Напевно, більшість людей у світі знають і люблять Рене Зеллвегер за образ Бріджит Джонс — кумедної, незграбної, пухкої Бріджет, яка співає, сидячи на дивані, зображуючи мікрофон із пляшки вина, і носить ідіотські блузи, які їй дарує мама. Але в кар’єрі Зеллвегер були й інші, чудові фільми: адаптація мюзиклу «Чикаго», драма «Холодна гора», романтичний фільм «Джеррі Магуайер». Словом, подивитися в її фільмографії є на що.

Але деякий час тому в житті Рене сталася криза. Вона не знімалася в нових проєктах, її попередні фільми складно було назвати «успішними», і, крім того, весь світ вирішив прокоментувати її невдалі пластичні операції та не скупився на відгуки про те, як змінилося обличчя всенародної Бріджит.

 

Зеллвегер почала видиратися з цієї ями — зараз до виходу готується стрічка «Джуді», біографічна картина про життя Джуді Гарленд. І в неї є всі шанси бути чудовою.


До релізу стрічки журнал Vulture підготував масштабне інтерв’ю із Зеллвегер — про те, як вона долала депресію, як шукала своє місце в житті та як переживала скандал із Вайнштайном. Та багато про що. А обкладинку випуску прикрасив портрет Рене, зроблений без ретуші та без погрозливого макіяжу — навпір усім ненависникам, хто критикував її зовнішність.


Ми прочитали інтерв’ю та виділили 6 важливих цитат, у яких Зеллвегер розповідає про те, як боролася з болем, самотністю, депресією та стусанами, якими нагороджувало її життя.

 

«[було дуже важливо озирнутися та переоцінити своє життя]. Я не була здорова. Я не доглядала за собою. Я сама була останнім пунктом у списку своїх пріоритетів. Мій терапевт показав мені, що 99% мого життя я проводжу як публічна людина, і на реальне життя залишається лише мікроскопічно маленька крихта часу. Необхідно було, щоб мені не було потрібно щось робити постійно, щоб я не знала, як будуть розвиватися наступні два роки в моєму житті. Я хотіла дати випадковостям статися. Потрібна тиша, щоб з’являлися нові ідеї». 


«Одного разу в аеропорту я зіткнулася з Сальмою Хайєк. І вона поділилася зі мною цією красивою… метафорою? Аналогією? Загалом, вона сказала, що троянди не цвітуть цілий рік безперервно — хіба що вони пластикові. І я зрозуміла це. Що це для мене значить? Що часто тобі здається, що потрібно зобразити, ніби-то все класно, і просто робити свою роботу. Напевно, варто було б зупинитися, але ж пропозиція така захоплююча й унікальна, і ти пошкодуєш, якщо не приймеш її… Але ні. Насправді, ні. Потрібно взяти себе в руки та просто, знаєте… відпочити».


«Я зрозуміла, що в депресії, за допомогою мого психолога. Адже ніщо так не налаштовує перспективу, як міжнародне приниження! Воно показує, що для тебе важливо. І змушує струсити все поверхневе, все те, на що і так не було часу. Один зі страхів, які, напевно, поділяють усі артисти, — у нас є досвід критики не тільки нашої роботи, але й нас як людей. І коли її стає занадто багато, коли вона переходить усі межі, коли ти розумієш, що твоя шкіра не така міцна, як повинна бути, що ти відчуєш? Тепер я знаю. Я отримала сильний стусан. І це не кінець. Але важко було тільки рік. Потім у мене був прекрасний п’ятирічний період, коли я раділа та відкрила нову главу, про яку ніхто навколо не знав».


«У мене було багато місць, де я жила, але не було дому. Не було дому, де можна було б розпакувати всі фотографії та виставити їх на полицю… Були дві валізи. Я знала, де лежить мій паспорт, де лежать усі важливі папери — вони завжди знаходилися в моїй ручній поклажі. А тепер я нарешті поставила цю ручну поклажу на полицю!»


«Я сова, яка рано прокидається. Тому опівночі я завжди ще чимось зайнята. Наприклад, раніше я постійно пересувала меблі. Я не могла виправити якихось речей у своєму житті, але принаймні це я могла виправити. Або прала. Я обожнюю прання, тому що воно привносить у життя якийсь порядок, який я можу відчути: свіжий і мирний початок. Люблю прання».

«Мені потрібно було змінити те, що відбувалося [з моїм обличчям], тому що це не працювало. І це дуже засмучувало мене. Я не так бачу красу. І не так бачу себе. Мені подобаються мої дивні примхи, моє безладне поєднання рис. Все це дозволяє мені робити те, що я роблю. І я не хочу бути кимось іншим. Мене найняли на першу роботу в блакитних джинсах, ковбойських чоботях, із розпатланим волоссям. І мені не довелося щось у собі змінювати, щоб працювати. Так навіщо я почала намагатися втиснути себе в якийсь чужий формат?» 

Photo: Amanda Demme