Подруга у відповідь на компліменти постійно говорить, що їй треба б схуднути ось тут і ось тут. Колега після безневинних конструктивних зауважень на нараді п’є валер’янку. Та й вам постійно хочеться догоджати партнеру, щоб виправдати свою скромну присутність у житті такої приголомшливої людини…

Оля Правдива
тілесно-орієнтований психолог, гештальт-терапевт

Усі збіги з реальними людьми випадкові, але не вигадані: типова картина синдрому самозванця. Ми поговорили про нього з Олею Правдивою, тілесно-орієнтованим психологом, гештальт-терапевтом, і з’ясували, що це, по-перше, характерно для людей, яким об’єктивно перейматися нема через що, а по-друге, коригується.


Що таке синдром самозванця

Синдром самозванця — це комплекс симптомів, думок, реакцій, які не дають присвоїти власні успіхи та досягнення. Люди відчувають, що вони не гідні того, що мають, не відповідають своїм посаді, місцю, взаєминам, оточенню, що інші кращі за них і досягли більшого. При цьому вони побоюються викриття — того, що хтось виявить їхню невідповідність.

Парадоксально, але синдром самозванця більше характерний якраз для людей обізнаних, які вміють і відповідають місцям, які займають. Вони схильні думати, що інші такі ж: професіонали, фахівці, експерти. Від цього виникає відчуття, що вони не гідні похвали: «Та що я такого зробив?» Люди самі себе знецінюють.


Про цей синдром найчастіше говорять у контексті професійних здібностей. Але він працює й у стосунках. Люди бояться знайомитися. Познайомившись і закохавшись, ідеалізують партнера та намагаються підігнати себе під цю високу планку, стати гідним. І бояться, що він зрозуміє їхню звичайність: «Він побачить, що я на ніч їм шоколадку і зовсім не фітнес-зірка, якою здаюся».


Як проявляється синдром самозванця

Синдром самозванця може діяти по-різному. З одного боку, сковувати в діях, з іншого — підстьобувати. Люди діють, щоб не відставати від інших і відповідати обставинам, у яких опинилися. Вони ідеалізують інших і тому намагаються підігнати під ідеал себе. Але це пастка ілюзій: мотивацією стає страх викриття. Людина, якій щось вдалося, списує це на везіння, обставини, інших людей, які дивом їй зустрілися: адже вона нічого особливого не зробила. Тому кожне досягнення тільки підсилює її та заводить на новий виток зачарованого кола. Тривога і страх наростають, всередині залишається відчуття власної нікчемності.


Люди з синдромом самозванця часто не люблять похвалу. Вони бояться, що їх почнуть розпитувати, проявляти інтерес до деталей, розглядатимуть. У такі моменти страх викриття загострюється, виникає почуття сорому, побоювання, що тепер усі побачать, які вони насправді: нічого собою не являють і не роблять нічого особливого. Крім того, такі люди бояться розчарувати інших, наприклад родичів і близьких.


Такі люди завжди видаються собі недосконалими, вони думають, що постійно повинні тягнутися вгору, щоб заслужити право перебувати в цьому оточенні. Це супроводжується постійним дискомфортом: людина як би змушена постійно грати. І в цьому є багато фантазій про те, якими мають бути інші. Наприклад, людина бере квиток у бізнес-клас. Вона заробила ці гроші та хоче комфорту. Але їй все одно здається, що поруч летять мільйонери та мільярдери, вона думає, що не відповідає цьому місцю, тому що у неї багато чого немає. Хоча вона вже в бізнес-класі.


Люди з синдромом самозванця дуже важко переносять невдачі та приймають їх на свій рахунок. Вони також погано сприймають критику. Для них такі зауваження не про конструктив і зворотний зв’язок, а ознака неприйняття. Тому що глибше страху викриття лежить страх неприйняття — опинитися виключеним із соціальної групи через невідповідність. Такі люди також дуже гостро сприймають свої вади. Бояться, що їх помітять, і постійно намагаються «підтягувати» себе до якихось стандартів, до ідеальної картинки, яка існує у свідомості.


Коли та як виникає синдром самозванця

Синдром самозванця родом із дитинства. У психотерапії що не копнеш, все з дитинства, якщо тільки людина не жила в повністю ізольованих умовах і тільки в дорослому віці зіткнулася з травматичною ситуацією. А це практично неможливо. Тому основи закладаються в дитинстві, а все нове тільки нашаровується на них.

Синдром самозванця складається в дитинстві з неадекватної оцінки дорослих із близького оточення дитини. Вона або зневажлива («Ой, та що ти там робиш, що ти можеш. Це якась нісенітниця»), або занадто завищена. Якщо дитина, наприклад, зробила малюнок, не варто ні знецінювати його, ні захвалювати. У першому випадку це стане внеском у невпевненість малюка, а в другому призведе до розчарувань, коли він зіткнеться зі світом більш об’єктивних (і тим паче необ’єктивних) оцінок. У таких випадках важливо дотримуватися балансу. Наприклад, сказати, що ще є над чим попрацювати, а ось кружечки йому цього разу вдалися набагато краще, ніж минулого, та й поєднання кольорів дуже цікаве. Це допоможе йому «привласнювати» свої досягнення та успіхи.

