Репутацію не купиш за гроші. Інтерв’ю з Наталією Микольською

Наталіє, ви поїхали до Стенфорда, коли ваша кар’єра була у розпалі, ви були заступником міністра. Що вас спонукало?

Кар’єра і далі в розпалі. Це було питання особистісного розвитку і вибору, як зростати далі. Просто настав один момент, коли після того, як ми з командою досягли багато, я зрозуміла, що з тими ресурсами, які в мене є у міністерстві, я вперлася в стелю. Тобто далі треба було або повністю переглядати стратегію розвитку напряму, або знаходити додаткові ресурси, або повністю трансформувати те, що ми робили. Напевне, фізично й енергетично в мене не було ресурсу на цю трансформацію. І розуміючи, що ми входимо в період виборів і буде складно провести будь-яку велику трансформацію, я вирішила, що треба переглянути, що я роблю, і дати можливість також собі зрозуміти, куди мені рухатися далі.

Тобто це такий набір факторів, моєї роботи та мого особистого ресурсу, який теж вичерпався за 3,5 року дуже інтенсивної роботи. Тому, зваживши все, я вирішила, що мені треба пошукати шлях іншого розвитку. Хоча, чесно кажучи, коли я подавалася на цю програму, я радше подавалася для того, щоб зрозуміти, чи я здатна запропонувати дослідження, яке напряму не стосується сфери моєї роботи чи виходить за неї. Таким чином я сама себе випробовувала. А в процесі співбесід дійшла висновку, що це, напевне, найорганічніший шлях мого особистісного розвитку і програма Ukrainian Emerging Leaders у Стенфордському університеті — саме те, що мені зараз потрібно.

Ви зараз говорили про особистий ресурс. У чому він для вас?

Для мене особистий ресурс лежить, скоріш за все, в декількох площинах. Після року в Стенфорді, самозанурення і саморефлексії, я зрозуміла, що, коли ти фізично не в ресурсі, коли ти емоційно не в ресурсі, ти не можеш в принципі нічого давати і нічого творити. Тому, передусім, для мене цей ресурс у моєму фізичному стані. І тому я повернулася до спорту. І спорт зараз, попри все, що відбувається, в моєму розкладі займає головне місце.

Друге важливе джерело енергії — це сім’я і спілкування з дітьми. Тому що, знову ж таки, рік у Стенфорді дав мені шанс повернутися до нормального темпу життя і до можливості спілкуватися зі своїми хлопцями. І не просто спілкуватися, іноді з ними просто у м’яча пограти, іноді в баскетбол або просто зранку прокинутися та пообніматися, в ліжку полежати, а не гнати кудись, як це було раніше. Це для мене, звісно, величезне джерело ресурсу.

Третє важливе джерело ресурсу для мене — це питання, напевне, особистісного розвитку. І тут я не обов’язково говорю про навчання. Для мене особистісний розвиток може полягати в тому, що я, наприклад, раз на тиждень зустрічаюся з людиною, яка мені може з точки зору знань, навичок, інформації або просто енергії передати більше, ніж володію я, або в іншій сфері. Тому особистісний розвиток і люди, які можуть у цьому допомогти, це ще один мій ресурс.

І, напевне, ще одна така складова, про яку я раніше теж рідше задумувалася, — коли ти робиш те, що тобі подобається, і те, чим гориш. Тому що ти віддаєш, а з іншого боку, ти і береш.

Ну, і останнє, що теж до мене прийшло не так давно, — те, що я беру ресурс тоді, коли віддаю. Я наповнююся, коли віддаю свій час, коли займаюся проєктами, де менторю людей. Особливо те, що стосується розширення економічних прав жінок або просто, я це називаю, надихати жінок і підтримувати для того, щоб вони й далі робили якісь прориви в бізнесі. Це те, що мені також дає ресурс. Віддаєш, але одночасно ти енергетично поповнюєшся завдяки тому, що відчуваєш вплив того, що даєш, на інших.

Як ви щойно сказали, один із ваших ресурсів — спорт. Яким саме спортом займаєтеся?

Я зі спортивної сім’ї, мій тато був майстром спорту з гірських лиж, тому спорт у моєму житті був із дуже маленького віку. Мама в мене дуже активна, вона розповідала, що, коли була вагітна мною, каталася на лижах, тому я тепер розумію, звідки в мене таке прагнення. Я займалася і займаюсь різними видами спорту. Як правило, я плаваю, займаюся спортивними танцями, я дуже рада, що у Стенфорді повернулася до великого тенісу. І, звісно ж, гірські лижі, коли є можливість.

