сексуальне бажання саме по собі. Воно стає лише формою вираження проблеми. Хоча зраду дійсно легко сексуалізувати, вкласти інший зміст. Це простіше, ніж розбиратися і намагатися знайти справжні, глибинні причини, які визначили такий вибір і/або зробили його можливим.
За зрадою можуть стояти бажання самоствердитися, страх прив’язаності, тотальний контроль, злиття, завелика відповідальність, нездатність одного з партнерів перебувати у постійних міцних стосунках і будувати їх — це неповний список причин. Вони важливіші за фізіологічні.
Зрада, яка тримається у секреті, може бути спробою контролювати партнера. Він наче говорить: «У мене є те, до чого у тебе немає доступу, і я можу собі це дозволити. Я не віддамся тобі повністю». Це свого роду протест і маніпуляція. Також секрет — це щось, що об’єднує коханців, спільна таємниця, змова. У цьому дуже багато збудження і інтриги. Коли про зраду стає відомо, любовний зв’язок перестає бути таким інтригуючим і збудливим.
Але, тим не менше, людина може відчувати бажання зізнатися партнеру у тому, що зрадила. Чи варто це робити? Однозначної відповіді на питання дати не можна — це залежить від безлічі факторів. Серед них і характер стосунків, і те, як партнери бачать їхню модель.
Бажання зізнатися у зраді може бути результатом дуже різних прагнень. Ось кілька причин, які можуть до цього підштовхувати:
- впевненість, що все таємне стає явним. Почуття провини може бути таким великим, що зрадник переконаний: рано чи пізно факт зради все одно стане відомим, і тому вирішує зізнатися сам;
- «добрі наміри». Здається, що добровільне зізнання допоможе вирішити конфлікт. Зрадник ніби робить героїчний вчинок. Однак за цим найчастіше немає щирого каяття — це або маніпуляція, або помста;
- власне, помста або бажання привернути до себе увагу;
- бажання викликати ревнощі і повернути колишню пристрасть у стосунках;
- бажання очистити совість.
Зізнання у зраді призводить до того, що ошуканий партнер переживає шок, коли неможливо повірити у те, що трапилося, лють, образу і горе, почувається зрадженим, відкинутим, обдуреним, нелюбим і самотнім. Він відчуває підвищену тривожність, активізується його невпевненість у собі, він більше не почувається захищеними. Виникає відчуття, що звичний світ розвалився. Він може наполегливо порівнювати себе з іншою жінкою (або чоловіком), бажати дізнатися подробиці, зустрітися, звинуватити цю «третю сторону» у тому, що сталося.
Того, хто зрадив, теж охоплюють емоції. Якщо зрада була несвідомим закликом до партнера, останньою можливістю привернути його увагу до існуючих проблем, викликати ревнощі, то його охоплюють почуття провини і сумніви у можливості зберегти стосунки, страх за майбутнє пари, страх втратити партнера, що його не зрозуміють, не почують, він не отримає прощення.
Але у разі протилежного бажання зізнання у зраді буде рішенням і принесе деяке полегшення тому, хто не наважувався зізнатися собі або партнерові у бажанні припинити стосунки. Відкрито сказати про це не вистачає мужності і мучить почуття провини перед тим, кому завдаєш болю. Тому тут людина теж може зустрітися з почуттям провини, відчаєм, самознищенням, злістю.
Зізнаватися у зраді чи ні, кожна людина визначає для себе сама. Важливо лише усвідомлювати свої справжні мотиви, мати сміливість спершу зізнатися у них самому собі. А ще пам’ятати, що зрада не завжди є способом зруйнувати стосунки. Дуже часто так їх намагаються врятувати. Це серйозне випробування з неочевидним фіналом, і треба бути готовим до будь-якого варіанту розвитку подій.
