У рубриці «Ритм життя» ми знайомимося з новими героями та ближче дізнаємося наших старих друзів крізь призму їхніх звичок: як вони живуть, як керують власним настроєм, чи є у них свої маленькі ритуали, що вони люблять і як відпочивають.
За нашою новою героїнею, Катериною Кухар, ми полювали давно: дуже складно було вбудувати ще одну зйомку в її щільний гастрольний і знімальний графік. Катерина — балерина, прима Національного театру опери та балету, заслужена і народна артистка України, а ще — ведуча знаменитого шоу «Танці з зірками» та мама. Навіть за її послужним списком зрозуміло, чому нас так зацікавив ритм її життя — адже з боку здається, що він збігається з темпом алегро. Ось ми й дізналися, як живе і чим дихає одна з найзнаменитіших українських балерин.
Я — жайворонок і дуже люблю час уранці. Я бадьора, сповнена сил, зустрічаю новий день, який дає мені нові цілі й нові завдання. Загалом, я прокидаюся — і відразу дуже активна. Випиваю чашку свіжої кави з кардамоном та лимоном і готова звернути гори.
Я дуже люблю доглядати за квітами. Для мене це свого роду медитація: я розбираю їх, обрізаю стебла, по-різному комбіную між собою. У мене вдома цвітуть орхідеї, їх дуже багато — просто неймовірна кількість: свого часу друзі постійно дарували мені саме орхідеї, ними були заставлені всі підвіконня в домі. Взаємодія з квітами заспокоює і наповнює.
Коли йдеш зі сцени, почуваєшся вичавленим лимоном. Особливо після драматичних вистав і партій. Ти себе віддав, ти порожній. Але, до речі, останнім часом я віддаю перевагу танцювати якраз складні ролі. Я із задоволенням проживаю і приміряю на себе інші життя — Кармен, Маргарити, Джульєтти. Відчути себе такою, якою навряд чи будеш насправді, дорого обходиться.
Я завжди дуже різна. Мене навіть чоловік іноді запитує: «Ти сьогодні ким прокинулася, Попелюшкою чи Маргаритою?» Мені близькі будь-які ролі й іпостасі жіночого характеру. Я можу бути ніжною та жіночною, можу — пристрасною та темпераментною. Все залежить від настрою.
У мене є невеликі ритуали після вистави. Наприклад, випити трав’яного чаю — з м’ятою, мелісою, ромашкою, лавандою. Дуже люблю, коли чай заварює чоловік — взимку він часто додає туди імбир або навіть червоний перець чилі, лимон, мед. Приймаю гарячу ванну з сіллю й оліями: запалюю ароматні свічки, приглушує світло і розслабляюся. Ще мене дуже заспокоює водіння машини — воно допомагає відволіктися від думок про роботу й домашні справи. І я впевнена, що для дівчини, її здоров’я і краси, вкрай необхідний якісний сон. Хоча для мене останнім часом це досить рідкісне задоволення.
Люди приходять у театр за емоціями, за естетикою. І потрібно давати їм ці речі. Потрібно робити так, щоб гості на виставі відключалися від турбот і повсякденності. Хоча б ненадовго. Я думаю, чудово, коли ти можеш підживити людини емоційно. У цьому плані в артиста просто колосальні функції та відповідальність буквально за кожного глядача. І від того, наскільки якісно ти спрацювала, залежить, чи повернеться людина у театр або вирішить — ні, краще фільм на дивані гляну.
Вперше я вийшла на сцену в 16 років. Це було в Японії, я танцювала партію Машеньки у спектаклі «Лускунчик». Пам’ятаю, дуже хвилювалася, але рівно до того моменту, як зробила перші кроки на сцені. І так завжди: у будь-якому спектаклі вихід на сцену — це найважчий момент. Але коли виходиш, починаєш жити, чути музику, дихати нею, проживати танець — усі переживання відразу ж розчиняються.