Дуже важливо не надмірно, але все ж помічати та відмічати те, що вдається добре. І це, до речі, важливо у стосунках не тільки з дітьми, але й із коханими, колегами, друзями.

 


Підтримка любов’ю ще нікого не зіпсувала.



У формуванні синдрому самозванця беруть участь і негативні установки, які людям вкладають у свідомість із дитинства. Всі ці формули на кшталт «хочеш — перехочеш», «багато хочеш, мало отримаєш», «не висовуйся» тощо. Це все про заперечення бажань, а місцями і самого існування. За ними стоять ідеї «будь, як усі», «не прагни», «не будь». Ідея, що старших треба слухати і поважати тільки тому, що вони старші, значить, що завжди є хтось розумніший і важливіший. Це позбавляє права на власну думку, знецінює її. Колись, навіть недавно — за часів Радянського Союзу — така позиція захищала, часом від смерті. Але зараз часи змінилися, і це більше не потрібно.


Як підтримати себе, якщо у тебе синдром самозванця

 

Впоратися з «самозванцем» можна, але це — процес тривалий і непростий. Ось кілька способів, як це можна зробити.


Усвідомте і прийміть

Скажіть собі: «Так, це синдром самозванця, він у мене є. Я не самозванець, це особливість мого сприйняття. Мені складно присвоїти власні успіхи». Говоріть про це з собою.

 

Пам’ятайте, що проблеми є у всіх

Здається, що люди навколо роблять усе добре і з першого разу. Але це не так. У всіх бувають злети та падіння. Ви бачите один епізод успіху, але не бачите, можливо, десяти або сотні невдач, які його оточують. До речі, в цьому один з ефектів групової терапії: людей дуже підтримує, коли вони бачать, що така ж проблема є в інших. Здоровий скептицизм теж властивий зазвичай професіоналам, а не профанам: останні зазвичай впевнені в собі. Сумніватися в собі — це нормально.



Намагайтеся не ідеалізувати людей

Соцмережі та «причесана» картинка, яку вони пропонують, живлять синдром самозванця. Вони створюють відчуття, що цього ідеалу не досягти ніколи. Важливо пам’ятати про цей ефект і що він не стосується реального стану справ.

Дуже радісно, що останнім часом стає прийнято та нормально ділитися досвідом через невдачі, провали, помилки і подолання. Часто на конференціях організатори в побажаннях для спікерів пишуть такі прохання.


Пам’ятайте, що завжди є хтось кращий — у певній сфері

Той факт, що людина досягла успіхів у фітнесі або сімейному житті, не означає, що вона хороший професіонал або друг, може бути в мирі з собою, здатна комусь допомагати чи просто приємна людина. Дія не дорівнює людині. І цей сюжет, нехай він навіть об’єктивно провальний, — тільки частина вашого життя. Успіх — це шлях. Можливо, ці люди вийшли раніше за вас.

 

 

Ведіть щоденник своїх перемог

Хваліть себе за те, що зробили, відмічайте успіхи. Коли закінчили проєкт або вас похвалили за щось, сядьте і запишіть у щоденник, що для цього зробили. Так ви зможете перемогти відчуття, що все вийшло випадково. Ви здивуєтеся, як багато роботи до цього призвело. Можливо, ви йшли до цієї точки все своє життя. Це допомагає привласнювати свої успіхи.


Не намагайтеся робити ідеально

Синдром самозванця часто призводить до прокрастинації. Страх провалитися, недотягнути до високої планки заважає працювати над завданням. Залиште іншим — колегам, партнерові — простір для їхньої активності. Не намагайтеся зробити блискуче, зробіть достатньо добре. Хай не на п’ятірку, а на трійку. Це завжди можна доопрацювати.

І пам’ятайте: якщо вас попросили, значить, потрібна ваша допомога в тому, з чим люди не можуть упоратися самі, чого вони не вміють. Допоможіть так, як можете. Не прагніть нобелівського результату: він не потрібен.


Розповідайте про свої успіхи

Починайте з оточення, в якому вам комфортно, і поступово розширюйте коло. Хвастощі засуджуються суспільством. Але синдром самозванця часто починається з установки на скромність. Ділитися досвідом — нормально, як і розповідати про успіх. Це не хвастощі на порожньому місці. До того ж ви завжди можете розповісти про це як про шлях, на якому були помилки. І, можливо, підтримати не тільки себе, але й того, хто, як і ви, страждає від синдрому самозванця.