У рубриці «Ритм життя» ми знайомимося з новими героями та ближче дізнаємося наших старих друзів крізь призму їхніх звичок: як вони живуть, як керують власним настроєм, чи є у них свої маленькі ритуали, чи займаються вони спортом і як доглядають за собою. В нинішньому світі прийнято оцінювати та дізнаватися людину за її професійними досягненнями — але ми подумали, що це не так важливо, як те, як людина живе, відпочиває і проводить вільний час.
Сьогодні знайомимося зі звичками та стилем життя Маші Єфросиніної — дівчини з найрізноманітнішими та численними проєктами: вона телеведуча, кураторка благодійного фонду «Твоя опора», почесний посол ООН у галузі народонаселення в Україні, авторка бренду домашнього одягу Mashsh і натхненниця серії благодійних заходів Charity weekend.
Якщо я не на відпочинку й у мене не заплановані зйомки, я прокидаюся о 7:30. Готую сніданок, збираю дітей до школи та в дитячий садок, випиваю склянку теплої води з содою. Це спеціальна сода, яка допомагає олужнювати організм і підтримує кислотно-лужний баланс. Я вірю в олужнення, мені здається, це важливо, і я знайшла місце, де можна купувати таку соду. З того часу, як я почала її приймати, відчуваю себе набагато краще.
Чоловік відвозить дітей до школи та в садочок, і починається мій улюблений час дня — ранок. Коли я залишаюся одна, випиваю чашку дуже смачної кави — з вишнею, мигдалем, нотками апельсина. Я заварюю її, нарізаю тарілку фруктів, влаштовуюся зручніше та відкриваю гаджети. Якби тільки їх можна було не відкривати… Але я себе виховала і, принаймні, не чіпаю телефон, лежачи в ліжку. Я читаю новини, пошту, потихеньку починаю відповідати на термінові повідомлення. В ідеальній картині світу перед виходом із дому я встигаю помедитувати — але вдається це, на жаль, не завжди.
Під час виходу з дому я завжди беру з собою їжу — горіхи або фрукти, — тому що кожні 3 години я повинна перекушувати. Вже багато років я живу в особливому режимі харчування, який не допускає відчуття голоду. На жаль, на модне голодування 16/8 мій організм відповідає протестом — я страшенно почуваюся, сповзаю по стіні та непритомнію. Тож, якщо ви проведете зі мною кілька днів, вам може здатися, що я весь час їм. Зовсім ні: це я просто так за собою стежу!
Всі проєкти, якими я займаюся, різноманітні та дуже калейдоскопічні. Мій тиждень обов’язково містить роботу з виробництва бренду домашнього одягу Mashsh, соціальну роботу — я співпрацюю з ООН, і разом ми продумуємо програми впливу на громадськість. Крім того, це робота над нашим фондом «Твоя опора», і зараз у нас вкрай спекотний час: через 2 тижні фестиваль «Здоровий день», а це означає, що я не маю права відключати телефон навіть на ніч. Я постійно працюю над YouTube-каналом, який нарешті теж почав викликати у мене інтерес: я дуже довго розгойдувалася і не мала до нього тієї гарячої та палкої пристрасті, з якою я звикла працювати над проєктами. І вінець цього всього — моє дивовижне відкриття, мої діти. Вся моя робота існує тільки в парадигмі, де я мама. Діти у мене приголомшливі, незвичайні, але і вони іноді бувають у ретроградному Меркурії. На мені — весь побут: лікарі, садочок, вчителі, гуртки, поїздки, басейни. І це займає левову частку мого часу.
Коли я їду на відпочинок, перші три дні мене взагалі не можна чіпати. Чим я займаюся? Намазую на себе весь накопичений запас кремів і масок, лягаю і сплю. Прокидаюся, все змиваю, знову щось наношу і назад, спати. Ну, звісно, я перебільшую, але перший час дійсно відпочиваю в абсолютно горизонтальному положенні. Мій організм повинен виспатися практично до запаморочення — так я акумулюю енергію. Ніщо так не відновлює мене, як сон. А потім починається активність. Я — кримчанка, я виросла на морі. Мені необхідно бути у воді, необхідно бути на сонці, необхідно вбирати енергію світла, просочену вітаміном D. Саме так мені добре.
Уже не перший рік я працюю над тим, щоб ставитися легше до життя. Горезвісний перфекціонізм, що вріс у кров і в кожну клітину, не повинен бути таким болючим і деструктивним. Я зрозуміла, що це ненормально, і рішуче взялася за боротьбу. Ну, припустимо, не зібрав фільм мільярдну касу або шоу не злетіло — можна встати з ліжка і жити далі. Світ не завалиться і не зупиниться. Але ці речі даються мені насилу. Хоча чорт його знає — якщо б у мене не було таких вимог до себе, могла б я ділитися сьогодні такою кількістю власних проєктів? Не знаю. Але я хочу жити легше. Я хочу не втрачати здатності щоранку з чашкою кави виходити на свій балкон і вдихати запах вулиці Городецького — навіть з усім смородом машин, що проїжджають повз, і шумом міста. Мені подобається себе в це занурювати. Хоча мені коштувало величезних сил уперше просто так вийти на балкон.