Було особливо складно повертатися на сцену після декрету. Весь час здавалося, що ось — ще занадто товсті стегна, а ікри не до кінця повернулись у форму, та й ноги слабкі — загалом, постійно шукаєш у собі якісь недоліки. До того ж я — дуже самокритична людина, справжній «самогриз». Іншим людям я є адвокатом, а ось собі я найсуворіший суддя.
Я щиро вірю в те, що найграндіозніша перемога людини — це перемога над самим собою. Наприклад, мені вдалося подолати багато страху, дуже різного страху в різні моменти свого життя — і це було важливо. Я з дитинства була невпевнена в собі, я завжди соромилася себе, і мені вдалося це подолати — я пишаюся цим. Це моя особиста і найбільша перемога.
У танцювальному училищі нас виховували доволі строго. Нам говорили: «Ви завжди повинні заходити в оперний театр з опущеними очима та головою і робити реверанс кожній людині — неважливо, знаєш ти її чи ні». Зараз дітей навчають вже по-іншому, ці традиції та канони розмиваються. Вони можуть пройти повз і не привітатися з артистами — з провідною балериною, артистом балету чи дорослим педагогом.
Із самого дитинства я хворіла на свою спеціальність, я обожнювала танцювати. Бабуся завжди з придихом говорила, мовляв, бідолаха, у тебе ж зовсім дитинства не було. Але мені так не здається. Я зовсім не шкодую про те, як пройшло моє дитинство. Звісно, ми багато працювали й багато трудилися, але я не сприймала це як каторгу. З усього училища мої викладачі, легендарні танцюристи Тетяна Таякіна і Валерій Ковтун, виділяли трьох хлопців і окремо, за особистою ініціативою, з ними займалися: мене, Аліну Кожокару і Дениса Матвієнка. Це було для мене неймовірно цінно і важливо.
Коли я приходила додому з хореографічного училища, звичайно, валилася з ніг. Бабуся робила мені сольові ванни, щоб врятувати ноги, стерті у кров. Ще вона варила яйця, відділяла плівку між шкаралупою та білком і клала її на рани — вона лягала як друга шкіра і допомагала ногам гоїтися. Але попри все це, я була щасливою.
Публічність — це складно. Ти завжди ніби під збільшувальним склом, а будь-яка твоя похибка відразу ж з’являється в усіх ЗМІ. Іноді, коли хочеться просто прогулятися з дітьми набережною, а тебе раз 20 за прогулянку зупиняють за автографом або фотографією — звісно, це дошкуляє. Особливо дітям.
В нас у сім’ї є новорічна традиція. Ми з Сашком колекціонуємо іграшки, привозимо їх із різних країн, і тому наша ялинка виглядає, як географічна карта. Діти завжди із задоволенням допомагають нам її прикрашати та вгадують, звідки ми що привезли: цього Діда Мороза в купальнику з Маямі, а ці кульки з полотнами Ван Гога — з Амстердама. Ми дуже любимо цю традицію.
Балетне мистецтво — це, передусім, візуальна краса й естетика, зовнішній вигляд для балерини дуже важливий. Я уважно ставлюся до своєї шкіри, тим паче що постійний грим і яскраве світло софітів негативно впливають на шкіру обличчя, призводять до закупорювання пор і одночасно сушать шкіру. Тому я намагаюся регулярно очищати, а після — якісно зволожувати шкіру. Роблю глибоке очищення обличчя — за можливості у косметолога. Особливо люблю процедуру HydraFacial — вона дуже приємна, одночасно очищає та зволожує шкіру, її люблять голлівудські зірки. Мені її робить лікар-косметолог Ганна Шевелева, вона справжній професіонал. Дуже люблю кріомасаж, обожнюю восени робити пілінги, мені подобається карбокситерапія. Клініка краси знаходиться поруч із моїм будинком, і для мене Ганна відкриває двері навіть о 12 годині ночі, коли я приїжджаю до неї відразу після спектаклю, а о 6 ранку маю вже відлітати на тривалі гастролі в іншу країну. Вона розуміє мій складний графік, зайнятість, робить для мене винятки. Це дуже цінно.
