У рубриці «Ритм життя» ми знайомимося з новими героями та ближче дізнаємося наших старих друзів крізь призму їхніх звичок: як вони живуть, як керують власним настроєм, чи є у них свої маленькі ритуали, що вони люблять і як відпочивають. Ближче познайомитися з нашою новою героїнею, Зоєю Литвин, нам хотілося давно. Зоя — одна з найбільш надихаючих і проактивних українських бізнесвумен: вона — засновниця Новопечерської школи, організації «Освіторія» та людина, яка обожнює вчитися, пізнавати нове і ділитися цим з іншими. Не так давно Зоя увійшла до рейтингу WE Empower Challenge від ООН — це список найуспішніших дівчат-підприємців у світі, діяльність яких спрямована на досягнення цілей сталого розвитку ООН. Зоя стала першою українкою, хто отримав це звання.
Самі розумієте: дізнатися, в якому ритмі живе Зоя, — це неймовірно цікаво. З цим питанням ми до неї і звернулися.
За своєю природою я сова. В ідеальному світі я спала б до 10 години, може, навіть до 11. Але такого просто не буває: вже о 7 прокидаються чоловік, син і пес, які хочуть їсти й гуляти. Так що мій день завжди починається з того, що я бажаю всім доброго ранку, йду на кухню і готую. Цікаво, що для моєї сім’ї сніданок — головна їжа дня. Я можу спокійно пропустити цей прийом їжі, і мені буде комфортно. Але син із чоловіком не обійдуться сиром чи пластівцями: вони їдять голубці, борщ, запечену курку. Для нас спільний сніданок — ритуал, заряд бадьорості на день.
Для мене важливо, щоб у моєму розкладі завжди була певна сталість. Наприклад, вівторки ми з командою завжди приділяємо плануванню, нетворкінгу, обговоренню завдань на наступний тиждень і успіхів минулого. Неділя — це у нас сімейний день. А щопонеділка я завжди працюю до 16, тому що мій син не ходить на факультативи, і ми можемо провести разом час, по черзі вибираючи, чим би зайнятися. Наприклад, недавно він попросив, щоб ми запросили в гості мою прабабусю і повечеряли разом. Зрозуміло, бабуся запропонувала, щоб ми наліпили вареників — їй хочеться передати мені всю свою мудрість, зокрема кулінарну.
Щочетверга у мене побачення з чоловіком. Якщо ми обидва в Києві, всі плани ставляться на паузу і ввечері ми вирушаємо на вечерю удвох, відклавши телефони та залишивши бесіди про справи і дітей. Мені здається, це дуже важливо: вдома ви зазвичай розв’язуєте організаційні питання, а часу отримувати задоволення один від одного не залишається. Ось я і зрозуміла: щоб він був, його потрібно заздалегідь планувати.
Є така фраза: «Створюйте традиції в хороші часи, щоб вони підтримували вас у погані». Мені вона дуже подобається: я люблю і поважаю традиції. Хоча, сподіваюся, поганих часів у мене не трапиться. Взагалі, я великий оптиміст по життю — мені здається, я запрограмована на те, що все повинно бути класно. Мені складно уявити щось, через що я впала б у паніку чи ступор і не знала, що робити.
Нещодавно у мене почалося навчання за програмою PhD, і, всупереч звичаю, я не змогла поїхати на канікули з сином. І моментально помітила: у мене народжується менше ідей, я стаю менш ефективною. Тому я одразу ж запланувала ледачий вікенд: виявилося, він для мене дуже важливий. На такий відпочинок у мене немає планів, я просто прокидаюсь у зручний час і читаю, читаю, читаю — десь у спокійному тихому місці. Але я люблю і насичуватися новими враженнями, активний відпочинок мені теж необхідний. А він може бути якраз після такого, ледачого. Часом спеціально так і планую поїздки: перші кілька днів проводжу пасивно, а далі вже починаю діяльність.
Мене дуже заряджають і наповнюють поїздки в інші країни. Чим менше вони схожі на Україну, чим сильніше відрізняються наші менталітети — тим краще. Після таких подорожей завжди повертаєшся з новими ідеями. Я намагаюся обережно та якомога більше дізнаватися про інші культури, коли приїжджаю в нову країну. Найцінніше для мене — це не побачити будівлі чи пам’ятники, а зрозуміти, чим живуть люди та як традиції формують їх як націю.
В індусах мене вражає вміння бути оптимістами, цінувати все, що знаходиться навколо них, і щиро радіти. Взагалі від усього. Напевно, частково це пов’язано з їхньою релігією та впевненістю в тому, що якщо зараз ти живеш у картонній коробці під парканом — нічого, в наступному житті буде краще. А через одне ти взагалі опинишся в палаці.
Найбільше натхнення я отримую від людей і від взаємодії з ними. Вони можуть бути різними, але однаково активними та натхненними тим, що роблять. Навіть чути історії про людей, які роблять у своїй сфері якісь класні речі, — тільки це вже надихає. Але при цьому — парадоксально — я нещодавно усвідомила, що майже не проводжу часу наодинці з собою. І, виявляється, мені це необхідно. Тому зараз я намагаюся давати собі такі моменти і вже запланувала невелику подорож зовсім сама.
Щасливої мене робить баланс. У моменти саморефлексії я навіть малювала піраміду, в якій розписувала, що для мене означає щастя в різних сферах життя. Виявилося, це означає бути здоровою, займатися тим, що мені подобається, створювати цінності, можливість подорожувати і перебувати в оточенні тих людей, які теж щасливі, цікаві та створюють цінності.
Думаю, мені потрібно поліпшити навички тайм-менеджменту: я від ентузіазму набираю більше завдань, ніж фізично встигаю зробити. Але в житті так багато всього цікавого, так хочеться встигнути ще більше — і одну зустріч, і іншу, і розмову по скайпу з якоюсь дивовижно цікавою людиною, і мітинг із командою, і брейншторм, і на виставку сходити, і в кіно. Було б усе-таки так чудово, якби доба складалася з 36 годин.
Важлива для мене зона розвитку — навчитися говорити «ні». Я ненавиджу ображати людей. І навіть якщо людина мені не подобається і я розумію, що вона не в моїй системі координат, — я все одно не хочу її зачепити. Але мені хочеться навчитися відмовлятися від речей, які не потрібні мені або не важливі для мене.
Я пишаюся тим, що мені вдалося створити Новопечерську школу, яка своїм прикладом запустила Національну реформу освіти. А це значить, що краще стане не тільки 600 учням нашої школи, але й усім українцям. Пишаюся програмою «Перша професія», яка допомагає дітям з інтернатів знайти себе та не боятися безробіття. Пишаюся тим, які команди мені вдається створювати, тим, як вони працюють і вірять у свою справу. Й особливо пишаюся тим, що при всій кількості проєктів мені вдається зберігати баланс і знаходити час на себе, на сім’ю, на друзів і саморозвиток.