Коли я вперше приїхала до притулку для жінок, які постраждали від домашнього насильства, самовпевнено вирішила, що зараз вони вийдуть, сядуть переді мною і ми люб’язно побалакаємо. Вони побачать Машу Єфросиніну, ми зробимо фотографії, я скажу їм: «Дивіться, я тут! Про вас не забули, про вас думає ціла організація, ви під захистом». Але коли вони вийшли, я не змогла вимовити жодного слова. Єдине, чого мені хотілося — втекти. Я не розуміла, чому я там сиджу. З якого переляку вони повинні мене слухати? Що я скажу їм? Я, жінка, на яку чоловік не те що жодного разу не замахнувся — я виросла у величезній повазі, пієтеті, мене любив мій тато. І тоді, мушу зізнатися, я дуже знітилася. Що дало мені силу спілкуватися з ними та продовжувати роботу в цьому проєкті? Це точне розуміння того, що я можу їм дати. Потрібно чітко контурувати свої можливості. Чи можу я щодня приїжджати в реанімацію, де помирають діти? Ні, не можу. Чи можу я приїжджати в дитячий будинок і дивитися, як від дітей продовжують позбуватися їхні мами? Не можу. У мене розірветься серце. А якщо воно розірветься, я взагалі нікому не зможу допомогти. Тому ми займаємося комплексними рішеннями: закуповуємо обладнання, яке лікує тисячі дітей. І ми переглянули контекст моїх зустрічей із жінками, постраждалими від домашнього насилля: ми збираємося в окремому місці, не в притулку, і приходять тільки ті, хто хоче зі мною поговорити. Я відповідаю на запитання, які вони хочуть мені поставити, і ми намагаємося, взявшись за руки, якось один одного підживити. Я перестала брехати собі та, відповідно, людям. Я роблю саме те, на що здатна сьогодні.
Мені дуже подобається в собі здатність зібратися. Ця якість, найімовірніше, неприродна, враховуючи, що я артистка, творча людина і дуже темпераментна, емоційна, сприйнятлива і помислива жінка. Таким властиво після потрясіння лягти в горизонтальне положення, страждати й убиватися. Напевно, я була б такою, якби не було у мене цієї здатності зібратися, що незрозуміло звідки взялася. Я можу, звісно, полежати і поплакати. Але через 2 дні я вже в нормі, сповнена сил та ідей. Я дякую Всесвіт за те, що він наділив мене такою якістю.
В юності я дико фарбувалася. Дико, правда. Просто жахливо. Але так я себе бачила. У мене було акне, і мені здавалося, що якщо я зачорню очі вугіллям, то фокус зміститься. А якщо на віях у мене будуть грудки з маминої ленінградської туші — тим паче. І ніхто не міг переконати мене в цьому. І, мені здається, це — вміння зосереджуватися саме на тому, що потрібно і чого хочеться мені. Зрозуміло, з часом воно трансформувалося на більш розважливий підхід. Свого часу мій естетист сказав мені: «Ти розумієш, що за розумного підходу до догляду можна на десятки років відкласти необхідність операційних втручань? Розумієш, що жінка, включаючи мізки під час підбору процедур для обличчя та зовнішності, може подовжити молодість?» Я за це вхопилася. І сьогодні мене навряд чи можна підкупити якимось мастхев-кремом. Тому що я знаю, що обличчя не залежить від одного крему. Що сьогодні на моєму обличчі те, що я їм, що я п’ю, про що я думаю, як я сплю, яким повітрям дихаю і навіть те, як часто посміхаюся.
Погоджуючись на все, що пропонують, ми часто робимо комусь послугу, хочемо зробити щось на догоду, йдемо на компроміс — а отже, наступаємо собі на горло. Погоджуватися на все — значить витрачати свій час на нісенітницю, тому що ти не можеш відмовити. Коли я стала вчитися відмовляти й говорити «ні», виявила, що у мене звільняється колосальна кількість часу на корисну діяльність. Сьогодні я роблю тільки те, що приносить мені задоволення, беруся за ті проєкти, які мені подобаються. Тому вміння відмовлятися від зайвого — це єдине правильне рішення, якщо ти навчився любити себе. В такому випадку ти не будеш витрачати себе безцільно.
Я — жінка в абсолюті. Я культивую в собі все, що вкладаю в поняття «жінка», намагаючись систематично нівелювати в собі чоловіка. Я вчуся бути слабшою, я до цього дня вчуся бути сексуальнішою, я контролюю, як розмовляю. Все навколо грубіє та черствіє, і жінки не усвідомлюють, як маскулінно вони починають виглядати з боку. А мені це не подобається. Мені подобається, що жінка, особливо така, як я, при всій своїй силі та потужності може дозволити собі якісь слабкості. Тому — так, я прагну до того, щоб бути жінкою в абсолюті. Я доволі довго була мужиком.
Треба робити помилки й іноді битися головою в корч, у який тебе занесло течією життя. Якщо раніше я боялася таких ситуацій, думаючи, що це кінець усього, то зараз корчі, яри та капкани для мене — це гарна можливість переглянути маршрут. Я зупиняюся, роблю примочку на синяк, якийсь час жалію себе, а потім розумію, що все — він загоюється.