Але чому мені подобається це різноманіття, тому що це дає можливість не знаходити виправдань, якщо не хочеться йти до спортзалу, обираєш заняття за настроєм. Як на мене, такий підхід важливий тим, що кожен вид спорту має свою енергетику. Тому що, коли я, наприклад, плаваю, то відключаюсь у перший період часу і розслабляюся. З іншого боку, коли ти плаваєш на довші дистанції, ти багато речей продумуєш, тому що тобі не заважають зовнішні подразники. Тобто ти знаходишся в середовищі, коли можеш зосередитися і продумувати якісь такі глобальні речі. Теніс — це, звісно, рух і це можливість іноді навіть якийсь свій негатив виплеснути у гру. Але для мене зараз дуже важливо не пропускати заняття спортом. Можна їх міняти, переставляти, але в мене вони мають бути.

Що у вас змінив Стенфорд?

Мене всі питають, який у мене там був проєкт. Я говорю: «Мій проєкт — я». Чому я? Тому що я своїм розумом, головою заробляю гроші. І я після Стенфорда зрозуміла для себе, що я можу заробляти гроші будь-де, в будь-якій точці світу, якщо я буду в ресурсі. Тому що я володію достатніми знаннями, навичками, які, в принципі, можна продавати. Тому основне моє завдання — це себе тримати в ресурсі. Тобто ти маєш бути, як проєкт.

Недавно вийшло моє інтерв’ю з ЕсСі Моатті, венчурною інвесторкою. Її називають генієм технологічних продуктів у Кремнієвій долині. Вона сказала одну цікаву річ, що вона розглядає себе як продукт. Тобто я є продукт. І як продукт треба перевинаходити, так само треба і себе перевинаходити. І це, насправді, зовсім інший підхід. Це навіть не про трансформацію. Це те, що ти береш і себе розкладаєш по поличках.

І другий момент, на який мене знову-таки підштовхнули у Кремнієвій долині: одна з професорок, з якою я працювала і яка написала одну з найвідоміших книжок про переговори, сказала: основна проблема жінки в переговорах і чому жінки отримують менші зарплати в тому, що жінки краще переговорюють за когось, за фірму, за бізнес, ніж вони переговорюють за себе.

Який ти рухаєш, який ти просуваєш, який ти робиш. І, власне, це усвідомлення також допомогло мені зрозуміти, що можна все розкласти по поличках. Можна почати переговорювати про умови оплати, про умови роботи. Можна собі поставити якісь інші цілі, як для проєкту.

І ще один важливий момент, який до мене прийшов, власне, після цього дослідження у Стенфорді: Україна і ми дуже містечково живемо і містечково мислимо. На жаль. І все, що відбувається навколо, — обговорення, медіа, навіть заходи, які у нас відбуваються: тренінги, виступи, конференції, — вони все одно достатньо містечкові. А чому я говорю містечкові, тому що ми не дивимося на глобальний контекст. Тобто ми не дивимося, де наше місце у світі. І це не лише про політику чи економіку, це і про бізнес, і про особистісний розвиток. Тому що, якщо ти зараз вкладаєш у розвиток тих навичок і компетенцій, які вже світ пережив, то ти не конкурентний. А світ дуже глобальний. І зараз в Україні, в принципі, якщо ти хочеш розвиватися, то в будь-якому разі треба інтернаціоналізуватися.

Також у Стенфорді я зрозуміла, що ми доволі часто робимо багато великих фантастичних проєктів, продуктів, але не вміємо про них розповідати, і ми не вміємо їх продавати. Як кажуть в нас у Львові: «Вміла приготувати, та не вміла подати». Кремнієва долина, власне, це про продаж, це про бачення, як за 30 секунд розказати, хто ти. Коли я говорю — себе продавати, це означає — зацікавити когось у собі. Це може бути матеріальна зацікавленість, щоб партнер прийшов. Це може бути особистісна зацікавленість. Може бути зацікавленість у тому, щоб хтось захотів тебе менторити. Це може бути загалом про те, щоб людина з тобою продовжила розмову і з цього щось вийшло.

У Кремнієвій долині, як правило, в тебе є фактично від 30 секунд до хвилини, щоб людині себе представити, тому що там темп життя дуже швидкий. І потрібно зробити так, щоб людина захотіла з тобою поговорити 3 хвилини. Тобто після 30 секунд у тебе є ще 3 хвилини, а потім, мабуть, і 10 хвилин, а може, наступна зустріч на годину, якщо все піде добре. Тому ось цей момент вміння себе і те, що ти робиш, представити і продати — це вкрай необхідна навичка.

А ще є тест, про який говорив нам один професор із комунікацій: ви ще це маєте розповісти так, щоб зрозуміла ваша бабуся. Якщо це зрозуміє ваша бабуся, це означає, що це зрозуміє будь-хто.

Насправді, це змушує покопатись у проєкті, у собі, щоб виділити найважливіше. Відповісти на запитання: що ж таке є в мені або в тому, що я роблю, що не робить ніхто інший. І тут є ще один момент, про який я говорю: ми дуже скромні. І ця скромність, вона часто шкодить. Я вважаю, що це спадок Радянського Союзу, коли вбивали в голови, що всі мають бути однаковими і не потрібно висовуватись.