У мене дуже багато різних домашніх ритуалів для догляду. Починаю свій ранок з умиванням кубиками льоду, для яких я спеціально заморожую, наприклад, відвар ромашки чи огірковий сік. Мій повсякденний догляд складається з очищення, тонізації, зволоження та живлення. Люблю різні маски та пілінги, застосовую сироватки на основі гіалуронової кислоти, обожнюю гідрогелеві патчі під очі. Словом, роблю все, що подобається моїй шкірі, все, що робить її молодшою, покращує колір обличчя.
Сплю найчастіше з пов’язкою на очах і користуюся мармуровим ролером, який добре розгладжує лице. Попередньо я тримаю його з собою у ванній у гарячій воді: він стає гарячим, і виходить домашня стоун-терапія.
Найкраще виховання для дітей — коли дитина бачить любов батьків і їхній приклад, як вони живуть, поводяться, як зустрічають і розв’язують проблеми. Як тато ставиться до мами, наскільки він її поважає, наскільки вона його цінує і любить. Все дуже взаємопов’язано. Мені здається, що дітей не треба виховувати, їх треба любити і показувати їм правильний приклад. Ну, іноді, звісно, журити.
Напевно, найскладніший балетний рух для мене — це турлян на середині в алясгон. Особливо коли наш педагог Ірина Якимова змушувала його робити на уроці по 32 рази, хоча зазвичай його роблять один раз. Від такої кількості у нас просто відсихали ноги та м’язи, дуже сильно накачувалося галіфе. Бувало, виходило і не виходило, іноді добре, іноді погано. Все-таки людський організм не робот. Але я намагалася, працювала, не здавалася, не давала собі попуску. Якщо артист балету вранці встає й у нього нічого не болить, значить, він помер.
Мені близький іспанський та італійський темперамент, обожнюю їхню культуру, кухню, сієсти, пристрасть і любов до життя. Я шалено люблю Париж, його привітних людей, гармонійну архітектуру, нескінченні музеї. Ми любимо їздити в США на Різдво, в Лівенворт, де катаємося на санчатах. Містечко створене на подобу баварського села в Німеччині. Все стилізоване, атмосферне, як у казці Гофмана «Лускунчик». Новорічний настрій у цьому містечку накочує, як хвиля. Ми з Сашком сюди приїжджаємо вже не перший рік і кожен раз отримуємо чимало задоволення. Мені дуже сподобалося в Мексиці, де нам вдалося не тільки відвідати піраміди Майя, але й поплавати в сеноти. Проте жити я люблю в Києві. Там добре бути гостем, а як удома я почуваюся тільки в Україні. Саме тут у мене найбільша кількість моїх місць сили — ботанічний сад, Оболонська набережна, сцена Національної опери.
Я люблю репетиції, вистави, коли ти повністю віддаєшся і розчиняєшся в публіці. Люблю аншлаги, оплески, квіти, листівки. А найскладніше в роботі — ми не можемо дозволити собі свята чи вихідні, які найчастіше не збігаються з нашими друзями. Ми не можемо повноцінно відпочивати. У нас із Сашком навіть медового місяця не було — в сенсі, такої романтичної подорожі, щоб усе було безтурботно і тільки ми удвох. Тому ми намагаємося максимально ефективно використовувати гастролі, і нам завжди вдається дізнатися щось нове. Вирвати два тижні для подорожі поза робочими поїздками — місія дуже складна. Коли виходить роздобути ці два тижні, раз на рік, ми обов’язково беремо дітей і вирушаємо до моря. Ми навіть Новий рік проводимо на сцені, кожне 31 грудня ми танцюємо спектакль «Лускунчик». Це наша улюблена новорічна традиція, ми даруємо радість іншим і натомість отримуємо від глядача ту ж емоцію.
Мій чоловік сказав би, напевно, що найбільше цінує в мені жіночність і турботу. Мені здається, що, мабуть, найбільше я ціную в собі силу духу. Не дарма мені дісталося прізвисько «генерал у спідниці» і «залізний метелик».
