Ольга Спектор. Як я полюбила собак і вирішила їх захищати

- 14 Лютого

«Моє глибоке переконання: люди створені для світу і для тварин, а не навпаки», — говорить юрист Ольга Спектор, яка 9 років тому заснувала фонд Happy Paw. Він представляє інтереси тварин і підтримує притулки, гуманні ініціативи та сам запускає проекти, спрямовані на те, щоб навчити людей ставитися до тварин, як до друзів, захищати їх і підтримувати.

До Дня всіх закоханих, 14 лютого, ми зустрілися з Ольгою та поговорили про те, за що вона так любить тварин, чого вони вчать людей, як і навіщо їх захищати та куди це все веде.

 

Я завжди любила собак. Це якість, що визначає мене як людину. В дитинстві у мене вдома були тварини, і я дуже вдячна батьком за можливість жити та рости поряд із ними. Тепер вже мої діти народилися в сім’ї з собаками, і вони вважають, що тварини повинні жити поруч із людьми і що це класно. Для них вони друзі, про яких треба дбати.

За своєю природою люди — егоїсти. Це абсолютно природно, але з цим потрібно вчитися працювати. Я думаю, саме наявність вдома тварин розвиває в людині розуміння того, що ти не один у цьому Всесвіті, що потрібно щось робити для інших, що є ті, заради кого в чомусь потрібно себе обмежувати. Ось, наприклад, я люблю чистоту, але змушена постійно миритися з тим, що дім у шерсті від собак. Або я хочу нову помаду, але у мене захворіла собака, і я повинна купити їй ліків. Все це разом я називаю милосердям і вважаю, що від народження людині ця якість не притаманна — в ідеалі потрібно, щоб її цьому вчили.

У мене зараз 4 собаки — як далі буде, не знаю. Поки тримаюся! (Сміється.) Двоє — великі, вже достатньо дорослі собаки — це хаскі та метис лабрадора з незрозуміло ким. Ось цей метис — єдиний, кого я купила, інших рятувала — так чи інакше. Ще у мене є собака середнього розміру, дворняжка, і маленька Білка, яку я взяла з притулку, коли розлучилася з чоловіком.

В Україні благодійна сфера, звісно, інтенсивно розвивається, але все-таки культура поки доволі низька. Зоосфера — взагалі специфічна історія, і багато років у ній не існувало таких суб’єктів, як благодійні фонди. Я б не сказала, що в зооблагодійності існує конкуренція, є, скоріше, пережитки старої системи, боротьба за конкретні пожертвування, тому що це живі гроші. Але конкурента фонду Happy Paw у сфері зоозахисту я не бачу. В інших організаціях немає такої прозорості щодо пожертвувань, а у нас практично не трапляється проколів у цій сфері. Чому фонд однозначно прозорий? Тому що немає сенсу красти у самої себе.

Наша історія починалася з допомоги тваринам — годівля, прилаштування та лікування. Це те, що було на поверхні, і те, на що тоді в Україні був попит. Це досі велика частина роботи фонду, але зараз я ділю нашу діяльність вже на два напрями: глобальна допомога тваринам і пропаганда гуманного ставлення до них. У рамках другого ми або проводимо точкові проекти, або вирішуємо якісь глобальні проблеми. Наприклад, ми запустили читання з тваринами для дітей з інвалідністю — в Європі це дуже популярний формат. Озираючись назад, я бачу, як сильно змінився зоозахист. Тільки подумайте: спочатку ми займалися годівлею тварин, покривали базові потреби. А зараз ми вже можемо говорити про глобальне поширення ідей гуманізму.

Сьогодні фінансування фонду вже не лежить повністю на мені. З 2018 року я покриваю тільки адміністративні витрати — зарплати, приміщення, податки, канцелярія — і якісь точкові ініціативи. Годівлю тварин оплачують благодійники — і юридичні, і фізичні особи, і опікуни. В ідеалі мені б дуже хотілося, щоб адміністративну частину теж покривало суспільство, а я б жертвувала ці гроші на проекти, на які зазвичай спонсори не знаходяться.

Думаю, всі, хто працюють у благодійності довго, доволі незвичайні люди. Часом здається, що вони дуже жорсткі, але це, найімовірніше, захисна реакція на стрес. У зоосфері це пов’язано ще й із фізичними навантаженнями — мало кому сподобається довго перебувати в багнюці серед неприємних запахів.

Я часто жартую та ставлю хештег «Собаки кращі за людей». Але це стосується виключно рис характеру тварин, яких не вистачає людині, — відданості, вірності, милосердя. Стосовно до цього — так, я так вважаю. Але я дуже не люблю, коли зоозахисники починають гнобити людей, які намагаються щось робити, але роблять це неправильно. Так вмирають навіть найкращі пориви, і наступного разу людина просто пройде повз. Я часто кажу: якщо у вас проблема з твариною, і ви не можете її вирішити, у цьому потрібно чесно зізнатися. Якщо не можете ужитися з твариною — це нормально. Я проти тільки одного — жорстокості. Якщо ви не справляєтеся з твариною, не ображайте її, не викидайте, придумайте, як вирішити цю біду.

 

У зоосфері було і є, на жаль, занадто багато проблем, які здаються нерозв’язними. І людей це часто лякає. Але мені завжди хотілося зайнятися справою, яке здається непідйомною. Я люблю постійну, наполегливу працю, тому я і обрала для себе цю сферу.

Я бачу, що можна зробити, щоб проблема безпритульних тварин в Україні вирішилася — тому і створила фонд. Я вірю в нашу справу. Але діяльність Happy Paw тісно пов’язана з роботою державних органів — тому навряд чи вийде зробити це швидко. Проте деякі зміни є, і одного разу збори фонду будуть такого масштабу, що можна буде все більше перебирати на себе функції держави. І я вірю, що мета Happy Paw — через якийсь час, добившись усього, закритися.

Коли приходиш у благодійність, швидко стаєш сильнішим. Найчастіше з тобою відбувається якась шокуюча подія — наприклад, сильно травмована собака, — і вона або ламає тебе, або нарощує шкіру. Тобто людина або еволюціонує, або йде. Мені, напевно, пощастило. Мені б не хотілося піти з благодійності. Хоча кожні півроку у мене настає кризовий період, коли я приходжу до свого психолога та кажу: все, знову, не можу. А потім виходжу на новий виток і нібито починаю все заново.

Хочете бути в курсі всього?

Підпишіться на нашу розсилку, вам сподобається.
Ми обіцяємо писати зрідка і по суті