З українським театральним продюсером і режисером Славою Жилою ми зустрічаємось о 10 ранку в театрі «Актор». Слава приїжджає, вже відпрацювавши ранковий ефір на радіо. За чашкою кави з театрального буфету говоримо про незвичайну студію Слави Жили, завдання якої позбутися страху публічних виступів, про благодійність, спорт і вічну молодість.
Слава, сьогодні поговоримо не про театр, а про студію «Надзавдання». Чому ви вирішили запустити цей проєкт?
Мені здається, що такий запит витав у повітрі. Спочатку це була дитяча студія, але якщо запросити дитину читати віршики, і при цьому вона живе у плюс-мінус нормальній сім’ї, де немає домашнього насильства, то вона вийде і розповість абсолютно спокійно якусь історію і буде відмінно комунікувати. А з дорослими складніше. Тому що діти підростають, потрапляють у період статевого дозрівання і починають накопичувати в собі цілу купу різних комплексів і затисків. І вони з цією скутістю, з закритістю продовжують жити, і часто їм це заважає. Мені здається, тому до нас і приходять — для того, щоб розкритися. Плюс до всього, ми, звісно ж, реалізовуємо мрію вийти на сцену. Тренінги, які ми даємо — все направлено на відкриття в людині того, що їй важко дається.
Вы работаете толькВи працюєте тільки акторським складом або у вас є психолог?о актёрским составом или у вас есть психолог?
У нас є дипломований психолог Анастасія Салата. Вона закінчила факультет психології в Мюнхенському університеті й акторка за першою освітою. Тому ця можливість взяти людину за руку і привести її на сцену так, щоб вона там комфортно почувалася, у нас є.
Чому страшно публічно говорити?
Річ у тім, що публічні виступи — це один із найсильніших страхів людини, другий після страху смерті, і насправді це ціла наука. Я це називаю наукою, тому що великі правителі завжди користуються мистецтвом публічного виступу. Але воно відрізняється від мистецтва акторського виступу. Це важливо розуміти. І Вінстон Черчилль отримав Нобелівську премію, зокрема, за публічні виступи. Адже його Фултонська промова — блискуча. Та кожного разу, коли до мене приходять якісь великі, багаті люди і кажуть: «Ми хочемо індивідуально займатися» — доводиться їм пояснювати, що ми індивідуально не зможемо вам допомогти.
Тільки у групі, тільки групова динаміка. Тому що акторський тренаж, який 100 років тому придумали, спрямований на те, щоб у групі відкрити в собі всі ці можливості.
Хто приходить у вашу школу?
До нас приходить чомусь завжди топ-менеджмент. Власники бізнесів, депутати, фінансисти, юристи. І зараз ще пішла нова хвиля людей, пов’язаних з IT-технологіями. Як на мене, розвиток дуже крутого бізнесу — це про людей, які не виходять зі своїх офісів. Спираючись на це, їм все складніше себе якось проявляти. І тому вони йдуть до нас і отримують те, чого їм не дістає: самовираження, спілкування, звільнення емоцій. І в 99% вони від нас виходять щасливими, кажуть, що їхнє життя ніколи не буде таким, як раніше, і люблять нас, а ми любимо їх.
Чи буває так, що людина пройшла курс, але так і не змогла вийти і виступити публічно?
У нас виходять усі, хто доходить до кінця навчання. Тобто є ті, хто кидає на півдороги з якихось незалежних від них причин, а є ті, хто доводить справу до кінця. У нас обов’язково після завершення навчання вихід на сцену, і ми робимо виставу. Тому що мені здається, що недостатньо ходити і просто займатися вивченням якоїсь історії, а має бути завершений процес. І у нас це вихід на сцену у виставі.
Ви віддаєте гроші за ці спектаклі на благодійність. Хіба театру не потрібні гроші?
Звісно ж, театру потрібні гроші, але річ у тім, що «Надзавдання» — це комерційний проєкт, тому гроші, отримані за спектакль, ми вирішили віддавати на благодійність. Останнього разу половина грошей пішла в «Життєлюб», а половина на операцію дитині, якій потрібна була допомога. До цього були Одеський будинок для літніх людей, притулок для тварин, фонд «Таблеточки».
Мені здається, це дуже добре і правильно виховувати в людях таке співчуття і милосердя.
Чому ви обрали театр, а не кіно?
Класне запитання. Звали мене не раз у кіно, звали не раз продюсувати, говорили, що там більше грошей та інше. Більш того, я навіть у кіно знімаюся, коли запрошують на якісь ролі. Але мені здається, що кожен має займатися своєю якоюсь спеціальністю. Я, напевно, не з кіно і, на мою думку, не вмію цього робити, театр мені ближче. Знаєте, театр складніший, ніж кіно. Навіщо я сюди прийшов? Я прийшов увійти в історію. І завдяки театру увійти в історію набагато складніше, ніж завдяки кіно. Кіно залишилося після тебе. А в театрі треба так наслідити, щоб про тебе потім говорили. Можливо, я не йду в кіно, тому що я не Альмодовар, ось так.
