Світлана Ройз,
дитячий та сімейний психолог
Що ми робимо, коли не праві або коли нам говорять про те, що наша поведінка є некоректною? Як ми визнаємо помилку, беремо відповідальність, перепрошуємо, виходимо із ситуації? Люди помиляються. Це нормально. Через втому, кількість завдань, випадково, через неуважність, недалекість, безвідповідальність, непрофесіоналізм, напруженість та перфекціонізм, просто від незнання того, що важливо, і ще через безліч факторів. Іноді не так страшна й важлива сама помилка – як реакція на неї. Внутрішня та зовнішня (я зараз говорю не про помилки, від яких залежать життя й безпека інших).
І мені здавалося, що ця тема для дорослих вже не так актуальна. За кожною помилкою є можливість переходу на інший рівень (професійний і відносин) – якщо ми її бачимо, визнаємо саму помилку та почуття тих, хто від неї міг постраждати (навіть коли нам здається, що це дрібниця і зовсім не заслуговує на нашу дорогоцінну увагу), шукаємо шляхи виходу, компенсуємо збитки. Якщо за помилкою є стосунки – важливо, і як ми реагуємо не тільки на ситуацію, а й на тих, хто нам вказав на помилку, що ми робимо зі своїми власними емоціями. І наша реакція залежить від нашого ресурсу, уміння витримувати напруженість, здатності до емпатії, самооцінки, загальної зрілості. І від того, чи є важливою для нас людина.
Адже спірна ситуація може надовго залишати відчуття відкритого гострого процесу або «закритися» і дати відчуття завершеності та задоволення, і зміцнити партнерство. На цьому тижні в мене було чотири ситуації. Дві пов’язані зі мною: помилки людей (не зі злого наміру) були серйозними й мені неприємними. Дві ситуації, за розвитком яких я спостерігала, не стосувалися мене.
Наша можлива зовнішня реакція, коли нам говорять про те, що ми помиляємося:
1. Захищатися – виправдовуватися – нападати.
2. Ігнорувати.
3. Провалитися у почуття провини.
4. Вибачитися для форми, щоб відстали.
5. Вибачитися, визнати помилку, пояснити ситуацію, компенсувати, запропонувати варіант, як можна виправити ситуацію.
Якщо для нас людина важлива – то, як ми виходимо із ситуації, може відкривати новий, більш глибокий рівень стосунків.
У цьому випадку я сказала людині про помилку. Людина відповіла: «О, як це неприємно! Вибачте. Ми упустили. Прямо зараз виправимо». І я вдячна цій людині та всім, хто був пов’язаний із виправленням. Я точно продовжуватиму партнерство із цими людьми. Тому що до мене поставилися по-партнерськи.
У другому випадку я виконувала роботу в новій співпраці. На кожному з етапів людина, яка мене залучила до співпраці, не виконувала обіцяного (і я озвучувала, що це для мене неприйнятно в партнерстві, але мені важливо було виконати мої зобов’язання) і на останньому етапі ненавмисно, але сильно підвела. Я написала, що розумію, що це ненавмисно, але ситуація зараз дуже некоректна стосовно мене. Людина повідомлення прочитала. І так само, як і в раніше, коли я говорила про неприйнятність такого ставлення, ніяк не відреагувала, проігнорувала. І я розумію, що в цьому разі стосунки зі мною, мої почуття, можливість виправлення ситуації, ну й партнерство не важливі.
У ситуації, за якою я спостерігала, людина стала жертвою ненавмисної помилки. Вона емоційно звинуватила того, кого вважала винним. Той почав виправдовуватися. І ситуація дуже загострилася. І залучила багатьох учасників. Якби інша людина просто сказала: «Слухай, так неприємно, що тобі довелося це пережити. Я б взагалі вибухнув від злості. Я точно не можу відповідати за вчинок іншого, мене там не було. Але, якщо я можу щось для тебе зробити – я зроблю, і давай подумаємо, що зробити, щоб такого більше взагалі ніколи не повторилося» – конфлікт би перевів стосунки на інший рівень.
У четвертій ситуації той, кому сказали про помилку, вибачився, але так: «Ну ладно, вибач». І в людини, яка почувалася жертвою, залишилося відчуття, що від неї намагаються відскіпатися, а той, хто зробив помилку, продовжував: «Ну я ж вибачився».
Такі «незакриті», нескомпенсовані ситуації створюють «воронку». Все незавершене шукатиме виходу й компенсації. Але вже в непродуктивний спосіб, причому в обох сторін конфлікту. Обидві сторони відчуватимуть себе жертвами. А будь-яке ігнорування та уникання в довгостроковій перспективі перетворюються в проблему, у «симптом».
Я синові й дочці розповідала про ці «кейси» і просила їх: «накосячив», невипадково або випадково, будь ласка, визнай, вибачся або поясни, чому так зробив та як ситуація виглядає з боку, визнай, що людина може почуватися некомфортно. Запитай, як можеш виправити ситуацію або компенсувати збитки. Іноді достатньо щирого «Прости, я був не правий!» Якщо не винен – не бери злість і звинувачення людини на себе, але підтримай, визнай її почуття та поясни, не виправдовуючись, що це не твоя відповідальність. Я думаю, що в усі часи стосунки – цінність.
І я дуже сподіваюся, що й вони, і ми житимемо у світі, де люди важливі один для одного й вміють брати відповідальність, дякувати і просити вибачення. Адже це не лише ввічливість. Це зрілість.
Текст публікується з дозволу автора