Щоб побороти це, є дуже хороша практика, якої нас навчили у Стенфорді: нам дали завдання зробити теглайн, який би містив 140 символів. І завдання цього теглайну — написати про себе так, щоб люди захотіли з тобою познайомитися. Представ себе в теглайні, а потім представ себе в ці 30 секунд, які в тебе є. І це змушує, знову ж таки, рефлексувати. І ця скромність не давала можливості мені довгий час написати в теглайні, що я візіонер і людина, яка будує мости між Україною і світом. Я писала про свої проєкти, що я людина, яка промотує експорт, там ще щось. І потім професор підійшов і каже: ти тут написала оце все, ти думаєш, я знаю, що це таке? Каже — а чому ти в Стенфорді взагалі? Чому ти інноваціями зараз займаєшся? І коли я сформулювала свою місію, для мене це стало не лише метою, а й фільтром проєктів, якими я хочу займатися.

Ваша родина вас відвідувала?

Я була там зі своїми двома дітьми, а мій чоловік був тут. Вони ходили до школи і в садок там. Старший, Лука, навіть грав у місцевому футбольному клубі. Ми об’їздили всі куточки Північної Каліфорнії з його клубом. Для синів це теж був певний шлях трансформації. І навіть на фотографіях це дуже видно, особливо по молодшому, Марку. Посмішка його, коли ми приїхали, і посмішка його в кінці — це дві різні посмішки. В кінці у нього була така типова, на всі зуби, американська посмішка. Вона була природна. Це означає, що це середовище сприяє тому, щоб ти розкривався.

Коли ми повернулись, у мене змінились пріоритети. Зараз я іноді можу собі дозволити, наприклад, сказати: я після обіду сьогодні не працюю. В мене є потреба забрати дитину зі школи або з садка і з’їздити з нею на футбол.

Як щодо харчування, воно якось змінилося?

Харчування, скоріш, не змінилося, а повернулося до тієї форми, в якій було до приходу в міністерство. Треба розуміти, що у Стенфорді фантастична екологія, тому що там достатньо низький рівень загазованості, там величезні парки. Вони переходять на електромобілі, приділяють велику увагу органічним продуктам. І все це також підштовхує до того, щоб якимось чином переглянути свою систему харчування. Там я насправді зрозуміла декілька речей. Перша важлива річ, що потрібно їсти вчасно і не пропускати прийоми їжі. Тому що з моєю попередньою роботою це траплялося майже завжди. Друге — що потрібно їсти багато овочів. Я також зрозуміла, що важливо влаштовувати розвантажувальний день і робити дні з інтервальним голодуванням.

Також після Стенфорда я відмовилася від молока і йогуртів. Можу сказати, що почуваюся краще. Я не відмовилася від сиру, але я його їм мало. Майже не їм м’яса, і, знов-таки, це якось так склалося, але їм достатньо риби. Є одна слабкість: я люблю солодке і можу собі його дозволити в першій половині дня.

Що б ви хотіли змінити в собі?

Цікаве запитання. Мені здається, що зараз я достатньо гармонійно почуваюся. Але я б хотіла, напевне, навчитись відключатися від того, щоб думати. Щоб у мене був такий у голові тумблер, який просто відключає думання. Тому що досить часто сидиш, щось споглядаєш естетичне і починаєш думати про якісь робочі речі. А хочеться навчитися робити оцей «Викл.», не в питанні медитації, не в питанні спорту, а просто отак навчитися зробити — раз! — і зараз я не думаю, я просто насолоджуюся. Хоча, з іншого боку, всі інсайти, як правило, приходять тобі в моменти споглядання, в моменти отакого відпочинку.

Які ваші особисті якості допомогли досягти успіху?

Я думаю, насамперед, це креативність. Знову ж таки, під час перебування у Стенфорді я віднайшла цю свою рису. Креативність для мене — це здатність робити різного плану проєкти і навіть із нічого отримувати результат. Друга риса — це дисципліна і працелюбність, тому що я все одно вірю, що для досягнення результату треба працювати. Третє — це, напевне, здатність вчитися, не навчатися, а, власне, вчитися. Наступна — це моя важлива функція, з мене навіть жартували, говорили — Микольська «коннектінг піпл», як Nokia. Тобто мені вдається знайомити різних людей, але правильно знайомити. І ця здатність поєднувати людей — ще одна важлива функція, яка мені дала можливість досягти успіху. Ну і, звичайно, я вважаю, що репутацію не купиш за гроші. І мої знання та моя репутація — одні з найцінніших активів, які в мене є наразі. І попри те, що мою репутацію я напрацьовувала дуже довго, її можна за секунду якимось маленьким елементом зруйнувати. Тому репутація — це, знов-таки, те, над чим я працювала і працюю, те, що допомогло мені бути там, де я є зараз.