У вас за плечима ще MBA, наскільки я знаю, і Аспен. Навіщо?
Є Аспен, MBA і ось нещодавно закінчив Українську школу політичних студій. Значить, усе дуже просто, у MBA — це була програма Гаріка Корогодського «Дженерейшн ЮА». Готувалися чиновники, які б прийшли і змінили нашу країну. І мені дуже сильно цього хотілося, прийти і все змінити. Хоча на даний момент це досі актуально. А Аспен — це взагалі унікальна штука, він мені дуже зайшов у плані того, що це як вища освіта. Тому що ти під час підготовки читаєш стопки книг по 500 сторінок. І ти цим всім абсолютно поглинений, це змінює твою свідомість, а потім усе це відрефлексовується у групах. І це дуже круто. Це як новий рівень життя.
У вас залишається вільний від роботи час?
Звичайно, ніч (жартую). Я прокидаюся дуже рано, і тому в мене достатньо часу ще для чогось. Нові книжки та інше. Сьогодні ось дивився вранці «Парфенон» із Парфьоновим, це було о 5 ранку. Більш того, я подивився потім «Ще не пізно» із Звягінцевим. І подумав, що у нас немає передачі, схожої на цю. Зараз усі намагаються бути, як Черняк або Дудь. Але ось цього аналога журналістики немає. Колись я вів спочатку з Ярославою Кравченко, потім зі Стасом Жирковим «Чому собаки не ходять у театр». Це була історія про театр, ми брали героїв, але все одно мені це все здавалося нудним. І я б відновив цю передачу. Думаю, знайти когось із партнерів, з телебачення з кимось поговорити. Комусь це раптом буде цікаво? Тому що не вистачає культурного продукту.
Щоб вистачало сил на все, що ви вище перерахували, треба нормально спати, займатися спортом і більш-менш здорово харчуватися. Як із цим у вас?
Нормально, я жайворонок, лягаю о 10, об 11 і прокидаюся рано-рано вранці. І намагаюся спати ще вдень. Це магія. Пам’ятаю, як тільки прийшов працювати в «Російську драму», я закривався і після обіду завжди спав 15 хвилин. Іноді буває, звісно, і довше. Власне, як у нормального холерика-невротика — все нормально, все добре. Щодо харчування мене колись проконсультувала крутий дієтолог Катя Толстікова. Я зранку їм білок, в обід вуглеводи, увечері щось легке. Але це не фанатично. Я іноді їм солодке, намагаюсь обмежувати, але іноді це наді мною бере гору. Однаково це все не врятує. Процес старіння відбувається зі зміною поколінь, і ти стаєш неактуальним. Я дивлюся на покоління своїх батьків, і воно для мене зовсім неактуальне. Я розумію, що я наступний. Я не хочу так. Я хочу бути актуальним. Я хочу бути потрібним, популярним, залученим, активним. Тому спорт і правильне харчування. Спорт у мене регулярний, це і кросфіт, і зал. Хотілося б, звісно, додати і басейн. Але коли троє дітей — це непросто, третя дитина у мене — це театр.
До речі, про дітей, вам вдається приділяти їм час?
У мене син Федір, йому 8 років, і донька Роза, їй ще немає й року. З Федором ми ходимо в театр і подорожуємо. Тут, в Україні, ми намагаємося відвідувати вистави, в основному дорослі. І він висиджує, іноді ні. Найчастіше ми дивимося разом, розуміємо, що це нудно, і йдемо зі спектаклю. Проте мені здається, що йому цікаво.
Я порадив би взагалі всім своїх дітей водити в театр саме на дорослі вистави. Це важливо.
Чому важливо?
Тому що це розвиває мозок. Ми не маємо обмежуватися смартфоном, комп’ютером і телевізором. У мене вдома немає телевізора. Просто взагалі зараз у сучасних просунутих людей його немає. Хоча смартфони замінили всі телевізори. Театр — це щось живе, що у світі коштує дуже багато грошей, а у нас є можливість практично за копійки це все відвідувати. Повірте, я буваю у багатьох європейських театрах. Це дуже високого рівня мистецтво. Розвивайте почуття смаку і почуття прекрасного! Це можливо зробити через театр, через музику, через художні галереї, через музеї.
Що б ви хотіли змінити в собі?
Гарне запитання. Складне гарне запитання. Я б хотів пригальмувати процес старіння. Нарцисизм присутній.
Як Доріан Грей?
Так, цікаве порівняння. Я не скажу, що мені б хотілося вічного життя, але все ж це так коротко! Я незчувся, як промайнули якихось 15 років, і куди воно все збігло? Я багато всього не встиг, я проспав половину вдень, розумієте? Тому мені не вистачає часу, і я не хочу, щоб воно якось коли-небудь закінчилося найближчим часом. Ну, так, ще років 100 накинути. Мені набридає багато всього монотонного й однотипного. І років 100 ще, і було б нормально.
