Емоційні гойдалки, «життя на паузі», стрес, зміна цінностей та пріоритетів — усе це знайоме кожному з нас. З початку повномасштабної війни не залишилося людей чи сфер нашого життя, які б не зазнали якщо не радикальних, то хоча б точно немалих змін. 


Міла Бараєва, інфлюенсерка, власниця шоуруму українських брендів ONE:ONE та двох б’юті-барів G.bar у Львові, ділиться з Anywell пережитим досвідом під час війни. Досвідом не лише власним, а і як підприємиця. 


Де і як ви зустріли звістку про початок війни? Які були емоції та перші дії?

Я була в себе вдома у Львові, прокинулась і побачила пропущений від колишнього чоловіка, одразу все зрозуміла. Емоції — звісно, страх, але контрольований. Коли мене накриває внутрішня паніка, я починаю організовувати процеси, мені потрібно щось робити, якось розрулювати. Це хороша навичка в стресових ситуаціях.


Як ви пояснювали сину про те, що відбувається. Він знає, що в Україні війна?

Він знає настільки, на скільки можна йому зараз пояснити, але й без надто детальних розповідей. Знає, що вдома війна, там зараз небезпечно, що чоловіки та жінки боронять Україну, а нам поки потрібно посидіти в безпеці. І ще він знає пісню про червону калину (посміхається).

Сказала йому все як є, але заспокоїла, що з нами все буде добре і скоро повернемося додому, в мирну Україну.

Чи змінилися з початку війни ваші плани на життя, пріоритети, цінності? 

За воєнний час я проходила різні етапи трансформації цінностей, планів, пріоритетів. Зараз, напевно, вони на етапі остаточного формування.

Що точно можу виділити вже — це час з дитиною. Я ніколи не отримувала такого шаленого задоволення від материнства, від усвідомлення себе матір‘ю, як зараз. Ми з ним познайомились ближче. Я краще дізналась, який він. Яка я з ним. Нам здається, що ми добре знаємо наших дітей, а насправді часто ми просто виконуємо функцію батьків, ніж свідомо ними є.

Наступне — це інвестування в себе. Інвестування часу, фінансових ресурсів, зусиль. Я зрозуміла, що в мене може зникнути все. І ким тоді я залишусь? Який матиму соціальний капітал? Перспективи? Ось що важливо.


Ви відкрили другий б’юті-бар G.bar у Львові за п’ять днів до війни.  На 37-й день війни він знову запрацював. Як ви прийняли це рішення? 

Ми анонсували відкриття першого G.bar ще 6 березня! Це 11-й день війни. Тоді я відхопила порцію хейту в Instagram, адже була одна з перших, хто прийняв таке рішення. І, напевно, перша зробила це публічно. Були дуже агресивні коментарі в стилі «не на часі». 

Буквально через день-два в Інтернеті почали активно писати про важливість працювати бізнесам. Абсолютно всі — від Міністерства економіки до Арестовича. Фінансові експерти пояснили важливість функціонування економіки країни у воєнний час. Хейт зник в момент. Мені просто цікаво, ті, хто відмічав мене на подібних сторіз, вже зробили собі манікюр в салоні чи ще тримаються?

Другий G.bar не планували відкривати, бо зараз є велика нестача майстрів. Але з нас почали брати плату за оренду, тому відкрились. До речі, шукаємо майстрів у Львові!

Команда підтримала вас? Багато компаній не виплачувало кошти співробітникам, чи вдалося зберегти всім зарплатню, робочі місця? 

Ми такі рішення, звісно, приймали з командою разом. Адже в бізнесі вони — люди на «передовій». Вони всі хотіли працювати, хто не хотів, тих не змушували. Б‘юті-майстри працюють за %, тому ті, хто працював, отримували зарплатню як і завжди. Бек-офіс спочатку працював на 50% ставки, а пізніше на 85%. Хто може працювати дистанційно, знаходячись за кордоном, продовжує отримувати 50%. Але це все вже після початку війни, за лютий всі отримали 100% того, що заробили.


На скільки робота зараз повноцінна у порівнянні з довоєнним часом? 

