Анастасія Цибуляк,
екоактивістка, засновниця компанії Glossary Organic Products та екофонду Glossary Foundation
Вусоногий рачок Balanus perforatus, мідія Mytilus galloprovincialis, кілевий хробак Pomatoceros triqueter, двостулковий молюск Lima lima, морський равлик Jujubinus striatus – ви ніколи не запам’ятаєте їхні імена, але ці істоти зникають.
Вони будують свій зовнішній скелет з мінерального карбонату кальцію, тому їх ще називають вапнотворцями. Є також вапнотворці-водорості. Разом вони фантастично різноманітні, і ви їх знаєте як корали, дрімучі чудернацькі ліси, химерні підводні міста, зведення яких все стрімкіше сходить нанівець.
Як пов’язані коралові рифи і люди? Більше, ніж нам хотілося б, і цей ланцюжок між життям умовного Вови чи Тані та Lima lima набагато коротший, ніж здається.
Кислий океан, чи шосте пришестя
Вапноторці вмирають. Чим більше викидів CO2, тим кисліший океан. Він укриває 70% поверхні Землі (та й самі люди, не забувайте, на 60% складаються з води), і скрізь, де вода й повітря входять у контакт, є обмін. Гази з атмосфери поглинаються океаном, а гази, розчинені в океані, виділяються в атмосферу. І одна річ, коли ці два процеси врівноважені, інша – коли людство закачує в океан щорічно мільярди тонн вуглецю, тоді про жодну рівновагу не йдеться. За сценарієм викидів, відомим як «бізнес понад усе», pH поверхневих вод океанів на середину цього століття знизиться до 8,0, а наприкінці його становитиме 7,8. На той час океани будуть на 150% кислішими, ніж на початку промислової революції.
Але для нашого покоління ще вистачить кольорових рибок, які блукають у рифах морей Єгипту, ОАЕ чи Австралії, чи не так? Тож можна видихнути? Чи все-таки зупинитися й задуматися?
П’ять вимирань на планеті вже було, і їх завжди супроводжували зміни хімічного складу океану (він завжди знав про все першим), недаремно його називають близнюком глобального потепління. Так, із сумнозвісним потеплінням планета стикається не вперше (здивовані?), хоча тоді воно було не наслідком антропоцену. Тепер же «дякуємо» саме людям. І дивимося у свою… тарілку. А там екзотична гостя – устриця, декорована лимоном, своєю мушлею сигналізує, що з нею не все гаразд. Її вапняна мушля не завжди міцна й не завжди належного кольору. Хоча, щоб зрозуміти це, треба бути не гурманом, а вченим. До того ж устриці не такі вже й примхливі, чи як кажуть вчені, толерантні до змін середовища, інакше вимерли б як ті вапнотворці, з яких я почала свою оповідь.
Коралові рифи – вапнові органічні сполуки, утворені поліпами і водоростями, які можуть вилучати вапно з морської води, але дається їм це все складніше, бо кисла вода просто розчиняє карбонат кальцію. 20% коралових рифів у світі, за оцінками ООН, вже зникли назавжди, інші – під загрозою зникнення.
На коралові рифи припадає лише 0,1% від площі океанів, але водночас вони є однією з найважливіших екосистем у світі. Вони водночас і хижаки, і ферма, на якій «пасеться» біля 25% всієї океанської фауни – від морських зірок до акул.
Припускаю, що ви можете запитати: з окисленням все ясно, але що мені, людині, з того, що якийсь молюск не зможе побудувати мушлю чи зникне якийсь рачок, якого я ніколи не бачив, або морська зірка не дорахується кількох ніжок?
У епоху споживання, коли цінність для більшості має спожите, для меншої частини – побачене і для цілком незначної частини людства цінність представляє все живе за фактом свого існування, ясно, що мушлі та ніжки великого значення не мають, хоча насправді вони сигналять про катастрофу. Океан дає знати, що час міняти звичний стан речей або готуватися до настрашнішого.
Пристебніться – шосте вимирання вже почалось
Підкислення змінює склад мікробних спільнот, і доступність основних поживних речовин, як-от залізо та азот. Із тих самих причин воно змінює кількість світла, що проходить крізь воду, і з різних причин – спосіб поширення звуку (загалом вважають, що підкислення зробить морські шуми голоснішими). Кількість токсичних водоростей зростатиме (так, гігантські сірководні бульбашки на поверхні океанів у фільмах майбутнього – логічна реальність). Окислення вплине на фотосинтез, і деякі звичні нам сполуки стануть отруйними. Продовжувати чи досить?
Це максимально проста картинка майбутнього без наукових деталей, але така, щоб дати вам можливість зрозуміти, що ці зміни вже почалися, почалися ще до того, як вчені знайшли перших молюсків у Тірренському морі, мушлі яких були зношені майже до прозорості.
І поки туристи в масках сновигають вздовж рифів, що вмирають, сприймаючи корали як сувеніри на поличку, вчені та екоактивісти б’ють на сполох.
Соф’я Садогурська, морський біолог, експертка кліматичного відділу ГО «Екодія» зазначає:
Коралові рифи – абсолютно унікальні екосистеми, які створюють середовище існування для сотень рідкісних видів. За багатством видів, які там мешкають, їх можна порівняти хіба що з тропічними лісами. Водночас через поєднання факторів коралові рифи зникають у багатьох регіонах світу.
За прогнозами вчених, вже за 30 років майже всі корали світу можуть опинитися під загрозою зникнення. Це є наслідком як прямого впливу людини – через неконтрольований туризм, браконьєрство та забруднення, так і негативного впливу глобального потепління й окислення океану. Ці два процеси взаємопов’язані та відбуваються через накопичення в атмосфері вуглекислого газу внаслідок спалювання вугілля та нафти. Втрата коралових рифів призводить не лише до вимирання рідкісних видів, а й до соціально-економічних проблем: негативно впливає на рибальство, послаблює захист від стихійних лих, знижує потенціал екотуризму.
Саме тому коралові рифи, зокрема в Єгипті, потребують особливої охорони та створення морських заповідних акваторій, які б дозволили знизити антропогенний тиск від туризму та зменшити вразливість коралів до зміни клімату. Ключовим також є відмова від викопних видів палива й перехід на «зелену» енергетику, адже лише так можна спинити зміну клімату та зберегти коралові рифи.
Але відмовлятися від викопного палива людство не поспішає. Спалюючи вугільні та нафтові поклади, ми викидаємо в повітря вуглець, який поглинався протягом сотень мільйонів років. У цьому процесі, як пише лауреатка Пулітцерівської премії Елізабет Колберт у своїй книжці «Шосте вимирання«, «ми повертаємо геологічну історію не просто назад, а ще й із неймовірною швидкістю».
Не поспішає людство відмовлятися й від можливості пірнати і споглядати за підводним життям. На тему шкоди, яку завдає дайвінг рифам, написано статей куди більше, ніж про шкоду окислення. Напевне, тому що ця річ більш зрозуміла для більшості з нас і дайвер – на відстані «витягнутої руки», а ті всі процеси, які призвели до окислення, надто масштабні, щоб їх осягнути.
За час пандемії рифи «видихнули», але не варто забувати, що економіка багатьох невеликих островів тримається виключно на них. ООН навіть випустила кілька років тому доповідь, присвячену економічним ефектам від існування коралових рифів і мангрових лісів, які переживають не кращі часи. Вдумайтеся! Окремо взятий Великий Бар’єрний риф щорічно приносить майже мільярд доларів прибутку, а риболовля, з ним пов’язана, – 2,5 млрд щорічно. Хто відмовиться від грошей заради тремтіння в смарагдовій воді бузкового Turbinaria bifrons?!
Нас не зупинити. Будемо й далі пиляти сук, на якому сидимо, з одержимістю релігійного фанатика. І в Богах у нас ходимо ми самі.
Корали в навушниках
Знебарвлені корали, білі корали, мертві корали, корали, надруковані на 3D-принтері, корали, для оживлення яких ставлять музику – аудіозаписи звучання живих коралів, і в такий спосіб обманюють майбутніх потенційних мешканців.
Але цей незначний відсоток діяльності по відродженню коралових рифів – мізерний порівняно з масштабами окислення та іншими видами людської діяльності: знищенням лісів, гірськими розробками, тваринництвом, нераціональним землекористуванням, сільським господарством та евтрофікацією, рибальством за допомогою динаміту чи ціаніду, судноплавством (ударами гвинтами, якорами, витоком нафтопродуктів чи хімікатів), спорудженням непроникних поверхонь, які збільшують швидкість стоку, що несе розчинений осад, прибрежним будівництвом і руйнацією берегових екосистем, туризмом. Хоча останній впливає на рифи не так сильно порівняно з вищеперерахованим. Але й вищеперераховане – це далеко не все.
