Великдень — одне з найважливіших та найдавніших свят, яке відзначає християнський світ. Як він з’явився, звідки прийшов та як на території України його святкували наші предки? Чому для нас так важливо зустрічати Великдень із родиною та ділити з ними святкові пасхи? Про це ми розпитали Наталію Кривду, доктора філософських наук і професорку університету Шевченка.


Початок святкування Великодня і зв’язок із язичницькими традиціями


Офіційна церква та офіційна богословська наука стверджують, що на теренах сучасної України святкування Великодня починається практично зразу з прийняттям християнства, наприкінці першого – початку другого тисячоліть. Проте важливо розуміти, що християнство, яке розвивається на територіях південно-західних і східних слов’ян — сьогоднішніх українців, болгар, македонців — дуже насичене дохристиянськими віруваннями, символами, ритуальними діями. Зараз ми припускаємо, що повільне розповсюдження християнства на території Київської Русі після хрещення було пов’язане з міцною міфологічною традицією давніх слов’ян і їх глибинною вірою у сили природи. У традиціях святкування Великодня точно можна реконструювати три культи, які ми бачимо дуже виразно.


В першу чергу це культ роду, який пов’язаний із шаною наших померлих родичів. Пресловуті українські гробки, “батьківські суботи” — це відлуння колишніх поминальних культів, дуже древніх, дуже глибоких. Другий елемент, присутній у святкуванні — культ весняного сонця, початку землеробського циклу, культ родючості та запліднення землі, культ, пов’язаний з проханням про вдалий союз неба і землі. І вже третій шар та символічне поле — це християнство і його традиції

В різних енциклопедіях — приміром, у католицькій — говориться про те, що Великдень, як і Різдво, має солярний характер. Всі аграрні культури відліковують час в циклічному форматі, який пов’язаний із землеробським циклом —  відповідно, із сонцем. І обов’язково у землеробських міфологіях є міф про вмираюче та воскресаюче божество. Згадайте міф про смерть і воскресіння Осіріса або міф про Персефону і Аіда – це все міфологічне, образне втілення землеробського циклу. Християнство прекрасно використало звичку людей сприймати час циклічно та святкувати народження землеробського дива на початку весни. 


Скільки та як тривали великодні свята 


За церковним календарем великодні святкування тривають ще 40 діб після самого свята. І всі 40 днів ми можемо вітати одне одного словами “Христос воскрес”. Великій піст перед Великоднем і особливо останній тиждень, що передує святу – час для роздумів і підготовки себе до прийняття чуда, час самообмежень і рефлексій, як би ми сказали сьогодні, період релігійного або філософського самозаглиблення і сомоусвідомлення. Ми маємо тримати найсуворіший піст з вербної неділі до великоднього сніданку та проводити час у роздумах про те, що відбулося, про страждання та жертви Христа. 

Митрополит Іван Огієнко у відомій книзі «Дохристиянські вірування українського народу» говорить про те, що слов’яни традиційно святкували п’ятницю, а не неділю, і шанували її постом. Відбувалась молитва до 12 п’ятниць, яка записувалась і носилась на тілі, як талісман. Це — дохристиянська традиція, яка, втім, була настільки сильною, що кілька Церковних соборів ще у 16-17 столітті були вимушені суворо заборонити звичку святкувати п’ятницю, а не неділю.  


Найважливіші дні перед Великоднем — це страсна середа, день, коли Іуда зрадив Христа. В цей день навіть у церквах на служіннях вимикають світло та гасять свічки, і служба і частина літургії  проходить у темряві. У четвер відбулась Тайна Вечеря, а чистим цей день називають, оскільки перед вечерею Ісус омив ноги своїм учням. Ця традиція досі зберігається в богослужінні — згадайте, як у 2017 папа Франциск році омив ноги 12 в’язням у місті Пальяно. За звичаями в українських родинах у четвер все миють, перуть, обов’язково міняють білизну, проводять очищувальні обряди, щоб чистими прийняти цю нову благодать. Страсна п’ятниця — день, коли тримають повний піст, і заборонено робити практично все. А вже в неділю, після служби, ми їмо скоромне разом із родиною, і що багатший та різноманітніший стіл, то багатшим і щедрішим буде рік. 


Цікаво, що до сьогоднішнього дня у селах на Галичині та на Волині після Великодньої служби господарі обов’язково йдуть до худоби, маючи із собою свячену паску. Господар торкається худоби, промовляє до неї та ніби ділиться благостю зі своїмии тваринами. У деяких селах він навіть має сказати худобі “Христос воскрес!” — і хтось, хто його не бачить, має відповісти “Воістину воскрес”, так, ніби це говорить худоба. Це дуже старий і мудрий звичай, що вкладається в логіку архаічної свідомості: якщо я отримав благословення, то маю, в свою чергу, благословити свій ближній світ — свій дім, свою худобу. А ще у певних областях України, якщо хочуть, щоб дівчина цього року вийшла заміж, господар кладе їй на голову пасху одразу, як повертається додому зі служби. 

