Світлана Ройз,
дитячий та сімейний психолог


Свято наближається. Торік наш дев’ятирічний племінник залишив перед Новим роком біля ялинки телефон з увімкненою камерою та отримав незаперечні докази того, хто йому доставляє подарунки. 😊

Ми з чоловіком хвилювалися, що він при зустрічі поділиться секретною інформацією з нашою, тоді майже семирічною, дочкою – вона була б дуже розчарована та налякана. Але все обійшлося.


Зараз доньці майже 8. Вона пише листи Святому Миколаю та Дідові Морозу, але вже ставить прямі запитання та придивляється до нашої реакції. І я розумію, що мої відповіді мають уже трохи відрізнятися від торішніх, коли я дуже трепетно ​​вибудовувала чарівну атмосферу. Зараз ця атмосфера також важлива, але дочка здатна прийняти більше інформації, проаналізувати, витримати можливе розчарування.


Вік 4–5 років – саме час магічного мислення. Дитина вже встигла зрозуміти, що батьки – не боги, не всесильні, вона шукає опори на чарівні сили, проживає «час супергероїв», освоюючи через них межі своєї сили. І віра в Добре Велике для малюка важлива щонайменше для відчуття безпеки. Навіть якщо він побачить батьків із подарунками – він сам вигадає версію, як подарунок потрапив до них у руки. І навіть якщо старші брати та сестри знецінюватимуть цю віру (адже для старших це можливість проявити владу над почуттями малюка), дитина все одно триматиметься за магічну версію. Віра в чаклунство в цьому віці може допомогти дитині більш безпечно освоювати світ. Більш активна права півкуля мозку в цьому віці допомагатиме фантазувати, створювати та підтримувати метафори, творити.


Еволюція мислення дитини виявлятиметься в критичності, що формується. Зараз ми можемо спостерігати цікаву тенденцію: чим більше інтелектуалізація дитинства, чим менше ми дозволяємо дитині грати, тим сильніше вона триматиметься за магічну реальність.


У 7–8 років дитина вже дозріває інтелектуально й емоційно настільки, щоб сприймати світ трохи критичніше. Тепер вона вже шукатиме ознаки того, що подарунки готує не Дід Мороз і фей не існує. І ставитиме запитання. Але швидше за все з радістю шукатиме підтвердження існування чарівних героїв. І цілком усвідомлює вигоду своєї віри (отримуючи подарунки і від батьків, і від Святого Миколая, і від Діда Мороза😊).


9+ – час, коли включається критичне мислення, префронтальна кора настільки дозріла, що буде готова сумніватися, порівнювати, шукати невідповідності, критично осмислювати те, що відбувається.


І це важливий час, коли дитину не варто штучно утримувати в магічній реальності. 9+ – час важливого переходу від внутрішнього безпечного всесильного «світу образів» до освоєння зовнішнього, конкретного «світу форм». І це – своєрідна неочевидна криза в житті дитини. Час, що передує пубертату.


Коли дитина виходить із «світу чарівництва» – важливо, щоб «світ реальності» був якомога стабільнішим. І важливо, щоб у своєму абсолютно матеріальному житті дитина могла на щось впливати: чим більше вона робитиме сама, більше освоюватиме конкретних дій – сама читати, сама заправляти ліжко, сама робити собі бутерброд, салат, яєчню, сама поливати квіти, доглядати за твариною (буквально освоювати конкретні навички), чим більше ліпитиме, конструюватиме, майструватиме, тим стійкішою вона буде. Легшим буде цей «перехід». Те, що я вмію не у фантазійному, а в реальному світі, – моя внутрішня опора.



І є кілька варіантів. Дитина може або «утримувати минуле», повертатися до колишніх іграшок та ігор, згадувати про світ фей та єдинорогів, знову боятися темряви чи монстрів, а може – якщо ми повернемося до теми новорічних свят – сама включатися в підготовку, робити гірлянди, вінки, прикрашати ялинку, готувати меню. Ви помітите, що вона сама хоче брати участь у підготовці подарунків, таємно для вас щось робить.

Ми відчуємо час цього переходу. Для нього немає конкретного віку.

І треба сказати, що під час тривоги та невизначеності, коли і дорослим важко дивитися на реальність, можливо, віра у фантазійний світ та чудеса сама по собі для дітей буде ресурсом. Вони можуть довше утримуватися в ній.

Цього року з донькою ми читали багато книжок про новорічні традиції різних країн. І вона дивувалася, як багато різних героїв «символізують чаклунство». Ми говорили про те, що Святий Миколай був справжньою людиною, єпископом. А Дід Мороз – символ «чарівного чаклунства». Вона сама робить багато виробів, досліджує, «як це працює» – це важливий перехід від «Вау! це існує!» до того «Як це влаштовано?».


Вчора ми їхали в таксі, я відволікалася на повідомлення в телефоні – рекламну розсилку про подарунки дітям. Побачила кофту-іграшку для того самого племінника. З чоловіком обговорювали, який у нього може бути зараз ріст. Дочка спитала: «А що ти робиш?»

– Вибираю новорічний подарунок для твого двоюрідного брата, – і раптом сказала: – Ми з татом будемо руками Діда Мороза. Будемо руками чаклунства, щоб створити хлопцеві свято. (Я зрозуміла, що хочу спробувати розпочати розмову з нею.)

– А я теж маю для вас подарунок на Новий рік. Я вже давно підготувала!

– Правда?! То ти теж помічниця Діда Мороза в новорічних чудесах?

– ДАААА! – зраділа дочка.


Ми нічого не можемо забрати, нічого не давши взамін. (Так часто повторюю цю фразу!) У цій порожнечі може бути розчарування та тривога. Взамін віри в «зовнішню чарівну добру силу» ми допомагаємо дитині відчути цю силу всередині себе, стати «руками та серцем чарівництва».


Ми з чоловіком сьогодні говорили про новорічні традиції наших сімей. І це одні з найтепліших спогадів дитинства. Нас із братом новорічні подарунки впереміш із рідкісними тоді мандаринами чекали в тапочках, які ми залишали на підвіконні.


Писатиму ще багато про подарунки, дитячі очікування та вимоги.

Добрих дорослішань і чарівництва!

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал