Світлана Ройз,
дитячий і сімейний психолог
Плітки — форма пасивної вербальної агресії. У пліток є кілька завдань: об’єднатися проти когось, скинути загальну напругу внаслідок лихослів’я, знецінити когось і підтримати свою самооцінку, отримати лояльність — зробити союзником того, кому передаєш плітку, помста, дивним чином наблизитися до того, про кого пліткують. Цікаво, що плітки можуть бути і своєрідним проявом близькості, інтимності взаємин чи коли людина довіряє інформацію про когось третьому. Плітки — якась соціальна гра.
Для того, щоб стати об’єктом пліток, не має значення, подаєш ти реальний привід чи ні — досить бути видимим.
Колись років 10 тому в моєму житті був епізод, який багато чого змінив у моїх стосунках з людьми, з собою і з плітками. Мої слова (не розумію, як витлумачені, але точно не так, як я мала на увазі) передали колезі. Її це ранило. Але вона не запитала у мене, що ж відбувалося насправді. Це змінило не тільки наші з нею стосунки, але й викликало хвилю — вплинуло на стосунки з багатьма. Це навчило мене: якщо вже говориш, намагатися вибирати слова максимально однозначні, якщо мене щось зачепило, виходити в особистий контакт, писати, телефонувати безпосередньо і ПИТАТИ РОТОМ. Чи не озвучувати в зовнішньому світі те, що стосується особистих взаємин. Не вірити жодному вислову, переданому з-за спини. І самій за спиною не говорити того, чого не могла б сказати в очі. Ця ситуація зробила мене ніби етичнішою.
Коли мені розповідають плітки про мене — мені цікаво відстежувати свою реакцію на них. Якщо у мене виникає щось крім сміху, наприклад бажання комусь щось доводити, я ставлю собі запитання: чому я не відчуваю своєї стійкості в цій темі. В останньому випадку я сказала: слухай, а давай я подам у суд за наклеп, виграю його, вимагатиму шалену компенсацію і передам гроші у фонд «Свої», але при цьому, я ж зануда, я питаю: чому ця людина говорила про це саме з тобою? Ти зупинила цю розмову? І навіщо зараз передаєш це мені?
Ну і ще «перевірочні запитання» перед проявом цієї форми «пасивної вербальної агресії»: навіщо тобі це? Навіщо ти мене в це втягуєш? Чи перевірена ця інформація? Повториш це ж, якщо людина на тебе подасть у суд? Чим можна було б наповнити час, витрачений на плітки? Чи є інша форма близькості з тими, з ким ти пліткував? Як можна по-іншому наблизитися до людини, про яку пліткують? Що б ти хотів сказати чи запитати у людини насправді? Чому тобі так важливо знецінити цю людину, в чому ти хотів би бути неї не схожим, що тобі в ній незрозуміло, чим вона тебе дратує? Чи можеш ти бути з кимось разом, при цьому, не будучи «проти когось». Або… чому я готовий у це повірити?
І це дуже цікаво, що за плітками так часто міститься потреба бути в більшій близькості й навіть захоплення. А в нашій болісній реакції на них — невпевненість у тому, що ми маємо рацію, гідні й займаємо своє місце по праву.
Ми точно гідні!
І впевнена, що ми можемо бути близькими прямо, без «посередників».
Текст публікується з дозволу автора