Я можу зрозуміти тих, хто хоче заборонити спортивну риболовлю, курсування туристичних лайнерів і дайвінг. Коли не можеш вплинути на процеси глобально, у цьому випадку зупинити руйнацію таких потрібних, зокрема, для захисту узбережь від цунамі коралових рифів, тоді хоча б точково зупиняй вплив будь-яких руйнівних факторів. Зупиняй, якщо можеш.
Ще 1998 року Інститут світових ресурсів визначив, що 58% рифів опинилися під загрозою вимирання, і на їхнє зникнення вчені відводили 30–50 років, тобто цьогоріч рифів не мало б бути. Рифи Південної та Південно-Східної Азії, Східної Африки і Карибського моря найбільш уразливі. У районах Філіппін, Індонезії, Ямайки половина рифів вже загинули.
Смерть коралів відтермінували до кінця сторіччя, у різних країнах світу намагаються вести «аудит», зокрема PADI CoralWatch (CoralWatch від PADI – програма, яка надає дайверам методику для моніторингу коралів і методи обробки даних). Але, спостерігаючи за швидкістю процесів окислення океану, точно можна сказати, що цю смерть вже ніщо, на жаль, не зупинить, а спалаху масштабної свідомості та відповідальності в людства годі очікувати.
Інструктор SSI., ведучий каналу DiveUAfilm.tv Павло Богдан, який знайомий з усіма положеннями посібника для інструкторів зі спецкурсу AWARE – Coral Reef Conservation , зазначає:
– Загроза для життя коралових рифів існує, але, на мою думку як інструктора SSI (Інтернаціональна школа дайвінгу), загроза походить не від дайверів, які проходили відповідне світовим стандартам навчання та занурюються під наглядом професійних інструкторів та дайвгідів, які з повагою ставляться до довкілля, спостерігають за ним на відстані, не порушуючи тендітну екосистему Червоного моря, де пірнають найчастіше. Відповідальні дайвери навпаки прибирають сміття та турбуються про підводний світ. Це їхнє середовище та життя. Це місце, куди вони повертаються неодноразово.
На мою думку, найбільша загроза для коралових рифів – неорганізовані туристи, які, занурюючись з маскою та трубкою, механічно й несвідомо пошкоджують корали, намагаються на згадку взяти часточку підводної краси. Також загроза іде від човнів, які не відповідають екологічним нормам і стандартам. Для збереження екосистеми Червоного моря треба більш ретельно контролювати відпочивальників і стан човнів, які виконують пересування акваторією.
Професійні дайвери завжди відповідальні та завжди турбуються про екосистему. Занурюючись у будь-якій водоймі, ми завжди по можливості підіймаємо на поверхню залишки життєдіяльності людей (і це ми робимо не тільки в Червоному морі). Ми постійно проводимо акції зі збору сміття та збереження будь-яких водойм світу!
Тож дайвери (хай і не всі, але поняття «всі», на жаль, ще не стало річчю звичною, коли йдеться про захист довкілля та екологію) намагаються протистояти вмиранню коралових рифів, які вбиває, зокрема, ще й індустрія краси.
Гламур проти коралів
Впевнена, навряд чи ви замислювалися, що навіть гламур веде війну проти коралів. Як? Дрібні блискітки, що є у складі декоративної косметики, ніколи не розкладуться, і саме вони – найперша загроза для поліпів із їхніми маленькими ротиками, які ковтають ці блискітки з водою світового океану. Якщо ж ви відповідальні, то читатимете склад косметики й уникатимете таких інгредієнтів: Polyethylene Terephthalate, Polyethylene (PE), Polypropylene (PP), Polymethyl methacrylate (PMMA), Nylon (PA), Polyurethane і Acrylates Copolymer.
Мені імпонує підхід латвійської компанії MADARA Cosmetics, яка ще з 2006-го практикує відповідальне виробництво й використовує упаковку, яка повністю переробляється, а весь склад їхньої косметики – цілком органічний. Але не заради реклами згадую їх зараз тут, а тому що вони почали дбати про світовий океан ще тоді, коли це не було мейнстрімом, ба більше, будучи не азійською компанією (саме в Азії 80% забрудненого світового океану), а європейською.