Після Великодня починаються весняні свята, актуалізується така собі сміхова культура: наступного понеділка, який називається обливним, хлопці обливають дівчат водою, і це частина залицяльного культу на передшлюбних обрядів. А дівчата відповідають у вівторок. Тиждень після Великодня обов’язково закінчується поминальним днем — це гробки, або Червона Субота. Раніше треба було не просто принести їжу до могил родичів, а навіть закопати там залишки свяченого Великоднього сніданку — шкарлупки від яєць, кісточки. Але зараз так роблять все рідше. 


Символи у святкуванні Великодня


Верба — це наш, слов’янський, замінник пальмового листя, яке, до речі, в європейських святкуваннях збереглося і досі. Ця історія почалась з того, як Христос на віслюку приїжджає в Єрусалим, і його вітають цим пальмовим листям.


Ще з символів — звичайно, сама пасха. Тут треба зробити пару кроків назад: чому Ісус раптом опиняється в Єрусалимі? Тому що він приїздить на Песах, єврейське свято, яке відмічає вихід з єгипетської неволі, перехід з рабства до свободи. А одним з ключових ритуалів святкувань є принесення в жертву ягняти — ось, власне, чому самого Христа потім також називають агнцем Божим, який приніс себе у жертву заради перемоги життя над смертю. Так от, раніше у великодніх кошиках обов’язково мав бути барашок чи ягня — а якщо його не було, випікали ягняту з тіста. Паска, кулич, які ми сьогодні їмо —  символ цього агнця, Христа, що приніс себе у жертву. А яйце у святкуванні Великодня позначає, очевидно, нове життя, новий цикл. Тут, знову ж таки, присутня і дохристиянська символіка, за якою яйце — це початок нового року. 


Символічна мова у християнстві має величезне значення. Приведу приклад таких складних символічних позначень, які складаються в цілісні тексти. У Софійському соборі на знаменитій мозаїці «Євхаристія», що трохи нижче Марії Оранти, зображений алтарний стіл, накритий червоною скатертиною. На ньому лежать ритуальні символічні предмети, які до сьогоднішнього дня використовуються у богослужінні. Там знаходяться дискос, тарілка з грецької, хрест, ніж, яким зсередини просфор виймають шматочок тіста, губка. Для людей 11, 12 і 13 століть абсолютно очевидно, що таким чином в предметах і символах розказана історія християнства. Дискос, або блюдо — це ще й ясла, де народився Ісус Христос. Хрест — це не тільки те, чим священик освячує хліб і вино, але й той хрест, де Ісус був розіп’ятий. Ніж — це символічне позначення спису, яким римський воїн потім проштрикне печінку Христа, розп’ятого на хресті, аби полегшити його страждання, а губка —  не тільки для того, щоб священик зібрав крихти, а і символ того, як інший воїн піднісе губку до рота Ісуса. 


Традиції, пов’язані із їжею та її споживанням 


Традиції, пов’язані із гастрономією в святкуванні Великодня настільки сильні, бо їжа традиційно розглядається як найдавніша форма жертви. Ми поїдаємо священну ритуальну їжу, ми приносимо її в жертву в обмін на блага. Це символ коловороту життя, який виглядає так: ви берете зерно, саджаєте в землю, де зерно лускає і вмирає. Проте воно народжує росточок, новий паросток, який зріє, виростає аж поки ви не приходите з серпом і не “вбиваєте” колос, проте й даєте йому нове життя: частину зерна з’їдаємо, а частину — саджаємо наступного року. Для давньої людини це не просто метафора чи алегорія, це наочна демонстрація коловорота життя і смерті. Раніше міфологічні культури сприймали життя і смерть як частину великого переселення душ, і лише з появою великих релігій індивідуальна смерть стає трагедією — і от саме тому жертва Христа така велика. 


Отже, через їжу ми приносимо символічну жертву, ми поїдаємо її заради нового початку —  ми “вбиваємо” їжу, аби народити нове життя. Їжа має велике сакральне значення. Більше того, приготування страв — це космогонічний процес, «приготування» та народження космосу. Кухар —  деміург, який створює світ, адже дуже часто у давніх міфологіях боги саме випікають наш світ, а границя між варварством і цивілізацією полягає якраз у вмінні термічно обробляти їжу.

А ще — чому на Великдень так важливі спільні трапезування, сімейні посиденьки? Чому Великодній сніданок обов’язково має бути з родиною, ви маєте запрошувати батьків, сестер, братів? Спільне трапезування — це перша форма соціалізації, перший крок у формуванні колективу.


Ми створюємо себе як спільноту: разом їмо, разом говоримо, разом “вбиваємо” ритуальну їжу. Згадайте, як у Чистий Четвер Христос об’єднує своїх апостолів — вони їдять разом. Він преломляє хліб, дає їм шматочки і каже: “Це — тіло моє”. Це дуже архаїчна та давня історія про те, що коли ми разом їмо чи п’ємо, стаємо частиною спільноти. 

Цікаво, що навіть коли ми витримуємо піст — це зовсім не про відмову від їжі. Це в першу чергу про самообмеження. Це серйозна психосоматична практика, яка у певному вигляді присутня у більшості релігій світу. Коли людина вчиться керувати собою, тілом, духом, вчинками, думками, саме думки — це найважче. Завдяки посту ми на прикладі фізичного, тілесного обмеження наочно розуміємо, що робити зі свідомістю і духом. Як ми обмежуємо вживання певних страв, так ми обмежуємо погані думки та справи, чистимо свідомість і вчимось любити ближнього свого.