Світлана Ройз,
дитячий і сімейний психолог
Знаєте, які мої найчастіші слова в ці два тижні? «Будь ласка, сядьте зручніше, зробіть вдих — видих, і давайте подумаємо, що зараз допоможе вам заспокоїтися?» Звичайно, хвилювання батьків нормальне. Якраз було б гірше, якби вам було все одно.
Згадайте, коли ваша дитина справлявся з тим, про що ви хвилювалися? Скільки всього вона вміє, скільки всього вже змогла. Правда, вона сильна?
Ви ж знаєте, що для сучасних дітей дорослий — учитель — не авторитет за замовчуванням, як колись у наш час? Вони дозволяють собі сказати: «Не кричіть на мене», «Поясніть», «Ні!» Це дуже незручно. І іноді неважливо, і часто для самих дорослих вчителів небезпечно… Але діти у більшій безпеці, ніж ми в їхньому віці. Небезпеки їхнього часу інші. Їхнє дитинство інше. Ми — інші батьки. І їх точно не потрібно захищати від того, що для нас самих було травматично.
Ваша дитина впевнена, що вона завжди може вам розповісти про те, що складно, і ви її не будете лаяти, говорити «сам винен», не будете лаятися між собою з партнером, а обіймете, попросите розповісти, що сталося, запитаєте, чи потрібно вам втручатися. Розберетеся в ситуації, підтримайте і допоможете. Як дорослий.
Дитина ж знає різницю між ябедничанням і інформуванням? Ябеда піклується про себе, щоб на тлі інших виглядати пристойніше або щоб помститися, у ябеди є своя вигода. Людина, яка інформує, піклується про безпеку всіх. Вона діє з турботи.
Ваша маленька дитина знає, що самому зі школи йти не можна, зможе сказати: «Стоп, ні!» Знає, що їй можна і потрібно пити воду, ходити в туалет. Зможе сказати: «Повторіть, будь ласка, я не зрозумів».
Знає, що на перервах потрібен рух — не обов’язково бігати, але порухатися важливо.
Я вчора говорила з донькою про те, що ніхто не має права на неї кричати, ображати, торкатися без дозволу, забирати речі. І вона має право себе захищати. А ще розповідала про те, що поруч з нею завжди будуть ті, кому вона буде подобатися, хто буде її цінувати і любити. Але будуть і ті, кому вона буде нагадувати про когось, хто колись їх образив, або просто ті, хто її не зрозуміє. І це зовсім не говоритиме про неї. Це нормально. Ті, кому вона дорога, цікава, хто буде її любити — завжди є і будуть.
Ви ж розповідали дітям про свої помилки, про свої двійки, про свою неідеальність? Про смішні історії зі свого шкільного життя? Показували свої дитячі фотографії?
У вас є свій ритуал прощання — обійнятися, прикласти руки до плечей дитини, щоб вона могла спертися на вас перед виходом? Або заплітання кісок (ми доньці говоримо: ліва кіска — ніби-то мама в тебе за спиною, права — тато), або «поцілунок в долоньку», який дитина може прикладати і до щоки, і до плеча. Лист, який дитина відкриє на першій-другій перерві. Або ваше секретне рукостискання, чарівне сімейне слово, ваш погляд — усміхнений, добрий, який підтримує. Це «ін’єкція окситоцину», яка робить час без нас для дитини більш безпечним, добрим.
Напевно діти чули від вас, що ні одна оцінка не зможе визначити масштаб потенціалу, силу таланту. І вам не важливі оцінки, але важливо, щоб дитині було цікаво і безпечно. І щоб крім школи в її житті були ще інтереси і Життя.
Мені здається, все це — «хороші новини». А зі шкільною програмою дитина впорається.
Неважливо, скільки років нашим дітям — нам складно вимкнути занепокоєння про них, та й не можна — інакше ми пропустимо важливі сигнали, пропустимо ситуації, коли справді потрібна допомога. Але ми можемо занепокоєння зробити «продуктивним»,відсікаючи зайве.
Я іноді маленьких клієнтів і дорослих студентів прошу уявити, що у них є крила — метелика, бабки, ельфа, орла, ангела. І прошу уявити, що вони розкривають свої крила на повний розмах. У повну міць. І це так красиво — коли вони уявляють і розповідають про це. Не важливо, якого розміру ці крила, якого кольору, якої форми — так неймовірно прекрасно бачити, як вирівнюється спина, з’являється усмішка і голос звучить впевненіше.
Повного розмаху крил нашим дітям і нам. І нехай все допомагає звучати на повну потужність.
Текст публікується з дозволу автора
