Світлана Ройз,
дитячий і сімейний психолог

Коли дитина каже: «Я не хочу в школу (садок, гурток, на вулицю)». Ці слова звучать глобально і, дійсно, часто лякають. Але все це – дуже загальні формулювання.

Як правило, дитина намагається уникнути тільки частини цієї «глобальності». І нам важливо постаратися привчити себе загальне «не хочу» розділяти на конкретні частини, ступені.

Як правило, у цьому разі виявиться, що дитина таки хоче ходити до школи (садка тощо), І, якщо їй допомогти розібратися, вона уточнить: АЛЕ

  • я втомився;
  • мені складно прокинутися сьогодні або взагалі прокидатися вранці;
  • я зранку не можу зібратися та згадати, що потрібно робити, а батьки лають;
  • мені не подобається, не зручна форма (є школи, де шкільна форма обов’язкова);
  • мене заколисує в дорозі (втомлююся, мені страшно, мені нудно йти, я хочу йти сам, я соромлюся, що мене водить мама);
  • мені самотньо в школі (посварився чи немає друзів);
  • мене ображають, з мене сміються, я став свідком або жертвою буллінгу;
  • я втратив підручник (рюкзак…);
  • я не виконав домашнє завдання;
  • я не можу ходити в туалет в школі;
  • мені складно дається певний предмет;
  • у мене складні стосунки з конкретним викладачем;
  • я напартачив і не розумію, як виправити ситуацію;
  • мені страшно не впоратися, отримати погану оцінку;
  • я закоханий/а (у дівчину-хлопця, у якого інший режим навчання);
  • я погано себе почуваю (захворів, відчуваю тривогу, боюся захворіти);
  • мені нудно (я швидше справляюся із задачами, відчуваю, що витрачаю час);
  • я не розумію того, що пояснюють вчителі;
  • я багато пропустив, не можу швидко наздогнати;
  • я погано бачу, погано чую;
  • я соромлюся (брекетів тощо);
  • я хочу їсти (не можу їсти те, що є в школі);
  • я став свідком обману, правду сказати не можу – боюся зрадити однокласників, брехати вчителю теж не можу;
  • коли я в школі, з батьками може статися щось непередбачуване;
  • мені не вистачає часу на хобі.

Уявіть, кожний із цих пунктів у моїй практиці був причиною слів «Я не хочу в школу» у різних дітей. І всі ці пункти для них серйозні.

Я прошу дитину переформулювати так: «Я хочу в школу, АЛЕ…», «Мені буде спокійніше, легше, коли…».

І вирішити питання з одним-двома пунктами набагато легше, ніж із глобальним «Я не хочу в школу».

Але для того, щоб дитина будь-якого віку змогла разом із нами міркувати про все це і довірити те, що їй складно, важливо, щоб ми привчили себе слухати, не перебиваючи, не оцінюючи, серйозно ставлячись до її слів і щиро бажаючи розібратися і допомогти. Ну й у нас точно вийде.

(Сьогодні ввечері кілька разів розбиралися з такими «не хочу в школу», вирішила вже написати загальне.)

Всього найкращого!