Зараз попит у нас перевищує пропозицію, наприклад, запис на манікюр чекають від одного до трьох тижнів. В нас всього 10 майстрів, з яких двоє виїхати за кордон. А нам для повноцінного функціонування потрібно ще мінімум п’ять.

Аналогічна ситуація зі стрижками та колористикою. Коли ми знаходимо майстрів і вони стають в графік, то одразу отримують від нас 80-100% завантаженості клієнтами.


Які послуги у воєнний час найпопулярніші? 

Уявляєте, все як і завжди, як у довоєнний час. Популярні манікюр, педикюр, колористика, стрижки, моделювання та фарбування брів, доглядові ритуали для волосся.

Львів — відносно спокійне місце, наскільки це можливо в країні, де йде війна. Але яких правил безпеки зараз дотримуються в G.bar, що клієнти та персонал роблять під час повітряних тривог? 

Ми не можемо нікого змушувати йти в укриття, також нікого не можемо змушувати продовжувати працювати. Під час повітряної тривоги кожен сам має право приймати рішення, йти йому в укриття чи ні, як майстер, так і клієнт. Але, звичайно, пропонуємо таку опцію.


Окрім бізнесу у вашому житті важливе місце займають соцмережі. Чи є зараз самоцензура з приводу контенту, який ви публікуєте під час війни? Що, на вашу думку, не можна постити?

Знаєте, зараз взагалі у багатьох є відчуття, що робити будь-що, окрім як сидіти й страждати — недоречно. Але коли ще жити, як не сьогодні, якщо ми зрозуміли, що «сьогодні» — це найцінніше, що у нас є?

Стан «не на часі» стосовно приємних речей в житті заганяє в депресію. Важливо додавати в життя в нових реаліях речі, що нас наповнюють, регенерують ресурс, відновлюють як емоційно, так і фізично. Ми всі зараз говоримо «треба триматись, треба бути сильними», але де беруться сили?


Ресурс завжди береться з регенерації. Важливо згадати, що відновлює саме вас (масаж, СПА, природа, смачна їжа, духовні практики, психотерапія, підставити своє) і сміливо додавати це у свій графік. 

Інстаграм-цензор — це щось дуже суб‘єктивне. Особисто я зараз можу опублікувати все, чим наповнене моє життя. Можливо, якби я пішла на якусь вечірку за кордоном, я б не постила, але я й не ходжу, не маю бажання.


Як зараз вдається знаходити час для роботи, родини, а ще й волонтерства? 

Волонтерство довший час займало майже весь мій день, та й ніч. Зараз я трансформувала його в комфортну для себе норму, зробила його частиною рутини, а не основою. Робота вся в мене зараз дистанційно, і раз на два-три тижні приїжджаю у Львів, щоб зробити те, що потрібно офлайн. Роботи зараз дійсно багато. Для бізнесу це теж дуже нові невідомі обставини, до яких потрібно пристосуватися. Особливо мій шоурум українських брендів ONE:ONE завжди потребує підсиленої уваги, коли ринок нестабільний.


Що з вашим психологічним станом з початку війни, як змінювались настрої та на яку сторону перехиляється шалька терезів?

Мене кидало добре так то вгору, то вниз. Більшість часу знаходилася внизу, бо разом із війною стався конфлікт в моїх стосунках з нареченим, який ми проживали півтора місяця. Як тільки я змогла відпустити ситуацію, мій стан підскочив по кривій, і вже кілька тижнів я почуваю себе добре.

Після початку повномасштабної війни понад 3 мільйони українців виїхало за кордон, декому немає куди повертатись. Чи були у вас думки про еміграцію з України?

Я орендувала квартиру в Кракові, куди вивезла свою маму і сина. Сама їжджу туди-сюди, приїздить няня на підстраховку, коли я у Львові. Обрала Краків, бо це комфортне місто близько до Львова, і я вільно говорю польською. Про те, щоб залишитись там жити, або ж їхати кудись далі, на цю мить планів та думок немає. Ніколи не мріяла про переїзд, навпаки хочеться якомога швидше додому.