Світлана Ройз,
дитячий і сімейний психолог


Непопулярне. Я вірю, що подяка зцілює. Що вміння бачити, розрізняти, цінувати хороше, добре, дбайливе дозволяє нам утриматися в життєвості, залишатися в близькості, протистояти тривозі і невизначеності. Подяка зміцнює прихильність.


Але… Раз п’ятий за останній тиждень я стикалася з історіями батьків: «У нашій родині є ритуал — практика подяки. Кожен день перед сном діти повинні сказати, за що вони вдячні дню, людям, життю, нам». Я питаю: «А є у дітей можливість розповісти вам про те, що було складного, сумного?». Відповіді такі: «Ні, ми фокусуємося тільки на хорошому». або:

Ми вчимося дякувати і за це. За все, і за образи, і кривдників».

Це, звісно, високий рівень зрілості — вміти подякувати за все, що відбувається. І добре, якщо ми справді, щиро так відчуваємо і робимо це не механічно.

Я нагадувала цим дійсно чудовим батькам про те, що в житті дітей є різне. І протягом дня трапляється хороше і погане, сумне і веселе. І дитина не вміє витримувати водночас амбівалентні почуття — вона або злиться, або ображається, або відчуває радість і вдячність. І якщо протягом дня відбувалося щось складне, у дитини має залишитися можливість нам про це розповісти й отримати підтримку.


Нам же важливо, щоб дитина в будь-якому віці нам розповіла про те, що її ображають, що вона потрапила в складну ситуацію, що вона побачила страшне, що в школі булінг? Вона не розповість нам, якщо впевнена, що ми перетравимо тільки позитив і подяку.

Якщо дитина розуміє (відчуває), що ми її підтримуємо і даємо відгук тільки на все хороше, добре, світле, вона почне маскувати те, що їй здається поганим, «неправильним». Це веде до напруги. Те, чого не дається місце, не зникає, воно стає «симптомом». І дитина може почати звинувачувати себе за те складне, що з нею відбувається.


Можливо, спочатку у дитини варто запитати, що відбувалося за день, що порадувало, а що, можливо, засмутило. Запитати, який би смайл вона поставила, кажучи про день — сумний, веселий, сердечко? Сказати: «У мене сьогодні був різний день, з сумного — … А з веселого — … А вдячна я за … А у тебе?» І тоді дитина зможе вимовити: «Я злякалася, образилася, програла…» Ми можемо сказати: «Ух, це дійсно так неприємно. Я б теж засмутилася, розлютилася, злякалася. Але ти впорався!».


І тільки після того, як дитина отримала право на різні почуття, реакції, стану, ми переходимо до подяки дня і людям. Тоді вона буде більш чистою і чесною. І сприйняття життя буде більш об’ємним — адже в ньому, в кожному дні воно різне. Та коли ми дозволяємо собі не маскувати, не відводити в тінь і складне теж, наш вибір фокусуватися на подяки та позитиві не призводить до депресії. І надає нам більше енергії й життя.

Anywell публікує текст з дозволу автора

Оригинал